Мода, стиль, люди. Історії.

30 жовтня 2015
Maria Ivanus
Я люблю художню літературу, але ще більше - книги про реальних людей з незвичайними долями, повними кишенями цікавих історій і щоби було багато фотографій з колоритними вуличними "персонажами". 

На моє щастя, цьогорічна осінь принесла нe одну, а декілька таких збірок-фотоальбомів, про які мені нетерпиться вам розповісти.

"TheSartorialistX" by Scott Schuman

Буквально декілька днів тому офіційно побачила світ нова книга Скота Шумана, засновникa thesartorialist.com, фотографa і авторa двох попередніх книг-колекцій фотографій вуличної моди. 
 
Як і слід було очікувати, Скот не розчарував. Фотографії вищого гатунку, на яких все, що ви уявляли про стиль в одязі, візуалізується в найкращих традиціях вуличної моди. 

На випадок, якщо ви не знайомі з тим, хто такий Скот Шуман, коротка біо:
 
  • американський фотограф Скот Шуман заснував свій блог у 2006 році, який був присвячений пересічним у світі моди (і не зовсім) жителям Нью-Йорку, які відрізнялись особливим відчуттям стилю, хоча не обов'язково йшли в ногу з останніми тенденціями;
  • згодом до Нью-Йорку приєднались Париж, Мілан, Токіо, Лондон, Познань, Київ, Флоренція, Москва, Мадрид, Делі, та ін. 
  • фотографії Скота Шумана відкрили перед читачами блогу цілий світ стильних людей, яких об'єднала любов до одягу, індивідуальність у виборі аксесуарів, сміливі зачіски і вміння створювати унікальні образи. 
  • блог став одним із найпопулярніших в світі (і продовжує ним залишатись). Він входить в сотню найвпливовіших медіа ресурсів в індустрії моди. Архів Скота Шумана налічує десятки тисяч яскравих кадрів з різних країн світу, який вже можна називати сучасною енциклопедією стилю. 
  • фотографії Скота Шумана перебувають у постійних колекціях найвідоміших музеїв світу:Victoria &Abert Museum in London; Tokyo Metropolitan Museum of Photography.
  • у 2012 році Містер Шуман отримав престижну нагороду CFDA Media Award. Його роботи з'являлись у таких виданнях, як: GQ, Vogue Paris, Fantastic Man, Conde Nast Traveler.

Звісно, в наш час бути блогером у сфері вуличної моди - це майже непристойне заняття. Стільки ж бо їх розвелось. Проте Скот Шуман залишається поза конкуренцією. Варто переглянути всього декілька фотографій з його Інстаграм-сторінки і ви зрозумієте, чим відрізняється їх автор від решти "воннабіс". 

Талант. Те, як працює з камерою Скот Шуман, приносить результат, від якого навіть байдужі до моди люди отримають естетичне задоволення. А ще Сарторіаліст вміє знайти підхід до перехожих і змусити їх розслабитись перед камерою, від чого його знімки завжди "живі" і в кожному з них можна прочитати історію.

Погодьтесь, що фотографувати незнайомців, які поспішають або не люблять позувати, та ще й при різних погодніх умовах - завдання не з легких. А спробуйте ще зробити кожен знімок характерним, таким, щоб якнайкраще підкреслив унікальність стильного образу, передав емоційність розмови... Це вимагає не лише професійних навиків фотографа, але й навіть бути трохи психологом (якщо вам доводилось розмовляти з корінними жителями Нью-Йорку, то ви чудово зрозумієте всю складність цієї місії).

Мені пощастило познайомитись із Скотом Шуманом у 2012 році під час його лекції в Музеї Сучасного Мистецтва Чикаго. Мене цікавило, чому з його поїздки в Київ так мало фотографій потрапило в блог. На що пан Шуман відповів: "В Києві я побачив дуже багато красивих людей, але надзвичайно мало стильних особистостей". На думку Скота, Польща вже має "власний" голос у світі вуличної моди, а Київ і Москва (де він теж провів декілька днів) ще тільки починають шукати свій неповторний почерк. Щоби зрозуміти, що має на увазі фотограф, вам доведеться переглянути декілька репортажів з вулиць великих міст світу, під час проведення там Модних Тижнів. Ваше око навчиться відрізняти натовп у Лондоні від, скажімо, Мілану.

Це так чудово - бачити як формується особливий модний менталітет того чи іншого міста. Як, не зважаючи на унікальність окремого героя однієї фотографії, він гармонійно вписується в картину свого регіону чи країни. Що саме впливає на наш вибір одягу? Чому, скажімо, вулична мода у Стокгольмі унікальна вмінням своїх героїв одягати кільканадцять прошарків одягу і при цьому виглядати авaнгардно-стильно; а в Мілані люди відомі завдяки мистецтву носити на собі половину скарбниці якогось усопшого фараона і не здаватись вульгарними. 

Ще однією перевагою і запорукою популярності Скота Шумана є його знайомство з найстильнішими чоловіками Італії (а ітaлійські чоловіки таки тямлять в моді!) Тому, якщо цей текст читають хлопці (що малоймовірно, та все ж...), які перебувають в пошуку власного стилю і потребують компетентної поради - замовляйте книжку, "прочешіть" секцію "MEN" онлайн версії The Sartorialist і ви неодмінно щось для себе знайдете.

Дівчата, вам раджу просто дивитись. Чоловіки на Сарторіаліст ще ті красені! 
 

"Love X Style X Life" by Garance Dore


До вашої уваги перша книга ще однієї знаменитості блогосфери - французької художниці-ілюстратора, фотографа, засновниці однойменного блогу grancedore.fr, ікони стилю (як тільки її не називають!) - Гаранс Дорі

Ця тендітна, мила француженка от вже декілька років працює в Нью-Йорку, веде свій мега популярний серед жінок і дівчат блог, на сторінках якого ділиться своїми роздумами, враженнями про...все.
 
Книга Гаранс стала логічною кульмінацією багаторічних стосунків, які авторка зуміла побудувати зі своїми читачами. Безпосередній, щирий тон розповіді про запрошення на показ марки "Діор", враження від кінофестивалю в Каннах чи похід до косметолога, завжди приваблював відвідувачів блогу. Крім того, Гаранс відома своїми ілюстраціями, які прикрашали кожен запис. 

к би я не намагалась уникнути цього делікатного нюансу, все-таки доведеться вам сказати: Гаранс Дорі протягом декількох років була дівчиною Скота Шумана. Вони розійшлись минулого року, про що повідомили публічно, кожен на сторінці свого блогу (я знаю! трохи комічно! "Перший розрив в історії блоггерів!") Однак, відбулось все згідно  онлайн етикетy, без перемивання кісток та напівпрозорих зізнань одного з "колишніх".

Мабуть, лише тоді розумієш вислів "який тісний світ", коли ти і твій "колишній " - блогери і ваші книжки виходять майже одночасно і багато хто досі думає, що ви ще пара. Хммм... А ви думали, що тільки в Тернополі таке бува, що як вийдеш прогулятись біля озера (перепрошую! біля" ставу"), то зустрінеш і колишнього і його матір і навіть його першу вчительку. Та навряд чи вони будуть такими ж доброзичливими, як всі навколо Гаранс Дорі - її просто неможливо не любити!)

Бачте, одна із причин, чому варто прочитати книгу і час від часу навідуватись на її блог - заряд позитивної енергії. Даю вам слово - блог Гаранс Дорі - це останнє місце в інтернеті, де ніколи не лаються, не осуджують одна одну і не нав'язують свою думку чи продукт.

Гаранс така сонячна, зваблива, проста в спілкуванні, що це передається навіть через її книжку. В ній ви прочитаєте про те, як французи люблять на все скаржитись, а американці - працювати над тоннами проектів; також зможете дізнатись про скрети успіху від відомих стильних жінок. Декілька розділів присвячено віку і як не стресувати перед кожним Днем народження (Гаранс недавно виповнилось 40, але ви би про це навіть не знали, якби я вам не сказала! Вона сяє молодістю і натхненням. Це все, мабуть, той новий чорнявий бойфренд-музикант. І улюблена робота)

Крім цікавого змісту, я не можу не звернути вашу увагу на красу і продуманість кожної деталі в цій книжці. Разом з корисною інформацією, ви отримаєте можливість насолодитись чудовими авторськими ілюстраціями Гаранс, фотографіями красивих жінок (бо як не крути, а книжка на 95% про і для жінок). В ній стільки доброго гумору, щирих порад і елегантності, що читаючи її, ви подумаєте: "Як це чудово - бути жінкою! Я красива. І я посміхатимусь частіше. І кохатиму сильніше. Одягатиму красиву білизну, танцюватиму вдома посеред кімнати. Я - жінка. Ніжна, добра, зваблива. Я - жінка!"

Справді, ми часто втрачаємо зв'язок зі своєю жіночою сутністю. Економимо на почуттях та емоціях. Потім економимо на косметиці, красивому одязі, часі, який витрачаємо для себе. Такі книжки, як "Кохання. Стиль. Життя." лагідно повертають нас до того, що робить жінку щасливою і самодостатньою - потреба почуватись коханою, красивою, ніжною.
 
Тільки не подумайте, що це одна з тих мотиваційних книженцій, після якої легше кинутись під автобус, ніж почати все життя з початку. Ажніяк!

Гаранс, як і личить француженці, володіє мистецтвом самоіронії досконало. Вона чудово знає, як це бути без кар'єри, без грошей і переживати закінчення стосунків. Вже майже десять років вона веде свій блог і жодного разу в мене не залишалось осаду на душі,наче мене хочуть обманути чи продати мені неіснуючий спосіб життя, який нікому з простих смертних не по кишені.
 
Однак.

Най-най-найважливіша причина познайомитись з творчістю Гаранс Дорі - її стиль в одязі. Ця жінка може зробити з чоловічої сорочки найспокусливішу сукню (ну в Гаранс такі ноги, що це й не дивно). Вона знає недоліки і переваги свого тіла і навчилась використовувати всі свої козирі в найуспішніших комбінаціях. Не кожна з нас може носити балетки так, наче це - "шпильки" Ів Сен Лоран. А громіздкі пальта, які на комусь іншому здавались би "шафою", на Гаранс магічним способом набувають таємничої елегантності. 
 
Або той день, коли Гаранс змінила зачіску! Її коротка стрижка вже стала культовою, а про своє волосся Гаранс написала допис, після якого навіть мені захотілось зателефонувати в салон і домовитись про стрижку, хоча в мене й так - ще один крок і я - "солдат Джейн".
 
Тому! Зробіть собі подарунок - прочитайте книжку Гаранс Дорі (вона доступна англійською і французькою мовами) і передайте трохи позитиву далі - через посмішку, яскравий манікюр, елегантну сукню і ніжний погляд. 
 

"Rookie Yearbook Four " Edited by Tavi Gevinson


Я вже раніше писала про чудо-дівчинку Таві Гевінсон, яка "зламала" код індустрії моди і продовжує провокувати дорослих з їхніми безглуздими правилами.

Цього року вийшов друком останній випуск щорічного видання журналу "Rookie Yearbook", яким займається Таві і її команда.

Він символізує закінчення школи і початок дорослого життя першого покоління авторів і читачів цього онлайн ресурсу для підлітків. 

Таві Гевінсон на сьогоднішній день - молода, успішна журналістка, актриса і редактор декількох медіа проектів. Вона живе в Нью-Йорку і продовжує писати для своїх фанатів.

Минулого тижня Таві відвідала своє рідне місто Чикаго, де презентувала книгу, про яку я вам і розповім.

Та перш за все, хотілось би поділитись з вами враженнями від самої Таві. Зустріч з нею відбулась в одному з легендарних кінотеатрів Чикаго - Music Box Theater. Це було досить символічно, оскільки сама Таві зізналась, що коли жила з батьками в передмісті Чикаго, то вони часто відвідували кінофестивалі та зустрічі зі знаменитостями, які відбувались в цьому ж таки кінотеатрі. 

Чикаго тепло прийняло Міс Гевінсон - на зустріч з нею декілька шкіл організували поїздку автобусами для всіх бажаючих. О сьомій вечора всі передбачені для парківки місця навколо кінотеатру були зайняті, а біля входу вже формувалась галаслива черга.

Під час зустрічі Таві прочитала декілька уривків з нової книги і познайомила аудиторію з  ще двома авторами статтей, які увійшли до збірки. Потім настав час запитань і відповідей з залу, автограф-сесія та селфі-сесія.
 
Книгy- журнал "Rookie Yearbook" важко зрозуміти тим, хто вже на пам'ятає як це - бути підлітком. Таві зайняла вільну нішу в медіа індустрії, яку досі невдало намагались заповнити "Vogue Teen", "Seventeen", та ін.

Чому я вирішила, що вам цікаво буде дізнатись про цей феномен молодіжного журналізму? - Я сподіваюсь, що когось він надихне на щось схоже в Україні.

Чому це важливо?

По-перше, журнал "Rookie Yearbook" - це вийнятково змістовне, актуальне для величезної демографічної групи видання. Функціонує воно онлайн і лише раз в рік виходить друкована версія з кращими прикладами творчості дописувачів та авторів. За розміром це видання нагадує осінній випуск "Vogue", але (!) без жодної сторінки реклами. Жодної! І це не глянець. Журнал-книга, чи книга-журнал нагадує ретро видання з семидесятих. Ілюстрації, колажі, фотографії, статті, поезія - все це творчість молодих американців з усіх закутків країни. Ви уявляєте, яка це можливість для самовираження? Без страху, що тебе не зрозуміють,oсудять, насміхатимуться з твоїх переживань?! Вони пишуть для таких, як самі. Пишуть на найрізноманітніші теми, які для дорослих виглядають як повна маячня. 
 
По-друге, проблемами підлітків у нас ніхто не займається. Складається таке враження, що наше суспільство очікує від молодих людей просто перерости або перестрибнути через декілька років сповнених сумнівiв, непорозумінь з батьками чи друзями, проблемами з навчанням і складним досвідом перших стосунків з протилежною статтю.

Педагоги, батьки і вихователі мають свою місію в житті молоді - забезпечити її дороговказами ,поділитись власним досвідом, ознайомити з загальними правилами "гри" в життя. Але дорослі не можуть відчути на собі те, через що проходить молода, недосвідчена людина. Для нас деякі речі здаються очевидними, тоді як для 14-ти річної дівчинки з сім'ї, де спілкування з батьками закінчується домашнім завданням, насправді важливо отримати відповідь на запитання: "Як мені знати, чи я "йому" подобаюсь? Що мені робити, якщо ми залишимось наодинці? У мене нема друзів. Що зі мною?"

Перегортаючи сторінки копії книги, яку я придбала під час зустрічі з Таві Гевінсон, в мене чомусь стояв клубок в горлі. То від суму, то від сміху. І трохи розпирало від гордості.

Ця молодь рулить! Як вони пишуть! Як вони вміють розповісти про наболіле один одному! Я навіть мріяти не могла, будучи в юному віці, про такий рівень поетичної відвертості, чуттєвості і запасу слів, якими можна описати кожен емоційний стан з тих, які існують. Або - вигадати новий.

Вони пишуть про музику. А я вже й забула, яке важливе місце в житті підлітків займає музика. Вони зізнаються в коханні музикантам краще, ніж дорослі освідчуються своїм судженим. Підлітки відчувають. Вони - максимальні у всьому і тому важливо знайти таку платформу, яка б служила крижиною, на якій молода людина може перебратись з берега дитинства на безпечніший берег дорослішання. 

Дуже сподобалось, що майже кожна стаття закінчувалась списком-рекомендацією пісень, які слід слухати, коли читаєте текст. В такий спосіб зв'язок між автором і читачем не порушується. Вони розуміють один одного не лише на рівні літер та розділових знаків. Круто, хіба ні?

Багато інтерв'ю з різними (мені невідомими) знаменитостями.
 
Фотографії теж не з тих, які доводиться бачити щодня в соцмережах. Якісь асоціативні, неоднозначні, артистичні. Драматизм, який чергується з повною апатією до всього, крім музики.

Я не намагалась прочитати кожну статтю в цій дивній книжці. Мені подобається її мати для перегляду. В ній можна знайти натхнення, якщо добре постаратись і пригадати себе підлітком. Ми всі в якусь мить десь перегорнули останню сторінку свого журналу юності і вирішили закрити його назавжди. А не слід. Інколи, повертаючись в ті часи, можна здивувати себе тим "сирим" і неочищеним талантом, який тільки но починав пробиватись, але не знайшовши для себе виходу, задихнувся під звуки попси.

"Rookie Yearbook" - саме той шанс для молодих людей бути почутими i  і ралізувати свій потенціал.

"Humans Of New York. Stories"


Ще один успішний проект, який розпочався з блог-формату і доріс вже до третьої книжки.
Я не вірю, що є люди, які мають доступ до Інтернету і не чули про "Humans Of New York". Лише в Інстагамі на нього підписано понад 4 мільйони людей. У Фейсбук - ще більше.

Брендон Стентон започаткував свій блог п'ять років тому, беручи інтерв'ю у людей на вулицях Нью-Йорка. Впродовж 2014 року він подорожував дванадцятьма країнами, а в 2015 Брендона запросили в Овальний Кабінет для інтерв'ю з Президентом Обамою.

Журнал "Тайм" назвав Брендона Стентона одним з тридцяти найвпливовіших людей Інтернету (дехто навіть посперечається, що такого впливу на думку громадськості навіть Обама не має).

То що ж такого феноменального в "Humans of New York"? Чим пояснити шалений успіх нової книги, яка ще не вистигла від верстки, а вже стала бестселлером серед не художньої літератури?

Секрету нема. Все просто і геніально. Кожен з нас має тіло, душу та історію. Кожен хоче вберегти своє тіло, задовільнити його потреби, врятувати свою душу (хто як може, так це і робить) і ... розповісти свою історію. Ми живемо заради тієї миті, коли хтось нею зацікавиться, запише і передасть далі. Так ми завойовуємо собі шматочок вічності. Претендуємо на місце в чиїсь пам'яті. А тоді ми можемо продовжувати іти далі. З відчуттям завершеності.

Проект "Humans of New York" популярний завдяки своїй універсальності. Де б не відбувалось інтерв"'ю, люди впізнають в чужинцях себе. Потреби всюди одинакові, нещастя трапляється і в Америці, і в Пакистані. Діти посміхаються сонцю як в Ірані, так і в Україні. Завдяки Брендону ми бачимо не країни, а поодинокі історії окремих громадян. Завдяки такому особистому підходу зникають упередженість і стереотипи. Людина з татуюваннями розповідає про своє минуле банківського службовця і освіту в одному з кращих університетів країни. Ставлення до неї в читача одразу змінюється. Ми споріднюємось з героями історій і знаходимо в собі щось людське - співчуття.

Автор ніколи не oсуджує, рідко взагалі озвучує свою думку. Він фотографує, розмовляє з незнайомцем і з цього виходить фрагмент ще однієї розповіді. Часто коментарі від читачів доповнюють несказане. Люди діляться власними схожими історіями. Радіють, журяться, пропонують допомогу. Частково, популярність блогу саме в тому, що є можливість зворотнього звязку. 

Ось декілька моїх улюблених епізодів з нової книги. 

"Big Boss"


"Як тільки закінчуєтьсяся моя зміна в пекарні, я розпочинаю іншу - в Старбакс. Я працюю дев'яносто п'ять годин в тиждень на трьох різних роботах. Один з моїх синів закінчив Йельський Університет, ще двоє дітей також в коледжі. І коли вони закінчать з навчанням, я теж піду в коледж. Я хочу бути Великим Босом. Я вже бос в пекарні, але це маленький бос. А Я хочу бути Великим Босом"

Santa


"У мене п'ять ненависників. Всі інші мене люблять!"

***

"Я знудився жити. Минулого року померла моя дружина. Зазвичай я йшов з роботи так швидко, як тільки міг, щоб ми могли повечеряти разом. Тепер я повертаюсь додому якнайпізніше." (Чалус, Іран)


Недавно я подумала, що було б чудово, якби вчителі англійської мови розглядали зі старшокласниками історії з "Humans of New York". Це б допомогло бачити носіїв мови не тільки на фоні лондонських автобусів і Статуї Свободи. I "Нью-Йорк - фінансова столиця США" не звучало б так одновимірно, як беззаперечна догма. Мову ми вчимо перш за все для того, щоб мати змогу розповісти свою історію більшій кількості людей, а також щоби бути кращими слухачaми.

Брендон Стентон започаткував новий жанр, як оповідач. Він поєднав фотографії з лаконічними розповідями, даючи можливість героям "говорити" чи "мовчати", при цьому доносячи до читача необхідну інформацію. 

Якщо настане апокаліпсис, нам надеруть зад інопланетяни чи китайці виявляться армією гоблінів і захоплять всю "не китайську" частину світу... Якщо людству настане кінець, то я б хотіла, щоби всім наступним жителям цієї планети від нас залишились книжки "Humans of New York". Щоб вони знали - не зважаючи на все зло, на яке ми здатні, в душі кожен з нас був людиною. З історією, серцем, почуттям гумору, мріями про краще.

Спасибі всім , хто дочитав такий довгий допис. Маю для вас сюрприз! У мене є в наявності 4 новесеньких екземпяри книги "Люди Нью Йорка". Кого цікавить - пишіть! Подарую!. Особливо тому, хто знайде їй застосування! Пересилку беру на себе. Добра історія варта поширення! А їх в цій книзі щонайменше - сотня! :)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Maria Ivanus Maria Ivanus 9 листопада 2015
Дякую Вам за те, що читаєте! Приємно! @Olena Kolyada
Maria Ivanus Maria Ivanus 8 листопада 2015
Дякую! З радістю надішлю книгу . Як тільки отримаю адресу на ел.пошту :) @Oleksandra Orlova
Olena Kolyada Olena Kolyada 8 листопада 2015
Захопливо! Дякую)
Всі коментарі
Кидайте соцмережі: від цього залежить ваша кар'єра
Кел Ньюпорт, американський вчений, доцент кафедри комп'ютерних наук в Університеті Джорджтауна й автор багатьох книг про побудову кар'єри, є затятим противником соціальних мереж. Свою точку зору він виклав у статті на The New York Times
Читати більше