Дослідження у сфері розвитку самого міркування з позицій трьох геніїв Нового світу, а саме Лакана, Дерріди та Фуко чи того ж таки Хайдеггера унеможливлене без філософії Дельоза. Дельоз, як і свого часу Вагнер, був таким "Затіненим" генієм, хоча, хтозна, як крутитиметься колесо фортуни, чи карми, чи простого Кола, великого, малого або ж середнього – сутність залишається усамітненою у своїй метанаративній метафізичній каузальності. І які б редуктивно-репродуктивні методи не застосовувались, результат завжди не прогнозовано закономірний. Чи незакономірно логістичний, чи спадкового не прогнозований. Дельоз вніс трохи Позитиву.
Позитиву бракувало, бо вся філософія є заграванням зі смертю, можливістю її суттєвого розуміння й заперечення, або ж простим варіантом твердого "стрітення із глибокою безоднею". Філософія є смертю, смерть є проміфом Ніщо, ніщо є символом Буття, буття є сферою атомів, атоми детериторизуються в Порожнечах, ну а сама Порожнеча є знову ж таки тою Реальністю, чи наявністю, ірреальною, реальною, міфічною, тим самим Da ZEIN, про який довго й наполегливо декларував Хайдеггер, ну а реальність є запереченням лінеарної реальності, бо все є на межі різних Динамік та СИНТЕЗІВ.
Ось тут і криється сама сутність й вагома відмінність філософії Дельоза: саме в нових мутагенних синтезах окремих метафоричних суб´єктів, появі Машин та Проапаратів, зокрема синтетичних машин Війни чи Любови, Машина мистецтва; все є певним Механізмом. Це свого роду знову ж таки повернення (глибинно-ретроспективне) до пошуків та вчення великого Рене Декарта, який все в природі зводив до Механік, окремих чи групових, чи каузально не програмних.
Дельоз співпрацював із Гваттарі, теж надзвичайно аналітичним вченим (на штиб Гуссерля, котрий хотів все раціоналізувати й зрозуміти через Чисту математику) та у своєму різносторонньому розумінні апофеозу самого Мислення та його градаційних підвидів та форм. Дельоз був мегауніверсальним: він цікавився всіма варіантами прояву та декларації Пошуків й спроб віднайдення Сутностей – Лейбніца, Спінози, Кафки, Френсіса Бекона, Пруста, Фрейда, античними формами, парапсихології, кінематографом – майже всім й багато в чому сягнув Тотального Заперечення. Сміливо й по-лицарські, нічого не додати й не забрати….
А закінчив життя знову ж таки через прояв Волі, як наслідком Свого ж Вчення – скинувся з вікна, казали мав страшне запалення легень й не міг терпіти біль. Воля до свідомого самогубства – прояв найвищої Волі. Християнство, звісно, це засудить, але такі люди, як Фуко дають зовсім інакшу інтерпретацію відходження-переродження… Життя жорстоке, як у своєму початку, так й у подальшій пролонгації. Фуко декларував Буття, як Тюрму, якщо метафізика Вищого вчення не дає можливостей звільнення, є завжди варіанти суто механістичного припинення цього цирку й Гри.
Дельоз позитивний в тому, що заперечив свого часу діалектику Гегеля й Адорно (із природженою дисгармонією) й розставив все на своє логістичне місце й локацію. Відійшов від Гуманізації, називаючи її патрокловим тілом із змертвілими тканинами, мервими тканинами Відроджень, епох бюрократизацій й окультної містифікації сьогодення. Браво Маестро. Й церковну Машину. Із синтетичними прообразами різнопланових підформ.. та маніпуляцій свідомостями. Психосвідомостями.
Дельоз заперечив Еволюцію, вказавши на Тіла без органів (Буддизм) й Вічний синтез (зокрема мій зараз особистісний : вербально-техносітковий). Синтез суб´єкта із об´єктами (митець: автор-пензель-полотно-мольберт- об´єкт) та подальше життя тих самих об´єктів та їхнього контакту із іншими об´єктами-суб´єктами. Цим вже займались екзистенціоналізм та його яскраві представники, зокрема Сартр й Мерло-Понті. Доречі, Мерло-Понті більше закцентовувся на мистецьких дослідженнях, зокрема Ван Гога й Гогена, чи Сезанна, чи Пікассо. Пікассо визнаний всім світом через трансавангардну непрослідковану опосередкованість (мій термін), в цьому йому допомогли свого часу Лакан й Дерріда – майстри Деконструкцій.
Дерріда свого часу тим Сміливим Ламанням Форм й пошукам Новітнього так всіх дістав, що одного разу, коли він летів в Англію, йому підкинули наркотичне зілля й тягали відділками поліцейським із прихованим моментом Залякування. Мерло-Понті все звів до Ока та його структури, до самої лінзи. Можливо йому б допоміг свого часу Спіноза. Котрий займався поліруванням лінз, замість їхнього структурного дослідження в стилістиці Ньютона. Краще щось зламати, ніж копирсатись в Атомах…
Якщо історія Ван Гога більш менше зрозуміла із бібліографій Моема, тоді з Гогеном взагалі все Темно й по-гераклітовські загадково: стати художником без освіти й закинувши банківську справу (Гоген був дуже багатим банкіром й мав чудову родину з трьома дітьми) й поїхати на острів й осліпнути в якійсь хатинці, розписуючи стіни із фресками Адама та Єви… Й магія абсенту. Я, коли згадую цю Історію, моє серце переповнюється дивним сонячним теплом. Це Магія творення.
Дельоз вивчав Бекона, він був надзвичайно крутим й магічним, як свого часу був Босх, але, якщо зайнятись реструктуризацією полотен Бекона – там є все і від філософій Фуко, й Дерріди, Хайдеггера й Лакана. Зокрема Камерність. Проблема самої Проблемності Перспективи. Перспектива – це зведення усього Сущого до Окремої Кінцевої Крапки. Хіба це правильно – не факт, але дуже Просто. А все просте не Є ГЕНІАЛЬНИМ, як нас вчили . Просте не випереджує Складне. Доречи, це також одне із вагомих тверджень Дельоза - , що Хаосу завжди Більше апріорі, бо сам хоас є диструкитивом Порядку. Так і все складне є мутагенезом простого. Його просто більше.
Життя без Бога – це життя тотального СУМУ та печалі.
Досвід нестачі компенсується про досвідом НАЯВНОГО. Це проблема нашого часу : в формах телефонів, автівок, квартир тощо.
Думки про Дію нейтралізують саме Діяння. (Слабкість Волі???) Я би не був таким Категоричним на його місці, бо це прояв суб´єктивної волі не більше, а суб´єктивного менше, бо об´єктивне випереджує суб'єктивне – дійсно, математика Чистої води, води, яка наповнить Ріки, гераклітові чи Океани Ніцше та Пустелі із голодними тарантулами…
Бог – трансцендентально Жорстокий. Погоджуюсь й не обов´язково заглядати в мікроскопи, щоб побачити Вічні Війни й міждисциплінарні баталії в Пошуках прихованих Змістів. Католицька метафізика. Скажете Ви, як варіант, не заперечую.
Вся Метафізика – це Біль й Страждання. Дуже влучно, й по-кантівські логістично класично. Не маєш розуміння – ретранслюй в потаємну Метафізику й годі.
Вчення – це пам´ять Поранень та подряпин. Вчення отримається через Біль й страждання – повторення тез Морального силового становлення за Ніцше). Вчення є Біллю ( хіба, якщо окремі підкастові жерці тобі насильно закачують, як 17-річному Крішнамурті). Зокрема це Повна Правда, бо Головним болем мучився все життя Шпенглер – не факт, що це була мігрень.
Вічне Повернення. Повернення Фуко й Умберто Еко. Сама цікава теза, з огляду на те, що все синусоїдально розвивається за певним алгоритмом, це прояви Великого та Малого Кола Повторень. Про це можна детально ознайомитись у вченні Заратустри; в Велике Коло Повторень потрапляють ті, котрі не впорались із Моральною Вичепністю окремих місій й ситуацій. Ніцше про цн знав, бо був шизофренічно хворий 11 років й його порвернення тривали Вічно й нескінченно.
Ось такий цікавий Дельоз, не дивлячись на трагічність його буття, хоча в чому сіль Океанів?
Чи кому посміхається розрізаний гарбуз???
Це все поезія: немає нічого насправді – ані філософіЇ, ані буття, ані смерті. Є наша посуха Деградована нехлюйна реальність.
Всіх з Новим роком!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
