Уявіть собі місяць уп’ятеро більший
І на відстані меншій удвічі від нас...
Не оцей, що нам зараз слугує, був інший,
І гігантів був простір, гігантів був час.
Уявіть, як тоді в океані безмежнім
Грів високі боки одинак-материк,
Як припливами душі атлантів бентежив,
Вередливий, хворіючий місяць-старик.
Дідуган, наближаючись, хвилями грався,
Так здіймав їх, що сонця не видно було,
В дзеркала пірамід перед смертю вдивлявся,
Відбуло те буття, тільки, як відбуло!
Розломився, уламки розкидав безкрилі,
Захлинувся і щез материк-одинак,
Височенні над ним бурджхаліфові хвилі,
Вийшов з часом приборкати місяць-юнак.
Цей, що зараз життя на Землі гарантує,
Цей, що зроду не бачив дзеркал пірамід,
Цей, що зоряні ночі, як слід презентує
Й котрий людству чіпати безглуздям не слід.
Запозичений сонцем, з другої системи,
Від потопу не спить рятівник-балансир,
Уповільнює в русі космічні мальстреми,
Гідний шани й подяки людської ясир.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
