Містер Гелікоптер

Володимир Даниленко. Капелюх Сікорського
 
Історію життя видатного українця Ігоря Сікорського, який реалізував ідею Леонардо да Вінчі й сконструював гелікоптер, письменник показав через кохання до Кароліни Гулій. Але чи не головним персонажем роману є капелюх.

Технічний бік справи – конструювання літаків, амфібій, гелікоптерів – відступає на задній план, коли мова йде про кохання, яке Сікорський проніс через усе життя. Кароліна Гулій надихала його. Це й дозволило вписати золотими літерами ім’я Ігоря Сікорського в історію світового літакобудування.

Вихований у родині київського професора, який цурався всього українського заради розвою Російської імперії, Ігор Сікорський знайомиться зі щирою українкою Кароліною Гулій. Юна повія зваблює молодого гімназиста. Свій перший сексуальний досвід він набув у капелюсі з примхи коханої жінки. Сам капелюх стає талісманом на довге життя Ігоря Сікорського, допомагає йому досягнути вершин слави. Він не розлучається з ним у польотах, а послідовники авіаконструктора мають за честь натягнути його на голову перед випробуваннями нової техніки.

Кароліна напророкувала йому ще двох жінок, з якими він одружився, але це вже не було кохання. Від Антоніни Ігор Сікорський мав доньку Таню, з якою в нього склалися непрості взаємини, а від Єлизавети – чотирьох синів. І все ж у снах і наяву він прагнув зустріти Кароліну, але мрія всього життя виявилася нездійсненною. Сікорський емігрував до Сполучених Штатів Америки, і шлях до Радянського Союзу та рідного Києва був для нього закритий.

Кінематографічна проза Даниленка надається до втілення її на екрані. У романі "Капелюх Сікорського" події відбуваються з калейдоскопічною швидкістю. Декілька десятків епізодів із тексту книги навіть без втручання кінорежисера можуть скласти основу фільму – наприклад, діалог з безруким художником, зустріч Сікорського з Туполєвим, взаємини Ель і Лестера, діалог між Ейзенхауером і Хрущовим на борту гелікоптера, колоритна постать індіанця Волохата Рука та багато інших.

Якщо у багатьох випадках стислість викладу дозволяє Володимирові Даниленку уповні розкрити факт чи героя, то в інших грає з ним злий жарт. Можливо, саме націленість на кінематографічне втілення цього роману не дозволяє читачеві візуально розрізнити помічників Сікорського з юнацьких років і до глибокої старості, бо перераховування прізвищ нічого фактично не дає, а лише зберігає історичне тло. Всі вони видаються людиною з одним обличчям. Як на мене, можна було більше уваги звернути на сестру Сікорського – Ольгу, яка допомагала Ігорю, зіграти на протиставленнях з іншою сестрою й братом, які не вірили в успіх винахідника. Але це вже справа самого письменника, де розставляти акценти.

Втім, маємо й літературний казус. В одному місці маму Ігоря Сікорського названо Зінаїдою Стефанівною, а в іншому – Марією Стефанівною. Тут Володимир Даниленко йде шляхом Панаса Мирного, який у романі "Повія" головну героїню теж називав різними іменами.

Письменникові вдалось у сконцентрованому виді відобразити життя відомого українця. Мабуть, цей роман доречно було би вивчати в курсі української літератури за одинадцятий клас школи. Він легко читається і запам’ятовується. І нехай не бентежать любовні сцени в ньому, бо виписані вони цнотливо і без вульгарщини. Головне ж – це історія становлення Ігоря Сікорського як особистості, що було би повчальним для старшокласників. Як додатковий бонус – майстерно виписані образи дітей.

Підкуповує й мова персонажів роману "Капелюх Сікорського" – росіян, французів, американських українців. Вона індивідуальна, яскрава, образна. Завдяки їй письменник висвітлює сутність багатьох своїх літературних героїв.

Володимира Даниленка, як, скажімо, В’ячеслава Гука чи Степана Процюка, поставили в чергу за Шевченківською премією. Якщо в складі і в самій роботі Шевченківського комітету, який фактично став про-радянським і прокомуністичним, не настане якісних змін, а самі премії даватимуть людям поважного віку і не за окремий твір, а за всю творчість, мавпуючи принципи Нобелівської премії, то ми ще зможемо побачити Володимира Даниленка серед числа номінантів, але без найменшої надії на лауреатство.

А цього року Шевченківський комітет показав свою недієздатність, не оголосивши лауреатом жодного письменника. Невже український президент не виправить цього, адже останнє слово все-таки за ним? У списку претендентів було чимало письменників, які по праву могли би стати лауреатами Шевченківської премії.
 
Анатолій ВЛАСЮК
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як Франко молодицям писав: Уляна Кравченко
Гадаю, ви помітили зі скількома молодими, успішними й не дуже, жінками мав діалог "дух, що тіло рвав до бою" - видатний Іван Франко. На які ж теми спілкувалися активістка жіночого руху й Каменяр українського народу - читайте в матеріалі.
Читати більше