Міністерство народного здоров’я та опіки

У перші дні травня 1918 року, невдовзі після встановлення влади Української Держави, гетьман Павло Скоропадський ініціював створення окремого урядового відомства, яке мало взяти на себе відповідальність за охорону здоров’я населення та питання соціального захисту. Так з’явилося Міністерство народного здоров’я та опіки — перша в історії України централізована державна інституція, що спеціалізувалася на організації медичної допомоги, боротьбі з епідеміями та опіці над соціально вразливими категоріями громадян. 

Міністерство розмістилось у приміщеннях колишньої медичної станції на вулиці Рейтарській, 22 у Києві, споруджених у стилі венеціанської готики за часів Російської імперії. 

Структура МНЗО включала чотири департаменти: загальних справ, медичний, санітарний та опіки, а також низку підрозділів (медична освіта, науково‑видавничий, статистичний тощо). Міністерство починалося з близько 50 працівників, а до осені 1918 року штат збільшився до приблизно 500 людей 

До основних завдань відомства належали: 

- організація протиепідемічних заходів у післявоєнний період, 

- реформа медичного обслуговування та профілактичних служб, 

- опіка вразливих груп населення (сиріт, ветеранів) 

- підготовка кадрів, розробка програм державної опіки та медичних законів 

Першим міністром був призначений Всеволод Юрійович Любинський. 

Всеволод Юрійович Любинський (1867 - 1939) — український лікар, науковець, громадський діяч, міністр народного здоров’я та опіки Української Держави в уряді гетьмана Павла Скоропадського. Народився в родині київського лікаря. Медичну освіту здобув у Київському університеті святого Володимира, після чого стажувався за кордоном — у Відні та Берліні. Працював у галузі гігієни та санітарії, зосереджуючись на профілактиці інфекційних хвороб, викладав у медичних навчальних закладах. На початку 1918 року був наближений до гетьмана Павла Скоропадського як особистий лікар його родини, а вже в травні 1918 року очолив новостворене Міністерство народного здоров’я та опіки — перший спеціалізований орган охорони здоров’я в Україні. За його керівництва відбулася реорганізація системи медичного управління: створено профільні департаменти, запроваджено елементи державного медичного страхування, розширено мережу лікарень і санітарних станцій. Після падіння Гетьманату емігрував до Праги, де продовжив наукову і викладацьку діяльність у середовищі української еміграції. Помер у Празі у 1939 році. 

Усі зусилля міністра Любинського та його найближчих співробітників були спрямовані, в першу чергу, на боротьбу проти пошестей. Карантинні станиці в портах Одеси, Херсона, Миколаєва та в Маріуполі; прикордонні станиці із Росією в Гостинцеві, Валуйках, Кореневі, Новобілиці, Хуторі Михайлівському; у Гомелі, Харкові, Білгороді, Куп'янці, Мозирі, в Києві, Одесі — місця, де зосереджувалося тогочасне міністерство народного здоров'я.  

Після В. Любинського на посаду міністра здоров'я (за Директорії) було призначено Б. Матрюшенка. Міністерство, створене у травні 1918 року за гетьманату, не було збережено Директорією — його структури було розпущено або включено до складу новостворених відомств. Далі охорона здоров’я УНР функціонувала через нові структури уряду Директорії, де були міністри, відповідальні за цю сферу, але вже в інший спосіб організації.

https://spilka-gromadskogo-roalizmu.webnode.com.ua