МІЛІЦІЯ, КАВА, КОНЬЯК, БОМЖІ ТА СОБАКА
Розповіді простого пасажира.
Якось по справах у понеділок , треба було поїхати до столиці. Зимового ранку вийшов з хати, морозно, ну я піднявши комір куртки, натягнувши кашкет на голову, бігом, швидкими кроками ковзаючи по льоду до вокзалу. Через декілька хвилин, я опинився біля колишнього РУМу, збавивши швидкість, я підходжу до переїзду. Там зграя «таксистів,вокзальних бомбил» зібралися біля світла, грають у триньку, де які з них, випасають випадкового пасажира, що виходить з перону станції. Я ж, як законослухняний громадянин, знаючи їх, не можу спокійно і мовчки пройти мимо. Перекинувшись двома - трьома словами "люб'язності", я зі спокійною душею переходжу через переїзд. Ранок почався бадьоро.
Тільки йно, перейшов переїзд, дивлюсь попереду, біля входу у білетний зал, черга, ну думаю попав, ще й у черзі стояти прийдеться. Підходжу ближче, черга не до кас, а до столика з якимось стравами… Людей зібралося багато, і переважно чоловіки, чергу контролюють працівники Лінійного відділу міліції, що на станції Гребінка. Все чин по чину, що б ні хто, не прорвався без черги. Один міліціонер стоїть на вході до квиткового залу, другий, в кінці черги. Підійшовши до черги, запитав у мужика з "пожованим обличчям", що дають, - каву, відповів він. Почувши його відповідь разом з викинутим у простір газом, вчорашнього перепою, мене штовхнуло в сторону. Я більше не став його питати хороша кава чи погана, йому все одно, але про всяк випадок зайняв чергу, мабуть хороша, раз така черга, а сам пішов за квитком.
Зайшовши до залу з морозу, окуляри запотіли, не бачу ні кого і ні чого, але чую, щось смердить. Протер окуляри, черги до квиткової каси немає , праворуч перед банкоматом, біля батареї, лежить якась людина, з подертим обличчям і одежею. Поруч лежить облізлий пес, мабуть з якоюсь заразою, і все це у залі очікувань . Куди дивиться санітарна станція, я про міліцію не кажу, тому що знаю куди вона дивиться, вона дивиться за чергою. Настрій у мене пропав, після відповіді – чоловіка «пожованим обличчям» та вихлопом газів, «смердячого бомжа», лежачого поруч з облізлим собакою. Я швиденько підійшов до каси, купив квиток і закривши носа пішов до виходу.
Вийшовши на вулицю, ковтнувши свіжого повітря, трохи оговтавшись, згадав-черга .. Подивився, усе гаразд, не пройшла, міліціонер – теж на місці, біля у ходу до залу очікування, усе, чужий без черги не пройшов. Став у чергу, за трьох людей моя черга, а за мною вже вісім. Скільки живу у Гребінці, й не знав, що зранку наші земляки о пів на п’яту ранку полюбляють каву, та ще й на вокзалі, не пасажири, а гребінківці, тому що з черги ніхто нікуди не їхав, просто прийшли попити кави. Мабуть зараз так модно. Ну ладно, це потім, підійшла моя черга. І тут я відразу розгубився , після питання продавщиці кави - тобі "червону " або " білу" , стою, не знаю що сказати , думаю… , черга ззаду гуде , " давай швидше , труби горять" . Я подивився на міліціонера , який зрозумів , що в черзі , щось не так , подивився назад на чергу , яка згодна мене придушити за затримку , і тут мені знову продавщиця - «не бійся , він свій, може тобі з собою ...». «Ні, кажу, мені мак – каву і половинку водички в стакані». Якби бачили виразу обличчя продавщиці кави , ви б мої дорогі земляки, не стали у неї купувати , але я все витримав. Купивши свою каву , я підійшов до міліціонера , що стояв на тому ж місці, біля входу в зал очікування , -у якому на підлозі лежав побитий чоловік , нехай він "бомж" але він людина , можливо йому потрібна медична допомога , облізлий хворий пес , якому не місце в залі очікування ... Міліціонеру на все наплювати... Він уважно спостерігав за просуванням черги , напевно підраховував свій ранковий заробіток. Запитав я у міліціонера, - "ну як робота " - , "нормально" , відповів він, не відводячи очей від черги , «А совість де?» - сказав я і пішов до потягу який був поданий на посадку. Озирнувшись назад, я побачив погляд міліціонера, він дивився мені вслід , він впізнав мене , і може навіть стало соромно.
Думав на цьому закінчити свою розповідь, але читач запитає, що ж продається зранку на вокзалі станції Гребінка Південної Залізниці. Усе, що ваша душа побажає, хочеш – кави, хочеш – коньячку з кавою, а якщо вас не влаштовує коньяк вам запропонують і горілочки і самогонки, на розлив і з собою, сигарет. Поруч пиріжочки теплі з капусткою, чи з картопелькою, ну повний сервіс. І що радує, торгівля проходить під суворим контролем наших доблесних міліціонерів лінійного відділу - "ВОНИ СВОЇ", як сказала продавщиця кави, що продає, чомусь спиртні напої.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
