Міхал Петшак: "Фотографія не відображає реальність. Вона створює її"

Міхал  Петшак живе і працює у Вроцлаві. Закінчив факультет графічного і медіа-мистецтва Академії образотворчих мистецтв імені Єуґеніуша Ґепперта у Вроцлаві, Вищу студію фотографії в Єлені-Ґурі, а також факультет архітектури Варшавського політехнічного університету. Фахове визнання підтверджене численними презентаціями в Польщі – як персональними, так і в складі групових, а також членством у Союзі польських фотохудожників. Міхал займається архітектурними проектами, викладацькою діяльністю, працює над докторською дисертацією на тему медіа-мистецтва. Твори мистця знаходяться в Національному музеї Вроцлава. У творчості він надає перевагу найбільш виразним, на його думку, медіа – фото і відео. Переконаний: «Фотографія не показує реальність, вона створює реальність». ​

Нещодавно перша персональна виставка польського митця "Кордони" відкрилася в Галереї мистецтв Волинської організації Національної спілки художників України, про що писали "Волинські новини".

Міхале, ви приїхали до нас із Вроцлава. Розкажіть, будь ласка, про своє місто, яке ви теж показали у своїй експозиції як атмосферне тло сюжетів.

Жити і працювати митцю у Вроцлаві дуже комфортно. За останні 20 років місто змінилося – воно набуло неповторної надихаючої, творчої атмосфери. Відбуваються цікаві мистецькі події. Я займаюся архітектурними проектами, є докторантом Академії образотворчих мистецтв імені Єуґеніуша Ґепперта. 

Ваша виставка переконує: чорно-біла фотографія не перестає вражати глядача своєю виразністю. Поділіться технічними секретами сучасного фотохудожника.

На виставці є роботи у класичній аналоговій техніці – тобто, зроблені у темній кімнаті зі спеціальним реактивами. При цьому збережена максимально доступна у цьому форматі якість зображення, яка передана багатою гамою відтінків між двома кольорами – чорним і білим.  Інші роботи виконані у цифровій техніці із використанням більш складного пігментного друку. Технологічно це вже новий рівень реалізації монохромного зображення, що пропонує ще різноманітнішу палітру напівтонів, а також гарантує довге «життя» світлині. Якщо класичний якісний знімок не пожовкне протягом 100 років, то при пігментному друці на спеціальному папері світлина може «прожити» 150 і більше років. Мені важливо, аби робота якнайдовше зберігалась. 

Великоформатна робота під назвою HABITAT 2 показує глядачеві вулицю міста, людей у русі… При цьому вона фрагментарно розділяється на окремі частини – історії.

Тут я застосував взаємодію композиційну – загального плану та окремого фрагменту. Глядач, який прийшов до галереї, спочатку розглядає цілу роботу, а потім починає вивчати її фрагменти. Так створюється ефект «занурення» в сюжет світлини, співпереживання з її героями. Частина загальної композиції стає самостійним сюжетом, закінченим твором. До речі, знімок був зроблений на одній з вулиць Вроцлава, яка зараз має інший вигляд. Таким чином світлина зафіксувала той її стан і вигляд, хоча я не прагну до документалістики у творчості. Завдяки відео ідея-концепція набула руху і розвитку.

А як народилася ця думка про використання взаємодії композицій у створенні власних сюжетів?

Все почалося ось з цієї роботи під назвою «Простір». Ця серія знімків, яка показує об’єкт з різних перспектив, створюючи його панорамне, горизонтальне бачення. Але це ще не завершення дослідження об’єкту. Я наближую камеру і спостерігаю, як змінюється сприйняття цього предмету/тіла при детальнішому розгляді, які нові риси він відкриває.

Який власний меседж ви вкладаєте у тему «Кордони»?

Зараз я працюю над докторською дисертацією на тему «Кордон. Час». Для мене це концепт у дослідженні, який має дуже багато значень. Для глядачів, які будуть дивитися представлені роботи, це може бути межа між помешканням і великим світом, який відкривається за вікном квартини. Хтось може подумати про кордон між Польщею і Україною. Художник побачить кордон у рамці, в яку вставлена фотографія. Звичайно, йдеться і про власні межі, можливо навіть комплекси, які відчуває кожна людина. 

У передмові до каталогу творів Міхала Петшака шанований польський критик фотографії Адам Собота говорить про дві пристрасті автора – архітектуру і фотографію. Автор візуалізує автентичне середовище проживання людей, позбавлене ідеалізації чи пафосу. Архітектура розгортається у творах Міхала сценою людської присутності, оживає, стає частиною життєвих історії мешканців міста. 

Про подію на сайті Галереї мистецтв ВО НСХУ 

З Міхалом Петшаком спілкувалася Маша Пилипчук.