Мічень, межень, бокогрій

Він – молодший, і найстрашніший, і найкоротший. Чому ж така доля випала сáме йому? І що ми знаємо про нього?
 
Мічень. Межень. Крутень. Зимобор. Казибрід. Криводоріг. Казидорога. Бокогрій. Лютень… Ось яке синонімічне багатство назв витворила українська нація для одного місяця (лютого) протягом багатьох тисячоліть свого існування!
 
Проте… Цього року майже по всій Україні він прийшов зі вже звичним безсніжжям. Схоже, зима вже бореться з весною. Чи це ще осінь досі бореться із зимою?.. Погода така сама, як була три місяці тому. Щоденна сіра кирея-мантія хмар нічого доброго не обіцяє ні на черговий день, ані на весь місяць. Хіба що день чи два засніжить – і знову теплінь, наче навесні. Сірі шиферні капелюшки хат доповнюють невтішну картину обличчя села, яке ще пам'ятає останній зимовий місяць зовсім не таким, як зараз, а справді лютим: з найсильнішими морозами і великими снігами (бездумне втручання людини в природу робить свою сумну справу)... 

Лютий – другий місяць року у григоріанському календарі, має 29 днів у високосні і 28 днів – у звичайні роки.

Назва лютий закріпилася за місяцем у к-ці XIX сторіччя. Цей місяць має люту вдачу. В лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети. Про це свідчать і давні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою й весною). Инші народні назви лютого: лютень, бокогрій...

Втім, для лютого в Україні характерна часта зміна синоптичних процесів, які й призводять до різких коливань температури повітря. А вже із середини лютого починається повільне зростання температури. Взагалі лютий зачасту буває холоднішим за січень.

В українців, як і в білорусів, закріпилося слово місцевого походження: лютий. Його етимологічне коріння пов'язане з конкретними природними реаліями.

У багатьох народів, зокр., і в стародавніх римлян, останній місяць зими завершував річний цикл. Не випадково Овідій писав: "Дивно, чому новий рік починається в холоднечу? Хіба не краще започатковувати його світлою і сонячною дниною?". Відтак римляни річний відлік починали з березня, а лютий вважали останнім місяцем року. Звідси й латинська назва "фебруаріс", себто "очищення". Цією назвою користується більшість европейських народів. Втім, березнем починали рік колись і ми, поки не стали запобігати перед чужим і переймати його, забуваючи рідне... 
 
А погоду на початок лютого (та й надалі) передбачали і протягом усього року і ще в січні, зокр., 31-го дня: якщо захід сонця був пурпуровим, то на ранок (1 лютого) очікували великого снігопаду, морозу й вітру. Погоду передбачали і ворони: якщо вони летіли зграями, варто було очікувати сильних морозів.

Погоду на весь місяць передбачав і перший день лютого. Напр., якщо 1 лютого була ясна погода чи капало зі стріхи, то очікували ранню весну: "Якщо крапíль – то у весну ранню вір". А ось якщо ввечері на небі було багато зірок, то зима ще довго протримається. Якщо 1 лютого кружляла заметіль, вірили, що така погода затягнеться. Цей день називали Громовицею, бо саме 1 лютого у природі можлива була гроза.

Але приказка застерігає не розслаблюватися: "Ще спитає лютий, чи ти взутий".

Недарма кажуть, що лютий місяць вітрів і кривих шляхів, себто частих морозів, снігів і заметів. Щоправда, деякий час в Україні лютим називали й січень, про що стверджують літературні й історичні джерела, і лише наприкінці ХІХ ст. остаточна назва закріпилася за другим місяцем року.

Крім офіційної, в багатьох краях України побутували, а почасти й нині існують свої, діалектні, назви, означені образним світобаченням. Усі вони відбивають сувору й норовисту вдачу цього місяця: сніжень, крутень, зимобор, лютень, криводоріг, бокогрій, межень... Яків Головацький зафіксував у західноукраїнських говірках і такі назви: казибрід, казидорога: од лексичного "казитися", цебто впадати в лють, скаженіти; саме це означення найповніше відтворює природну вдачу лютого.

Традиційно з лютим пов'язано чимало звичаїв, обрядів, сподіванок і... несподіванок. З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий перепочинок. Селяни готувалися до нового хліборобського сезону: вивозили гній на поля, перевіряли схожість зерна, лаштували сільськогосподарський реманент.

З лютим міцно пов'язані і природні передбачення погоди: якими будуть весна і літо, чи защедрить урожаєм рік новий?

Своєрідним барометром і прогностиком вважали середину місяця, зокр., 15 лютого. Ще давні українці-сонцепоклонники назвали цей день зимобором, позаяк зима боролася з весною (пізніше церква долучила свою назву: Стрітення).

Напередодні зимобора наші предки ретельно стежили за погодою. Якщо Юхимів день (11 лютого) принесе вітер, то літо буде сирим, а коли ввечері 14 лютого небо вкривається зорями – весна спізниться.

Та особливо довіряли хлібороби Зимоборові, адже цього дня зима зустрічається з літом. Якщо цього дня, мовить відоме прислів'я, півень води зі стріхи нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться, тобто буде рання весна. За вдачею зимобора стежили не тільки хлібороби, а й пасічники: якщо зі стріх капатиме, то рік буде щедрим на взяток. Від того, як поведеться цього дня погода, такою, за уявою наших пращурів, буде й весна: якщо відлига – то ранньою й теплою, а сніг – дощовою і тривалою, як' хурделиця – пізньою та холодною, а коли похмурий день і без сонця – ще дошкулятимуть суворі морози. Придивлялись: як надвечір видовжаться зі стріхи бурульки, на таку висоту ще прибуде снігу. А прилетіли з лісу снігурі – отже, сутужно їм, хлолодно, голодно. Подбаймо про птахів! 
 
Звісно ж, не всі стрітенські прикмети справджувались, але багато з них мали, завдяки довголітньому спостереженню, й правдиві закономірності, адже в цей час у природі відбувалися біологічні зміни, пов'язані з надходом весни. Отож прикметі вір, але й перевір! Прихильники народної метеорології можуть на практиці перевірити їх достовірність.

ЛЮТНЕВІ СВЯТА і ПАМ'ЯТНІ ДАТИ
Колодар українських народних свят

Народний прогноз погоди переважно справджується.
А Рідне свято – це поєднання з душею рідної Нації й енергія пульсації Всесвіту.

1 лютого (за ст. ст. – 20 січня) 1897 р. прийшов у світ Євген МАЛАНЮК, сотник Армії УНР, поет.
1 лютого 1897 р. народився Антін КУЩИНСЬКИЙ, сотник 47-ого Кременчуцького полку, комендант Гуцульського коша Карпатської Січі, редактор часопису "Українське козацтво".

2 лютого – Громниця. Стрітення Зими з Весною (за рідним, українським, світоглядом). З цього дня вже можна починати вивчати пісні-веснянки, писати писанки. В давні часи в цей день запалювали смолоскипи (згодом християнство замінило цей обряд "громичною свічкою"). Спостерігаємо за погодою – хай буде цей день сонячним, бо яке Стрітення, така й весна! Цьогодня, за народною вірою, Богиня Зима зустрічається з Богинею Весною. Весну уявляють у вигляді молодої дівчини, прикрашеної квітами, зелом, веселої й сонячної красуні, а Зиму – в образі злої старої жінки у сніжному хутрі, від якої віє холодом, морозом. Дві суперниці змагаються, хто кого переможе. По тому, як міняється погода цього дня, визначають, яким буде літо і врожай цього року. Як правило, це перший зимовий день, коли сонце світить надзвичайно яскраво. Наші сусіди, західні слов'яни, зберегли звичай закликати цього дня Богиню Стрічу в гості, частувати її доброю стравою. Тоді вона розщедриться і подарує господарям щастя. Суперниця Стрічі – Нестріча, себто зла доля (недоля). Існує повір'я, що Нестрічу треба відгонити й посилати її ворогам.
2 лютого – заметілі. Вони передбачають погоду на найближчий час. Якщо 2 лютого мете, то весь Масничний тиждень (Колодія) буде із завірюхою. Якщо цей день похмурий, варто очікувати пізніх заметілей. А якщо 2 лютого опівдні було сонце – на ранню весну.​

3 лютого. У давнину була така приказка: "Якщо місяць заковзав, у хмару білий ріг встромив – буде добре жито і борошно в сито" – молодий місяць у хмарах вказував на добрий урожай. А ось ясне небо передвіщало недорід. Яскраво-червоний захід 3 лютого прогнозував морозний ясний завтрашній день; а ясна погода – ранню весну. Якщо вдень сонце світить яскраво, то влітку на фруктових деревах плоди будуть червиві, а якщо воно за хмари ховається – то чисті й великі.

4 лютого у минулі часи був оплотом заметілі, хурделиці й морозу: "Це не диво, що Афанасій-ломоніс (31 січня) морозив ніс, а ти зачекай тимофіївських морозів". Саме мороз визначав майбутню погоду. Якщо спітніли віконниці й рами, варто чекати потепління. Якщо сніжні візерунки підіймаються вгору склом – мороз триватиме, а якщо похилилися – на відлигу. Якщо опівдні світить сонце – весна буде ранньою.
4 лютого 1936 р. народився відомий український археолог Борис Мозолевський.

5 лютого у минулі часи погоду передвіщали білки і птахи. Якщо під час морозу білка залишає дупло і спускається з дерева, чекали на відлигу. Якщо вранці наші пращури виразно чули крик синиці, варто готуватися до сильних морозів.

6 лютого. Цей день вважали переломом зими, за ним прогнозували погоду на майбутню весну. Наші пращури говорили: "На півзимницю дорогу перемітає – корм підмітає". Це означало, що зима затримається, і домашні тварини з'їдять усі заготовлені для них запаси.
*5 11 лютогоВелесовий тиждень, який инколи називали ще Чортовим, бо "черти і різи" були своєрідним тайнописом, за яким Велесові онуки уміли ворожити і "чертити", себто писати.



11 лютого Велике свято Велеса. Вшановуємо Бога багатства, достатку й добробуту такою молитвою: "Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі коня Сварожого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи! Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх!"(Велесова книга). Випікаємо житній хліб, яким годуємо домашню худібку, варимо пиво, освячуємо хліви.

12 лютого жінки виносять на мороз нитки, пряжу, льон, вовну, щоб мати добре прядиво для ткання, в'язання й шиття.
*12  18 лютого Колодій (Масниця). Парубки вибирають наречених. Магія родючости – в обряді: неодруженим парубкам жінки прив'язують колодку (символ продовження роду). Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці та инше). На цьому тижні не шиють і не прядуть.

15 лютого, на Колодія (Масниці), українці прогнозували ще й погоду. Вважали, яка "сиропустна неділя", таким буде і Великдень.
Колодій (Масниця) – перша зустріч весни і проводи зими (у московин – Масляна). Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари з метою продовження роду. Коло (Сонце) Діє (росте)! "Масниця", "МасницІ" це вже місцеві варіанти. А загальна мабуть, КОЛОдій, бо ж КОЛО (Сонце) – уже активне, уже ДІЄ! 

15 лютого – День шанування учасників бойових дій на території инших держав.
21 лютого – Весняний Стрибог. Молитви до Бога Вітрів, який віє до Весни.
 
21 лютого – Міжнародний день рідної мови.
22 лютого – Міжнародний день підтримки жертв злочинів.
24 лютого – Святого Власа.
24 лютогоЛелечини. Свято тотемного птаха українців. Важають, що з цього дня птахи починають свій політ з ирію. Початок пташиних свят. Усіх птахів вважають священними, бо вони двічі народжуються: "перший раз – гладке (яйце), а другий раз – пухке (пташеня)".
25 лютого – прийшла у світ Яви українська поетична мавка Леся Українка.

(* Сніжинкою позначено "рухомі" дати, які щороку змінюються (цебто залежать від періоду сонцестояння і рівнодення, фази місяця або дня тижня)). (Від етнопсихолога Віктора Фіалковського).
 
Про лютий сказано чимало творів малого жанру, серед яких зосереджу увагу на народних приказках і прислів'ях.

НАРОДНЕ МУДРОСЛІВ'Я ПРО ЛЮТИЙ

Хоч і вважають, що другий місяць року найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну – і в лютому день збільшується майже на 3 години.
Лютий багатий снігом, а квітень – водою.
Лютий сильний хуртовиною.
Ой і лютий місяць лютий, ще спитає, як ти взутий!
В лютому багато инею на деревах – буде багато меду.
Для гарного кота і в лютому – березень.
Як у лютому аукнеться, так восени відгукнеться.

В лютому зима з весною вперше зустрічається.
Хуртовини та завірюхи під лютий полетіли.
У лютого два друга: мороз і хуртовина.
Лютий зиму видуває, а березень ламає.
Лютий і теплом приголубить, і морозом віддубасить.
Лютий три години дня додасть.

Лютий якщо морозом не візьме – то всі дороги замете.
Вже лютий геть підгриз, кидай сани – бери віз.
В лютім сонце іде на літо, а зима – на мороз.
 
Лютень казав: "Якби в батькових літах, то бикові-третякоі роги вирвав би".
"Якби мені та сила, що в січні, – каже лютий, – то я б бикові-третякові роги вломив".
Лютневі прикмети: метелиці та замети.
Як, лютий, не лютуй, а на весну брів не хмур.
Лютневий сніг за золото дорожчий.
Лютий однією рукою гладить ніс, а иншою – за нього клацає.

Лютий мінливий: то січнем потягне, то березнем прогляне.
Лютий будує мости, а березень їх ламає.
Лютий воду відпускає, а березень підбирає.
У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду.
Настав лютий – тверезий взутий, а пияк босий всяк.
Як настане лютий, то спитається, чи вдягнені, чи взуті.
Місяць лютий виганяє ковалів з гути.
Місяць лютий – гострокутий.

Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чоботи;
Часом лютий змилується, що людина роздягнеться,
але часом такий гострий, що змерзнеш аж до кості.
Спитається лютий, чи добре ти взутий (Питає лютий, чи ти добре взутий).
Питає лютий, чи добре взутий, а марець (березень) хватає за палець.
Лютий питається, чи в добрі чоботи кожен взувається;
Місяць лютий, чи ти взутий, питає, а місяць марець з трояка-бика ріг збиває.
Скільки межень не лютує, а все одно худоба (людина) весну чує. 

Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів.
Лютий лютує, та весні дорогу готує.
Тисни-не тисни, а вже ближче до весни! 
 

Недарма мовиться: січень, Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем, то снігом сіє. А найточніше характеризує його народне прислів'я: "Лютень сказав: "Якби я був у батькових літах, то бикові-третякові роги вирвав би!". Але сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.
 
Мусимо пояснити і чи не найголовнішу ознаку лютого: він – найкоротший місяць року. Чому ж така доля випала сáме лютому, наймолодшому місяцеві зими, другому (в наш час) місяцеві року? Як відомо, у глибоку давнину у багатьох народів рік, згідно з сонячним колодарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, напр., 355, єгиптян – 365. Щоб уніфікувати цю розбіжність, Юлій Цезар на 46 році до н. е. за допомогою астронома Созігена запровадив т. зв. юліанський календар, котрий мав 365 днів і 6 годин. Через кожні 4 роки "набігав" зайвий день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворилося поняття високосний рік.

Але й ця система виявилася недосконалою. Щороку залишалися поза обліком 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 років утворювали додатковий день. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Тоді папа римський Григорій XIII 1582 року (на той час неточність уже становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на 4 (напр., 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість року у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми й користуємося по сьогодні. Отака історія з останнім місяцем зими.

Другий місяць року завершував обрядові вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, у господарствах додавалося роботи, адже потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянина пори року: весни. Люди жили світлим передчуттям пробудження природи й очікуванням весни, до якої ще – 26 деньочків.
 
Ой!.. А вже й справді лютневий вітер весною пахне!
І – несподіванка! Половина неба – вже весна, половина – ще лютий... Як на тій он світлині, з інтернету...
 
(З лютим два дні мандрувала і ще не про все записала
Любов СЕРДУНИЧ)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com