Мемуари Moby

23 червня в Центральній бібліотеці Сіетла відбулася презентація книжки Porcelain A Memoir всесвітньо відомого музиканта Moby. Попри чималу кількість бажаючих долучитися до спогадів відомого діджея, зустріч пройшла душевно і весело, немов у затишній дружній компанії.

Що слід знати про Річарда Мелвілла Голла, відомого світу як Moby, через прізвисько, яке він отримав ще хлопчиськом, завдяки своїй спорідненості з автором роману "Мобі Дік" — Германом Мелвіллом? Бідне дитинство, жебрацька юність, неабиякий музичний талант і непереборне бажання знайти свою аудиторію — ось короткий перелік того, що створило Moby, якого ми знаємо, і того, про що, власне, розповідає книжка мемуарів Porcelain.

Авторська розповідь охоплює знаковий період життя і творчості музиканта з 1989 по 1999 рік, і демонструє, що "буремні 90-і" — відповідний епітет і для історії американського суспільства, особливо, коли мова йде про клубне життя Нью-Йорка. Суворі поневіряння худенького білого хлопчини у нетрях великого міста, де господарюють сила, наркотики і зброя, невгамовне бажання працювати діджеєм і мрія про причетність до "справжньої" музики; життя і закони нічних клубів; випадкові й доленосні зустрічі; творчі пошуки і метання від брейкбіта до псевдоіндустріального трешу, ембієнт-трансу і денс-попу, і, в результаті, мікс та інтеграція всього перерахованого, ба, навіть більше; християнство і веганство, як пошук правильного шляху в житті, тяжка втрата матері, депресія, розчарування і, нарешті, абсолютний успіх славнозвісного альбому Play, де і пролунав легендарний Porcelain. Ось те, про що щиро та без прикрас розповідає Moby в своїй книжці, а атмосферність і захопливість наративу доводить, що Moby — не лише унікальний артист, а ще й талановитий сторітеллер.
 

Втім, найяскравіші враження подарував саме час живого спілкування з Moby, якого я ніколи не сприймала, як приголомшливо життєрадісного й відкритого промовця, здатного надихнути і розсмішити повний зал, як зворушливо відверту людину, яка не боїться виглядати некомпетентною, сміятися над собою, відстоювати свої переконання, не перетинаючи тонку межу нав'язування власних поглядів. Ця зустріч подарувала мені зовсім інакшого Moby — не похмурого відлюдника й не суперзірку, а живого і душевного хлопця, котрий пережив багато негараздів і звершень, однак не став від того озлобленим чи зарозумілим.

Організацію презентації взяла на себе незалежна книгарня University Bookstore, адміністрація якої, зважаючи на масштабність події, залучила до проведення Центральну бібліотеку Сіетла. Зустріч проходила в стінах зали, що вже приймала чимало літературних знаменитостей — Microsoft Auditorium. Moby з'явився напередодні заходу в мішкуватій куртці та бейсболці, й непомітно зайняв резервне місце, чекаючи на свій вихід. Після вступного слова організатора зал зустрів автора оплесками, а сам Moby почав з жарту на тему свого "камуфляжу", оскільки один з працівників бібліотеки, ймовірно прийняв артиста за безхатченка і мав сумніви щодо доцільності його візиту.
 

Далі було коротке резюме Porcelain A Memoir і читання декількох фрагментів книжки, які викликали загальне пожвавлення й чимало позитивних емоцій. Це були уривки про неспокійне життя в Нью-Йорку, про роботу у відомому нічному клубі Mars, і невдачі, які можуть спіткати молодого діджея під час його виступів.

Найбільше часу Moby приділив запитанням з залу. Звичайно, здебільшого мова йшла про музику, творчий процес, створення окремих синґлів і концертні тури. Багато говорили про Девіда Боуї, з яким Moby був у дружніх стосунках останні десять років.
 

"Це неперевершено — мати можливість грати акустичну версію Heroes у себе вдома з такою легендою як Девід Боуї!" — сказав Moby. "І якою вона вийшла, ця акустична версія?" — пролунало запитання з залу. "Ви ж розумієте, — зізнався артист, — Що навіть, якби вона звучала жахливо, я б усе одно вважав, що це було неперевершено!"

Матеріал про пісню Heroes журналу TIMES ви можете переглянути за посиланням.

"Moby, події твоєї книжки відбуваються з 1989 до 1999 року, і закінчується вона, фактично, початком твого тріумфу. Але що було далі? Чи плануєш ти писати другу частину про 2000-і роки?" — запитав хтось.

"Дійсно, до кінця 90-х, фактично у фіналі книжки я отримую загальне визнання, — погодився Moby, — І, чесно, я міркував про продовження, але річ у тому, що тим складним, нехай і не позбавленим радощів, шляхом 90-х я йшов, будучи непитущим й уникаючи наркотиків — такими були мої переконання. Я був переконаним християнином. Я і зараз вважаю вчення Христа універсальним законом життя. Але тоді, в 99-му, коли вийшов Play, я був розгублений, я почав випивати, а потім і вживати наркотики, занурився в безодню безпам'ятства, був заручником панічних атак. 2000-і роки були для мене саме такими і, хоча мені є про що розповісти далі, я не вважаю цей досвід унікальним, мені здається, у світі і без того надто багато книжок про артистів, які страждають від алкогольної та наркозалежності."
 

"Гей, Moby, а як ти став веганом?" — "Я зростав у Коннектикуті, це такий штат, де в унікальній гармонії поєднується любов до тварин і пристрасть до їх поїдання, але у моїй свідомості подібна гармонія не простежувалася, для мене це завжди була боротьба уподобань. І ось одного разу, коли мені було ледь за 20, я дивився на свого домашнього кота — на віддану і ніжну істоту з розвиненою нервовою системою та розумними очима, й раптом зрозумів, що більше ніколи не зможу їсти подібних йому — тварин, здатних відчувати і страждати, так само як і ми. З того часу я став вегетаріанцем, а через рік — веганом. Я живу так вже майже 29 років, це чималий строк, але одного разу я зірвався. Так, здається, в 1992-му. Я з'їв йогурт." Із залу почулося обурене "Му-у-у-у", а потім сміх.
 

"Розкажи про свій момент абсолютного щастя. Чи був у тебе такий досвід і коли?" — "У мене був такий досвід ще в 90-х. Це було щастя від створення музики і від її потрібності. Я дійсно його відчував і, до того ж, не бідував — з матеріальної точки зору. І знаєте, що цікаво, я думав, що далі мене чекає тільки більше. Так, більше грошей, більше успіху і визнання, а отже, більше щастя. Багатства і добробуту дійсно ставало більше, слава йшла вперед мене, але щастя — абсолютного, такого, що переповнює, більше не було. Насправді, його ставало тільки менше. Закономірність перетворилася на зворотну. Принаймні, я так відчував."
 

Після Q&A розпочалася автограф-сесія, а отже з’явилася нехай невеличка, але можливість особисто висловити своє захоплення автору. Звітую: користуючись нагодою, передала Moby привіт від усіх українських шанувальників його творчості. Чи пам'ятає він свої візити в Україну? Ще б пак! "Забути країну з такою чарівною природою і красивою назвою — неможливо." (с)
 

А ось так виглядає автограф і, певно, автопортрет Мобі, за сумісництвом. Оригінально і мімішно.
 

І, наостанок, натхненна і ностальгічна порція Porcelain: