Майбутнє Росії передбачене генієм А. Платонова

Дехто з політологів вважає, що В.В. Путін одержимий ідеєю повернути Радянський Союз, зібрати воєдино російські землі та відновити розвалену велику імперію. І дії Росії щодо України продиктовані саме цими ідеями братнього патронату, заступництва і відновлення історичної справедливості. Росіяни вважають, що Путіна цікавлять не природні та людські ресурси Криму і південного сходу України, а саме возз'єднання "русского мира" і відновлення російського впливу на території України.

Росіяни вірять, що саме вони – великий обраний народ, за яким майбутнє усього світу. Нібито про це свідчать пророцтва, зірки, передбачення. І весь хід історії... Можливо, це і так. Але, тільки можливо.

• ці передбачення стосуються зовсім не тих росіян... ординців-московитів, у яких від руських одна назва, а тих автентичних руських (від Київської Русі), які сьогодні називають себе українцями.
• є й інші передбачення про долю "російського" (радянського) світу...

Ці передбачення дані людьми, які глибоко зрозуміли російську душу, відчули і передбачили її долю задовго до нинішніх подій. І доля ця, на жаль, сумна ...

Генії, як відомо, мають здатність передбачати майбутнє

Згадаймо Жюль Верна, який у своїх фантастичних романах передбачив багато наукових відкриттів нашого часу.
 
Г. Уеллс, задовго до воєн двадцятого століття, у книзі "Війна в повітрі" в 1907 ясно описав картину наших воєн і економічних криз.
 
"Повітряні кораблі носилися всюди, кидаючи бомби. А внизу відбувалися економічні катастрофи, голодуюче, безробітне населення повставало. Цілі округи та міста, внаслідок труднощів з транспортуванням харчів, були переповнені голодними.

Це викликало урядові кризи і стани облоги, тимчасові уряди, ради та революційні комітети, і всі ці організації ставили своїм завданням знову озброювати і озброювати населення.

Гроші зникли, заховані в льохах, ямах, стінах будинків і всіляких схованках. Залишилися тільки знецінені папірці. Разом зі зникненням грошей - настав край торгівлі та промисловості".

Фантасти передбачили появу бездротового зв'язку, ескалаторів, електростанцій, лазерів, мобільних телефонів, відео та аудіо, клонування і вирощування дітей в колбах і т.ін. Деякі письменники передбачили власну смерть, робили прогнози про катастрофи, політичні кризи, долі цілих народів.
 
Так Джордж Оруелл (1903-1950) - англійський письменник і публіцист, відомий своїми політичними прогнозами, передбачав управління громадською думкою і поведінкою за допомогою ЗМІ, а також маніпулювання історією. Як у воду дивився...
 
Рей Бредбері ще в 1953 році придумав прототип сучасних соціальних мереж.
 
Відомим фактом є пророкування загибелі трансатлантичного пасажирського суперлайнера "Титанік" невідомим письменником Морганом Робертсоном за 14 років до страшної катастрофи.
 
У двадцятому столітті серед письменників було чимало геніїв-пророків, яким вдавалося бачити майбутнє.

Одним з таких геніальних прозаїків, мабуть, найгеніальнішим і "найросійськішим" із усіх прозаїків ХХ століття був Андрій Платонов.
 
Письменник з абсолютно унікальною стилістикою та унікальною далекоглядністю. Він, звичайно, відомий в Росії. Але чомусь не так, як цього вимагає його фантастичний талант. Мені здається, це відбувається тому, що він не зовсім зручний для росіян пророк, не вписується в сьогодення ідеологічно. Тому що напророкував загибель Росії і тієї великої ідеї, заради якої було покладено стільки життів.

Як вчиняли і вчиняють в царській Росії, в СРСР, у сучасній РФ з тими, чия думка не збігається з генеральною імперською лінією? Чи пам'ятають, чи знають про це росіяни, які кричать про хунту в Україні? В’язниці, репресії, табори, тортури, вбивства, божевільні, позбавлення прав, гоніння, голодомори, знищення незгыдних... Так було у росіян здавна, так триває і зараз, тільки методи "завуалювати справжнє ставлення влади до свого народу" стають все більш витонченими. Ніякому фантастові не присниться ...

У 1931 році в рапповському журналі "Красная новь" була надрукована повість Платонова "Про запас" ("Впрок" з підзаголовком "Бідняцька хроніка") - сатира на колгоспне будівництво. Вона викликала вкрай негативну реакцію Сталіна, який зовсім не приймав ні платонівського гуманізму, ні платонівської сатири. Він, перекресливши назву повісті, написав:- "Куркульська хроніка" і, як свідчить легенда, з "пролетарською простотою" назвав автора "сволотою".
 
Фадєєв терміново "перефарбувався" і виступив на сторінках видання з покаянно-розгромною публікацією в дусі Дмитра Кисельова: "Подобного типа кулацкие агенты стремятся использовать и художественную литературу. Одним из кулацких агентов указанного типа является писатель Андрей Платонов. Как и у всех его собратьев по классу, по идеологии, под маской простоватого "усомнившегося Макара" дышит звериная кулацкая злоба". Почалося цькування письменника.

Після атаки на "Про запас" Платонов говорив: "Я писав цю повість для однієї людини (для тов. Сталіна), а ця людина повість читала і по суті мені відповіла. Все інше мене не цікавить". Платонов уникнув арешту і репресій. Але був заарештований його шістнадцятирічний син, який у в'язниці захворів на туберкульоз і незабаром після звільнення помер.

Заразився від сина і помер від туберкульозу і сам Платонов, його роботи були довгий час заборонені. Відомі вони були тільки в самвидаві. А два основних і найглибших твори "Чевенгур" (1988) і "Котлован" (1987) побачили світ вже у вісімдесяті роки.
 

Тоді і стало зрозуміло, яким видатним даром володів майже забутий і замовчуваний офіційно Платонов. У записниках письменника теж є багато одкровень: "Чтобы истреблять целые страны, не нужно воевать, нужно лишь так бояться соседей, так строить военную промышленность, так тренировать население, так работать на военные запасы, что население все погибнет от экономической нерезультативности труда, а горы продуктов, одежды, машин и снарядов останутся на месте человечества, вместо могильного холма и памятников".

І все ж росіян завжди цікавила істина. Їх і зараз вона цікавить, тому вони так наполегливо вимагають від нас доказів навіть у звичайних чатах та інтернет-діалогах. "Дайте посилання, доведіть, покажіть, розжуйте і в рот покладіть". Так, будь ласка! Тільки б у вас завороту кишок не сталося від незручної для вас правди.
Але, з іншого боку, дає надію те, що вони все-таки дійдуть до істини.

Росіяни завжди шукали її, зачаровані мандрівники, толстовські інтелігенти, тварини тремтячі й ті, хто право мають, правдошукачі з "Кому на Русі жити добре?", шукшинські "чудики". Шукає істину і герой повісті "Котлован": «Он почувствовал сомнение в своей жизни и слабость тела без истины, он не мог дальше трудиться и ступать по дороге, не зная точного устройства всего мира и того, куда надо стремиться. Вощев почувствовал стыд и энергию - он захотел немедленно открыть всеобщий, долгий смысл жизни, чтобы жить впереди детей".

Гарний стимул для розвитку - шукати істину, чи не так? Всі її шукають, в кінцевому підсумку, багато хто знаходить. Але дехто в тих пошуках істини божеволіє, підминає думки інших, буквально крокуючи по трупах. Та й самі гинуть, як, наприклад, герой оповідання М. Лєскова "Вівцебик", у гонитві за абсолютною істиною зійшов з розуму і повісився. Звичайно, заманливо знати правильні відповіді на всі питання. Володіти непорушною, абсолютною істиною, що пояснює все на світі.

Мені здається, Путін, а слідом за ним і росіяни думають, що вже знайшли її, вони вважають себе носіями абсолютної істини, що їхня історія і досвід дають їм на це право. І тепер можна почати диктувати її всім оточуючим.

Як ви думаєте, чому в РФ так пильно зараз звернулися до православ'я? Божественне слово завжди було словом істини. Тепер можна цю істину перебріхувати так, як завгодно, головне правильний ярлик до неї приклеїти. Абсолютна істина - велика і страшна сила. Але уявіть, що буде, якщо ця абсолютна істина потрапить в руки слабкої і залежної від своїх вад людини?

А ось як сказано про істину у А. Платонова в "Котловані":

"У меня без истины тело слабнет, я трудом кормиться не могу,
я задумывался на производстве, и меня сократили...

- А зачем тебе истина?-- спросил другой человек, разомкнув спекшиеся от безмолвия уста. -Только в уме у тебя будет хорошо, а снаружи гадко.
- Вы уж, наверное, все знаете?- с робостью слабой надежды спросил их Вощев.
- А как же иначе? Мы же всем организациям существование даем!"

"Хотя они и владели смыслом жизни, что равносильно вечному счастью, однако их лица были угрюмы и худы, а вместо покоя жизни они имели измождение".

Чи зможе людина розпорядитися істиною так, як потрібно? Чи допоможе ця істина зробити людей щасливими, чи примножить їхні печалі та біди?
 
Мені здається, абсолютною істиною володіють генії. Саме тому вони перетворюються в пророків.

Повість "Котлован" - страшна містична та об'ємна картинка загибелі цілого народу, отруєного безглуздістю ідеологічного існування. Ідея побудови загального пролетарського будинку, під який риють величезний котлован, виявляється згубною для робітників. Розширюючи котлован, вони натикаються на заховані тут навколишніми селянами труни. Загальна колективізація, як і побудова загального пролетарського будинку (єдиного "русского мира"), в кінцевому підсумку, приводить цих людей до розуміння того, що вони риють собі могилу. У них немає майбутнього. І навіть дівчинка Настя, яка уособлювала для них майбутнє, те, заради чого варто жити і працювати, гине. Разом з нею вмирає і майбутнє.
 
Я читаю Платонова і думаю, наскільки вірні пророчі його слова про Росію:

"Дальше город прекращался - там была лишь пивная для отходников и низкооплачиваемых категорий, стоявшая, как учреждение, без всякого двора, а за пивной возвышался глиняный бугор, и старое дерево росло на нем одно среди светлой погоды. Вощев добрел до пивной и вошел туда на искренние человеческие голоса. Здесь были невыдержанные люди, предававшиеся забвению своего несчастья".

Нічого не нагадує? Це російська картинка, це батьківщина твоя, росіянин.

Ю. Безелянский пише:

"Платонова читати нелегко, його мова прекрасно-великовагова - це тяжкість благородного металу".
 

Якщо зрозуміти і відчути його до кінця, настає якесь прозріння і глибинне розуміння того, що відбувається сьогодні. Спробуйте, вчитайтеся, можливо, цитати з роману змусять вас задуматися про те, чи хочете ви, українці, жити з такою Росією, а ви, росіяни, в такий Росії:
 

"Товарищ Пашкин бдительно снабдил жилище землекопов радиорупором, чтобы во время отдыха каждый мог приобретать смысл классовой жизни из трубы.

- Товарищи, мы должны мобилизовать крапиву на фронт социалистического строительства! Крапива есть не что иное, как предмет нужды заграницы...

- Товарищи, мы должны, - ежеминутно произносила требование труба, - обрезать хвосты и гривы у лошадей! Каждые восемьдесят тысяч лошадей дадут нам тридцать тракторов!"

"…становилось беспричинно стыдно от долгих речей по радио; им ничего не казалось против говорящего и наставляющего, а только все более ощущался личный позор!"

"- Поставим вопрос: откуда взялся русский народ? И ответим: из буржуазной мелочи! Он бы и еще откуда-нибудь родился, да больше места не было А потому мы должны бросить каждого в рассол социализма, чтоб с него слезла шкура капитализма и сердце обратило внимание на жар жизни вокруг костра классовой борьбы и произошел бы энтузиазм!

Опершись головами на руки, иные его слушали, чтобы наполнять этими звуками пустую тоску в голове, иные же однообразно горевали, не слыша слов и живя в своей личной тишине".

"…устало длилось терпенье на свете, точно все живущее находилось где-то посредине времени и своего движения: начало его всеми забыто и конец неизвестен, осталось лишь направление!"

"Вскоре на земле наступила сплошная тьма, усиленная чернотой почвы, растоптанной бродящими массами".