матевощук - вірші

Вештаюсь містом примхливих вулиць,
хтивих будинків, кількох дерев:
десь постою, до чогось притулюсь – 
серце моє реве.
В очі тролейбус, клейка катаракта,
тягне електрика провід,
щойно в обличчя асфальту хтось харкнув – 
злий передвісник любові.
Скільки сьогодні потрібно підстав,
змірявши кількість проміле?
На Єлисях, як тернопільський став
також малію й мілію.
Не говори про застуду і біль,
того, що сталось запізно:
скільки вже висохло штормів і хвиль
в наших під'їздах?
Скільки лишилось до поруху вій –
стільки було вже не взмозі.
В осені очі цієї твої
я збережу від корозій.

неСтих
 

2016 
© matevoshchuk