Mashup: відвертий непотріб чи нове слово в літературі?

Поняття "mashup" з’явилося ще в 90-х роках у вигляді гібриду з декількох оригінальних музичних творів, записаних шляхом студійного накладання, наприклад, вокалу однієї пісні на музику іншої. Надалі цей термін також використовувався в галузі створення інтернет-сайтів для означення комбінації різних послуг в одному веб-інтерфейсі.

На думку більшості літературних критиків "мешап" — суто синтетичний жанр, вигаданий для читачів, які бачили буквально все, і тепер шукають нових шокуючих вражень. Щоправда вони можуть так само швидко втомитися від карикатурних фантазій, тож вік мешапу прогнозують недовгий.

От тільки принцип запозичення та використання чужих задумів, героїв та образів у світовій літературі присутній досить давно. Шекспір "підглядав" сюжети у Томаса Кіда, Гете — у Крістофера Марло, навіть Олександр Дюма не обійшовся без "підказок" Оґюста Маке. Що вже казати про античні мотиви, які зринали століття за століттям у творах різних письменників, серед яких опинився і видатний майстер народного слова, основоположник сучасної української мови Іван Котляревський зі своєю легендарною "Енеїдою".

Власне, кричати про дискомфорт класиків у їхніх могилах через те, що їхні герої несподівано опинилися в ролі мисливців на вампірів та зомбі, це те саме, що клясти Котляревського за те, що він зазіхнув на спадщину Вергілія, зобразивши троянця Енея козаком.
 

У XX столітті "вторинність" як свідома позиція стала одним з наріжних каменів постмодернізму. Взяти існуючий сюжет чи персонажа, а потім показати їх під незвичним кутом, вивернути навиворіт — чи не найулюбленіша забавка літературних експериментаторів і розбишак. Однак справжнім попередником мешап в межах маскульту став кросовер (crossover).

Автори кросовера (в літературі, кіно, коміксах, іграх) теж міксують елементи різних творів, але до прямого сполучення текстів не доходить. Так, наприклад, у романі "Машина простору" Крістофер Пріст винахідливо поєднав персонажів і сюжети класичних романів Герберта Уеллса "Машина часу" та "Війна світів", а Стівен Кінг у фентезійній епопеї "Темна вежа" взагалі влаштував мозаїку з елементів двох десятків власних творів. Найближче до мешап-жанру наблизився британський автор Майкл Муркок, який переписував уже видані свої книжки на новий лад і видавав їх знову, щоправда на чужий доробок його рука не піднялася.

Американець Сет Грем-Сміт непогано почувався, будучи продюсером невеличкої кінокомпанії Katzsmith Productions. Заради втіхи він писав книжки про кіноіндустрію, іронічні та сатиричні романи, аж раптом директор видавництва Quirk Books з Філадельфії — Джейсон Рекулак, підказав йому ідею для новаторського роману: взяти текст класичної книжки Джейн Остін "Гордість і упередження", й переробити його, ввівши в розповідь навалу зомбі на манірну Англію епохи Регентства.
 

На місці Грема-Сміта міг опинитися хто завгодно, та доля вирішила саме так: у 2009 році його роман "Гордість і упередження і зомбі" став справжньою сенсацією, був перекладений більш ніж 20 мовами, ставши міжнародним бестселером і започаткувавши новий жанр.

Наступним, не менш успішним, кроком автора став роман "Авраам Лінкольн: Мисливець на вампірів", де Грем-Сміт творчо розвинув ідеї мешап, схрестивши власну вигадку, вже навіть не з чужим літературним твором, а з реальною історією. Грем-Сміт використав факти життя американського президента, гучно заявивши, що нібито знайшов "таємний щоденник" Лінкольна, з якого випливає, що причиною Громадянської війни в США була не лише боротьба за скасування рабства. Мешканці Півдня користувалися підтримкою вампірів, тоді як відважний Авраам намагався винищити упирів.

Мешап перейшов на наступний рівень, а новий роман Грема-Сміта сподівано потрапив у списки бестселерів. Звісно, незабаром за книжки автора взялися голлівудські продюсери, тож сьогодні ми маємо фільми: "Авраам Лінкольн: Мисливець на вампірів" (2012) та "Гордість і упередження і зомбі" (2016).
 

Побачивши успіх Грема-Сміта, інші західні автори почали своє нашестя на класичну літературу пліч-опліч з різною нечистю і фантастичними істотами. Видавництво Quirk Books стало дійсним флагманом у морі нових можливостей.

З'явилися мешап-романи за мотивами творів бідолашки Джейн Остін: "Розум і почуття і морські чудовиська" Бена Вінтерса, "Менсфілд Парк і мумії" та "Нортенгерське абатство й ангели і дракони" Віри Назаріан, "Емма і вампіри" Вейна Джозефсона.

Дісталося і іншим класикам: завдяки старанням Бена Вінтерса "Анна Кареніна" Лева Толстого перетворилася на "Андроїда Кареніну"; Білл Чолгош "покликав у співавтори" Марка Твена в "Пригодах Гекльберрі Фінна та зомбі Джима"; Шеррі Браунінг взяла в обіг видатний роман Шарлотти Бронте, створивши "Джейн Слейр" (Slayer — у пер. з англ. "вбивця"). "Маленькі жінки" Луїзи Мей Олкот отримали аж дві мешап-версії: "Маленькі жінки і перевертні" Портера Гренда та "Маленькі вампірські жінки" Лінн Мессіни.
 

Серед історичних особистостей, крім президента Лінкольна, відзначилися королева Вікторія та король Генріх VIII — в романах А.Е. Мурата "Королева Вікторія: Мисливиця на демонів" та "Генріх VIII: Вовкулака". Алан Голдшер взагалі "замахнувся" на легендарний гурт Бітлз у своєму романі "Немертвий Пол", де зомбо-бітли зійшлися в поєдинку з володаркою ніндзя Йоко Оно та мисливцем за живими мерцями Міком Джаггером.
 

Безжальна рука мешапу дотягнулася до Робін Гуда, Чарівника Країни Оз, Аліси (тепер уже в Зомбіленді), Робінзона Крузо і Тома Сойєра; сягнула навіть космічних саг "Зоряні війни" і "Стар-Трек".

Якісний мешап-роман вирізняється чіткою архітектонікою, де балансує класичне тло і жахастико-наратив з усім необхідним начинням зі зброї, бійок, зубів, кігтів та кровавого місива. Автор новоспеченого твору докладно прочитує оригінал-прототип, окреслює коло перспективних сюжетних ходів і характерів. Стилістика оригіналу має бути збережена максимально, хоча антураж може змінюватися за потреби.

Наприклад, в романі Бена Вінтерса "Андроїд Кареніна" на зміну атмосфері Росії другої половини XIX століття прийшов стімпанк, а видатна фраза "Всі щасливі родини схожі одна на одну; всі нещасні — нещасливі по-різному" у Вінтерса виглядає так: "Всі справні роботи схожі один на одного. Кожен несправний робот функціонує по-своєму". Зараз умовним балансом між класичним твором та його мешап-версією вважається 60/40, хоча початкові числа трималися в межах 80/20.
 

Кумедно виглядає мешап-традиція позначати класиків в якості "співавторів" та підтримувати витончений стиль в оформленні книжок, аби містично-бурлескний секонд-хенд виглядав більш статечно.

Читацька аудиторія мешапу дуже широка, та ідеальним адресатом вважається знавець класики з почуттям гумору, здатний оцінити гру фантазії мешап-автора на тлі добре знайомої читачу автентичної композиції. Серед творів жанру є відверто стильні книжки з цікавим перепрочитанням, але тенденція "мешапити" все, що здатне осягнути око сучасного автора, поступово перетворює цей жанр на пересічне треш-чтиво з поодинокими проблисками оригінальності.