Марево наяву...

Магічна мить... Жінки так прагнуть взнати долю.. 
Ворожать, мріють, заглядають в мабуття.. 
В ту мить тривожно, не дає спокою 
Одна лиш думка: "Лиш би ти цілий!" 
Тривожна ніч, і марево дзвінка.. Чекала, що ось-ось 
Заграє улюблена мелодія й вона... 
Та ні.. То сонне марево, галюцинація і пустка!.. 
Занурюючись в глибину, вона кричала! 
Марила, тремтіла, спирало дихання.
Тоді ж бо ще вона не знала, що її чекає.. 
І снилось їй, що десь зоря здіймалась... 
І постріли.. На собі біль відчула 
Пташини, що покидала зранене дитя.. 
Політ і крик, чи запах крові, що тьмарив розум.. 
Сходила вранішня зоря.. 
Прокинулась... Чи то від крику свого, 
Чи то від болю, що так різко полоснув живіт! 
Пітьма... Зневіра...Відчай, розпач!... 
І ненависть! 
Чи пекло наяву? І сни...сни..сни,
Де сміх зеленоокого хлопчиська 
Так поруч... Радісні усі.. 
Де він біжить до тата... Рідний, такий схожий.. 
Пробудження і плач... Благання.... 
Не снись мені, янголе.. 
Душі мені ти не ятри...