МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ – «БУДИТЕЛЬ ГАЛИЦЬКОЇ РУСИ», СПРАВЖНІЙ ПРОСВІТНИК УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ – «БУДИТЕЛЬ ГАЛИЦЬКОЇ РУСИ»,

СПРАВЖНІЙ ПРОСВІТНИК УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

Маркіян Семенович Шашкевич – видатний культурно-громадський діяч ХІХ століття, один із перших просвітників національного відродження на заході України, речник відродження західноукраїнських земель, зачинатель нової літератури в Галичині, людина високої культури та громадянської мужности, невтомний діяч у царині просвітництва. Його громадська та літературна діяльність щедро наснажена передовими, просвітницькими, ідеями, котрі він активно поширював.


Маркіян Шашкевич прожив неповних 32 роки, одначе його вклад у формування українського національного духу та національне пробудження Галичини неоціненний.
М. Шашкевич проголошував єдність усього українського народу, звеличував його боротьбу проти соціального й національного гніту, ревно виступав за рівноправність української мови з тоді панівною польською.
У селі Полисся (Полісся, Підлісся), де він уперше побачив світ 6 листопада 1811 року, а потім намагався змінити його, «все починається з Маркіяна Шашкевича», як відзначив поет Ігор Калинець. «До Маркіяна Шашкевича систематичного звернення до народної мови не було».


У своїх творах і виступах перед громадою М. Шашкевич боровся за утвердження української народної мови.
Ще будучи семінаристом, він згуртував навколо себе національно свідому українську молодь, створивши групу, яку очолив разом із Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем: «Руську трійцю». До неї входили І. Білинський, Ф. Мінчакевич, М. Козловський, А. Величківський, Г. Ількевич та инші особи, які стали на боротьбу за національно-культурне відродження на західних землях, зокрема, на захист народу, його мови й культури, проти ополячування населення Галичини, за відродження народної мови у письменстві й у церковних проповідях. Наслідком діяльности «Руської трійці» стала підготовка рукописів фольклорно-літературних збірників (авторської поезії семінаристів) «Син Руси» (1833) та «Зоря» (1834), які через цензуру не побачили світ, а головне – виданого у Будапешті альманаху українською мовою «Русалка Дністровая» (1837), головним ініціатором, організатором та автором якого був М. С. Шашкевич. «Русалка Дністрова» – перша книжка народною українською мовою в Галичині, «явище наскрізь революційне», за висловом І. Я. Франка. Загалом ці збірники справили вирішальний вплив на розвиток української мови та літератури на Галичині й помітно вплинули на національне відродження та розвиток української літератури в Галичині.
Обдарований поет, Маркіян Шашкевич із 1835 року почав публікувати свої вірші – переважно патріотичну та історичну лірику. Особливе місце в його творчості посідають такі твори, як «Голос галичан», «Руська мова», «Дайте руки», «Побратим», «Лиха доля», «Хмельницького обступлення Львова», «Слово до чтителей руського язика», у якій він закликає до єдности:

Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві;
Зависть най нас не спиняє, –
Разом к світлу, други жваві!

М. Шашкевич усе частіше звертається до історичної теми, несучи тим ідеї волелюбности і просвіту в широкі маси (оповідання про опришків «Олена», вірші «Болеслав Кривоустий під Галичем у літо 1139», «О Наливайку» та инші). Цікавився він і запорізькими козаками, оспівував героїчне минуле кращих синів українського народу й мав намір написати їх історію, позаяк зберігся уривок «О запорожцях і їх Січі», нарис про гетьмана Б. Хмельницького для «Зорі».
Лірика М. Шашкевича наснажена любов’ю до ріднокраю, до простого люду, його мови. Маркіянові Шашкевичу належить низка чудових перекладів із давньоруської, польської, чеської, грецької та сербської мов. Це, зокрема, переклади «Слова о полку Ігоревім», фольклорних та літературних творів... Дбаючи про розвиток народної освіти, поводир «Руської трійці» уклав 1836 року першу «Читанку для малих дітей» українською мовою. Незважаючи на настійну потребу її для дітей, «Читанку» вороже зустріла цензура. Лише 1850 року, по смерті її автора, «Читанку» видав у Львові Яків Головацький і відтоді її з успіхом використовували у початкових школах Галичини.
А 1836 року М. Шашкевич видає полемічний трактат «Азбука і аbecadlo (абецадло)», спрямований проти спроб австрійської влади перевести українську мову на латинський алфавіт. Зокрема, й цією «брошурою», як її назвала «УРЕ», вдалось-таки відстояти українську абетку і правопис. «Велика його заслуга – у боротьбі за українську абетку: щоб була не абецинка (латинка)», – відзначає Ігор Калинець.
Як просвітитель М. Шашкевич кілька разів побував у княжому місті Перемишль. Завдяки вдячним перемишлянам будинок, у якому він перебував, відзначено пам’ятною дошкою, а його йменням названо вулицю, котра поєднувала вулицю Словацького з вулицею Баштовою.
Великий українець Іван Франко писав: «Буття визначає характер імени – ім’я творить буття». Це добре розуміли організатори «Руської трійці». Особливо привертає увагу сміливий вчинок самого М. Шашкевича, а також його друзів-однодумців щодо поширення власне українських наймень. Адже майже всі наші імена втратилися, починаючи ще з Х століття, коли греки, знищуючи нашу, українську, віру (а ми мали свою, рідну, віру) знищували все українське, у т. ч. й імена, національні звичаї, народні свята. Знищували примусово, залякуванням, приниженням, силою, вогнем і мечем, бо лише так люди змушені були відректися від свого, рідного, що супроводжувало їх усе життя. Так поступово зникали українські імена, народні свята, звичаї, а ті, що збереглися, дійшли до наших часів у дуже незначній кількості, часто у спотвореному вигляді. Хоча не всі українці терпіли це. Чимало справжніх патріотів України намагалися відродити, зберегти й використовувати українські наймення. Відродженню українських імен сприяла й славнозвісна «Руська трійця»: гурток, організований Маркіяном Шашкевичем у І пол. ХІХ сторіччя. З метою відродження руської народної словесности усі гуртківці прибрали собі імена, які довгий час були заборонені й уже майже вийшли з повсякденного вжитку, як-от: Руслан (М. Шашкевич), Далибор (І. Вагилевич), Велимир, Ярослав, Мирослав, Богдан, Ростислав, Володар, Всеволод... Прибрані гуртківцями ймення викликали неабияку агресію з боку влади. Вірні рідним іменам-композитам, русланці (русини) підписували свої твори рідними, українськими, йменнями, піднявши їх із пилу забуття і тим сприяючи пробудженню свідомости пересічних співвітчизників, зазомбованих усим чужим. Навіть у совєтські роки (в УРЕ) їхні імена влада назвала псевдонімами, не визнаючи українського просвітництва, зокрема, імен і традицій. Практикували русланці надання княжих імен і своїм дітям. Опріч гуртківців, їхній приклад почали наслідувати й инші свідомі патріоти Галичини. 
Така традиція русланців не канула в безвість, позаяк її й у наші часи наслідує немало українців, які додають до свого імени ще одне: українське, витворене рідною мовою упродовж віків. Це, зокрема, сповідники української ідеї, а також Рідної Православної віри, Рідної Української Національної віри, справжні патріоти України й української мови. Бо лише людина має здатність мислити. І коли вона перестає це робити, то стає рабом, передусім – духовним. А духовний раб – це страшніше фізичного.



На думку Кирила Студзиньського, Маркіян Шашкевич був «першим русином у Галичині, який проникнувся ідеєю національности». Руську трійцю нарід справедливо назвав будителями галицької землі. А Золочівщина може по праву пишатися, що дала Україні такого сина. І тому на знак пам’яти про будителя народу з вуст полиссянської памолоді гордо і щемко звучить пісня:

Віть яворова шумить,
Пісня дзвенить солов’їна.
Будеш, Будителю, жити і жить,
Доки живе Україна!

Будитель Галицької Руси і по двох сторіччях живе в пам’яті вдячних нащадків. Своєю короткою, проте такою вагомою творчістю М. Шашкевич підготував ґрунт для розвитку нової української літератури в Галичині і цим заслужив усенародну пошану. За новіших часів культ М. Шашкевича лише зростає як реакція на омосковщення України й асиміляцію українців у діаспорі. І, думається, якби кожен із нас хай навіть за все життя зробив стільки, скільки зробив Маркіян Шашкевич протягом свого короткого, майже тридцятидворічного, життя, достеменно – Україна була б українською. Тож найкращим пам’ятником йому, борцеві і просвітникові, буде продовження нами шляхетної його справи.

(Любов Сердунич, спілчанка НСПУ, НСКУ, НСЖУ, ВТ "Просвіта")

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Краса чи практичність: на що звертати увагу при виборі столового посуду?
За обіднім столом збирається вся родина — це місце, де ми ділимося своєю радістю, розповідаємо історії та смакуємо домашню їжу. І саме тут дрібниці набувають особливого значення.
Читати більше