Марія Вінтоняк-Черевко: "Ніщо не зігріє душу на чужині так, як українська пісня" 

Це інтерв'ю із закарпаткою Марією Вінтоняк-Черевко ми записали кілька тижнів тому, у Чехії, де вона проживає неповних 20 років. Про таких, як вона, кажуть, - затята до роботи, до визначених життєвих орієнтирів, які допомагають по життю довести будь-яку справу до ідеалу. Це напрочуд енергійна жінка, крім гарних організаторських здібностей, володіє ще й талантом керівника, має веселу вдачу, обожнює малих дітей, чуйна до чужих проблем, в усьому і скрізь - любить взірцевий порядок, а ще її хронічно "пре" від подорожей і української пісні. Про переїзд, світогляд та мрії -  далі в розмові для UA Modna.
  Марія вперше приїхала до Чехії 19 років тому, у 2000 році, на заробітки. Працювала у різних сферах, знаннями множачи досвід. Сьогодні разом із сім'єю живе в самому серці Європи - "золотому" місті веж і мостів, легенд і міфів, чарівній Празі.   
- Маріє, розкажи про своє життя в Україні. З яких причин емігрувала?  
- Родом я з с.Калини, що на Закарпатті. Після закінчення школи вступила до Закарпатського машинобудівного технікуму в смт Дубове. На жаль, здобуті знання на практиці так і не закріпила, бо  ще навіть не закінчила навчання, а закарпатський вертолітний завод - доступне місце праці за спеціальністю - занепав... З яких причин вирішила поїхати за кордон? Можливо бачили фільм, як мати з донькою подалися за кордон долю шукати? Та так і я:) Ну, а якщо серйозно, то звичайно - безгрошів'я, фінансові труднощі. А що ще нас, українців, так масово штовхає на рішення йти в чужі світи? Сумно, але факт.
- Скажи, де працювала упродовж цих років? З чого все починалось? 
- Спершу була робота з овочевим горошком. Мого покійного батька знайомий посприяв, він в той час підшукував людей на працю в Чехію. Трудились ми напряму в чеха. Мій перший закордонний "заїзд" тривав цілий рік. Заїхала і позбутися не могла. Відтак працювала на різних роботах: піцерії, готелі, ресторани, домашні укліди (прибирання). 
- Впевнена, за ці роки довелося багато чого пройти, що б з важливого хотіла виокремити? Знайшла кохану половинку?
- Так:) Тут, в Празі, я зустріла коханого чоловіка. Познайомились ми, коли торгувала курми-гриль. З Іваном ми разом вже 15 років. До речі, він також із Закарпаття, з Рахівщини. Виховуємо донечку Крістіну, їй 10 років. 
- Доля нерідко випробовує людину, і залежно від того, наскільки успішно вона долає випробовування винагороджує її. Як гадаєш?
- Переконана, для кожної жінки, щастя в сім'ї - це найдорожча винагорода. Я тішуся з того, що маю коханого чоловіка, двох чудовиих дітей: сина Павла і донечку Крістіну. Вони моє щастя в житті! 
- Ти знайома з багатьма українцями, які виїздять за кордон у пошуках праці. Більше того, сама добре знаєш, що таке заробітки. То який він заробітчанський хліб?
- Важкий: був і буде. І тільки той, хто його скуштував, розуміє наскільки. Як не складалося б життя, як добре б нам не жилося за кордоном, все ж - ми завжди будемо тут чужими. Бо немає в серці того, що відчуваєш, коли перебуваєш в Україні. Немає тих почуттів, які переповнюють твоє єство, коли повертаєшся додому. А  дома - ти вдома - відчуваєш себе вільною людиною. 
- Кажуть, зміни у житті загартовують характер. Наскільки це так?
- Думаю, ні, характер не зміниш. Можливо змінити щось в собі, самовдосконалитись, стати кориснішим чи гіршим, але все це залежить від самої людини. Щодо мене. Не знаю, що сказати. Думаю, зміни, які відбулися в мені - краще видно зі сторони, людям видніші наші переваги, помилки чи недоліки.
- Та невже. А як щодо власної самооцінки?
- Добре, скажу так. Мені просто здається, що я б ніде не пропала. Це залежить від людини, якою вона є. Бо я ніколи не сиділа на місці і вдома, на Закарпатті, і тут в Чехії,  фурт (постійно) працювала. Якщо не на одній роботі, то на іншій, якщо не на іншій - то зібралася і пішла "у світ"... Як у тебе варить голова - ти склавши руки не сидиш на місці, не скиглиш: "як погано жити", "куди все котиться", не чекаєш дива, щоб "бац" і на тебе з неба впав чемодан із грошима. Як кажуть, "торби на горби" і пішла. Все це закладено в людині. Кожен обирає свій шлях, яким хоче жити. Ми ковалі свого щастя, і в цьому вся правда.  
- Можеш  назвати переваги життя за кордоном?
- Для мене, як і для багатьох моїх знайомих, які тут живуть, чітко окреслений єдиний привілей - гідне майбутнє дітей. 
- Тема міграції українців за кордон доволі популярна. Нерідко чуємо дві контрастуючі думки з приводу залишитись чи покинути? Що скажеш?
- Кожен має власну думку, причину і позицію. Як на мене, переїзд - це, найперше, новий досвід і можливості. Якщо чесно, я продумовувала безліч варіантів. Ну, ходила б донька до школи вдома, вивчилася б до 9 класу. А що далі? Куди йти поступати, коли майже всюди на вступ потрібні гроші. Далі та сама корумпована схема, щоб влаштувати на більш-менш пристойну роботу. Таких грошей просять, що в голові не вкладається. Це, по-перше. По-друге, рівень знань, які отримують наші учні в сільських глибинках залишає бажати кращого. Ну, чого навчить твою дитину "спеціаліст" з купленим диплом?.. Тому більшою мірою ми тут через дітей. Багато знайомих моїх і виїздять сім'ями, і народжують тут дітей, і так потроху залишаються на постійно. 
- Твоя донька вчиться в столичній школі. Цікаво, чи відчутне упереджене ставлення до неї з боку однолітків, вчителів?
- Ні. От у Крістіни я  цього не помічаю. Навпаки, вона цікава особистість у класі. Вчителька постійно запитує в неї, як те чи інше слово звучить українською, бесідує про її поїздки, відпочинок в Україні. Здається, на ній більше зосереджена увага, ніж на інших школярях.
- Що хотілось би перенести в Україну звідси? 
- Найбільше хотілося б перенести в Україну мир, життєрадісність, комфортні умови з високим рівнем життя. 
- Живучи й працюючи за кордоном, що можеш собі дозволити знаючи, що це неможливо вдома?
- Пізнавати світ і подорожувати. Цього, звичайно, з "домашньої" зарплати я б собі не дозволила. 
- Де вже подорожувала і які країни маєш намір відвідати?
 - Ми відпочивали в Татрах (Словаччина), в Італії, їздили по Чеській Республіці. Відвідали багато куточків рідної України, в основному це улюблені мною гори, полонини. Підкорили найвищу вершину українських Карпат - Говерлу. Цього літа плануємо подорож з сім'єю до Сардінії. Ну, ще мріємо про відпочинок в Греції, поїздку до Грузії.
- А взагалі як часто приїздиш додому, в Україну?
- Допоки жили батьки - завжди приїздила на великі свята, особливі події. Тепер лише раз на рік. Але це - завжди свято. Там моя велика рідня: двоє братів і двоє сестер зі своїми сім'ями. В родині багато-багато дітей, яких я дуже люблю. Дорога додому - хвилююча мить. Коли їду в Україну - радію без меж, емоції просто зашкалюють. І хоча я їду на короткий час, але це завжди особлива подія. Донька також любить гостювати на Закарпатті, хоч народилась і зростає в Чехії. До речі, цієї весни наша сім'я перебувала на Закарпатті з особливим фамільним візитом - весілля мого сина Павла. Тепер маємо ще й гарну невістку Мирославу.   
- Про повернення в Україну не думаєш?
- Звичайно, час від часу такі думки закрадаються в голову. Я навіть мрію, що колись повернуся. Бо, як не крути, а жити хочеться там, де ти народився і виріс, де під ногами рідна земля, де все знайоме і близьке серцю, де ти дихаєш вільно.
- Чехи і українці. Наскільки вони різні чи схожі ментально?
- У мене є знайомі близькі до нас ментально. Але значною мірою все залежить персонально від людини. Між чехами, так само як і між українцями, є ті, що простягнуть руку допомоги і ті, що у ложці води втопили б. Це життя.
- Що любиш, про що мрієш, які покладаєш надії?
 - Люблю подорожувати, відпочивати на природі, люблю українську пісню, яка за межами рідного краю звучить по-особливому. Ніщо не зігріє душу на чужині так, як українська пісня. Мрію про щасливу долю своїх дітей і надіюся на кращі зміни в Україні.
- Що б змінила у своєму житті, якби можна було повернутися назад?
- Можливо втілила б мрію юності у життя, завжди хотіла стати криміналістом.
- І тоді  Україна не втратила б хорошого фахівця... 
- Не знає Україна, що вона втратила. Якби ж вона тільки знала!Жартую:) Та головне, щоб ми, українці, на своїй землі і за її межами не втрачали віри в Україну!