|
9 лютого 2018
Марина Чиянова |
клич мене на ім’я
і не бійся сказати -
ніколи не побачимось більше
не цілуй -
поцілунків тернові бажання
вже стигнуть на перших морозах
і стають найсмутнішим вином
не буди -
я спросоння забуваю слова
і не вмію прощатись назавжди
забувай -
бо тільки така – забута тобою
зможу жити без тебе
і
до речі
коли прокинуся
вперше сама
п’ючи каву
не тобою зварену
постскриптум постфактум
виносячи за подвійні дужки
навздогін
було б краще навперейми
але наздогін
і ще дідько його знає
як
подумаю
парадоксально
але ти
не зрозумів
не відчув
що я
саме я
непослідовна і нестерпна
неповторна і неможлива
фантастична і жахлива
твоє найприватніше у світі
спасіння.
* * *
натомість між нами -
не хмара не хвиля а мак
розсипаний кимось на стежці у темряві
знаєш
він там - найдрібніші невидимі зерна -
у кожному квітне омела мого забуття
у кожному – знак неповернення
ключ небажання
прикмета завершення
чуєш
як нота найдовша високим звучанням
змиває всі доторки наших безумних ночей
як піна морська проступає на шкірі світанком
бачиш
як знову виходжу на берег
в майбутньому міфі
© Марія Микицей, 2016-2017 рр.
| 0 | 1060 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
