Мандруймо Україною

Продовження розповіді про подорожі Україною

Фастів. Це районне містечко стало наступним пунктом нашої подорожі після Томашівки. Центральна вулиця – Соборна. Зголоднівши з дороги, ми вирішили шукати місце для обіду саме на ній. Першим на очі трапився ресторан "Вернісаж", з чудовою літньою площадкою – дерев’яні столи, плетені крісла, масивні, розчинені гардини - все вже дуже по літньому, але з відчуттям стилю. Ми обрали стіл біля відкритого вікна, один з небагатьох вільних, зробили замовлення і почали спостерігати за жителями нового для нас містечка.

Вулична метушня теплого вихідного дня. Всі цілеспрямовано прямують в пункти своїх призначень, проте відчувається якась загальна неквапливість. Цікавою стала знахідка служби таксі, що має всі однакові машини, навіть однакового кольору – як на мене, це дуже стильна риса Фастова. Тим часом нам принесли замовлення, наш обід на двох без напоїв обійшовся близько 200 грн, як я виявила пізніше – це був один з кращих закладів Фастова. Проте, попри не надто бюджетні ціни, страви дійсно смачні, а подача красива. Але тут ми довго не засиджувалися, адже нас ще чекало ціле місто, яке у вересні цього року святкуватиме 625 років.

Першим і найближчим від "Вернісажу" пунктом, який ми відвідали, став Краєзнавчий музей (вул.. Радянська 9).
 
Вхідний квиток - 4 грн. З недавнього часу він відкритий також по неділях. Музей розташований в історичній будівлі банку кінця ХІХ ст. Він невеличкий, але спромігся представити у собі експозицію від давніх часів, демонструючи результати розкопок, до Революції Гідності 2013 року. А напередодні нашого візиту в музеї відбувалась зустріч школярів із бійцями АТО. Тітонька, працівниця музею, люб’язно окреслила нам, єдиним, хто на той час прийшов, в загальних рисах всі експонати. Звичайно, ми не могли оминути в розмові сучасні події в Україні.


Статті до теми:
ТОП-10 замків України, які варто відвідати влітку
Україна для мандрівників: В Україні є теж чимало цікавих куточків для подорожей
Як виглядає Україна з висоти пташиного польоту
Кам'яні велети України


Фастів очевидно проукраїнське місто, проте, вона зазначили один сумний нюанс – часто чує від місцевих, що, мовляв: "Може треба було лишити Януковича, хай би добув, потім перевибрали би, зате не було би війни". Мене засмутила така поширена позиція, адже це свідчить про те, що люди так і не усвідомили всієї тієї шкоди, яку Янукович заподіяв Україні, як сильно, будучи просто маріонеткою Кремля, руйнував нашу Неньку у всіх сферах її життя. А головне, що ніхто не дав би їм можливість "перевибрати". Я з цього роблю висновок – нашому народу ще багато чого варто збагнути і чим швидше, аби ми знову не повторювали наших помилок.

А ще нам сказали у музеї, що черги з місцевих відвідувачів немає, що черговий раз доводить – влада культурний і освітній розвиток громадян залишає на останньому місці й не ставить у пріоритет. Тут мимоволі постають питання – а чи не тому ми ніяк не позбавимось рабської свідомості, а все чекаємо, що хтось прийде і наведе тут лад? Чи не через відсутність масового інтелектуального розвитку гальмується все інше? Але це вже зовсім інша тема для дискусії, а ми ж приїхали у подорож за враженнями.

За порадою цієї ж працівниці музею ми поїхали оглянути візитівку Фастова – Воздвиженський костел 1903-1911 років (вул.. Червоноармійська 4 а).
 
Наш навігатор точно цю адресу не показав, проте, під’їжджаючи до вулиці Червоноармійської, ви побачите костел здалеку – заблукати важко. Це дійсно культова споруда, в чудовому стані. Велична будівля костелу в стилі неоготики майстерно приховує свій сторічний вік. Побудований за проектом архітектора В. Домбровського та Ф. Троуп'янського (автора Особняка Полякова, 1914, вул. Грушевського, 22, Київ; Дівоче училище, 1914 p., пров. Мітракова, Одеса та багатьох інших) на кошти графині Браницької, власниці парку Александрія, що біля Білої Церкви. Воздвиженський костел дійсно вражає. Навпроти нього, посередині невеличкої площі, розташована стела, на верхівці якої пам’ятник архангелу Михаїлу.
 
Ще поряд стоїть будівля католицької семінарії. Гарний, затишний куточок, обов’язковий для відвідування у Фастові.

Проте це ще не всі визначні місця, тож ми рушили на вулицю Пушкіна. На ній під номерами 1 і 3 дві цікавинки міста: вул. Пушкіна 1 – це Покровська церква, а вул. Пушкіна 3 – пивоварня Зіберта. Але про все по черзі. Спершу хочу зазначити – вулиця Пушкіна досить коротка, тому навігатор привів нас на сусідню – Димитрова – але знову ж таки, і церкву, і завод ви побачите здалеку.

Отже, Покровська церква – дерев’яна споруда 1740 року, збудована на місці більш давнього храму, заснованого видатним фастівським козацьким полковником Палієм. Цікава споруда має три бані та по периметру оточена аркадною галереєю. Поряд стоїть дзвіниця, побудована в 1781 році. Зараз ця церква належить УПЦ МП.
 
А зовсім по сусідству, вул. Пушкіна 3, розташована пивоварня, яка була заснована в 1906 році міщанином Ю. Зібертом та прусським підданим Г. Саальманом. Вони недарма вирішили будувати завод саме тут – адже місце дуже мальовниче – поряд річка Унава, Покровська церква, багато зелені, гарні краєвиди. Очевидно, засновники вирішили, що працювати теж треба серед краси, цитуючи іншого пивовара: "Навіть якщо ти просто вариш пиво".
 
Тим часом сонце давно перейшло свій зеніт і почало поволі опускатися в бік Заходу. А ми повернулися в центр Фастова і вирішили випити кави і впорядкувати враження від побаченого. Для цього була обрана кав’ярня "Десерт". Незважаючи на скромну вивіску, місце виявилось більш, ніж вдалим. Ошатний інтер’єр, продуманий до дрібниць, у французькому стилі приємно здивував. Ми знову зайняли столик біля вікна, останній вільний. Видно, що заклад оздоблювали з любов’ю: полотняні серветки, прикрашені в’язаним гачком мереживом і вишивкою "Dessert". На столиках букети живих квітів. Все ніби вказує, що ви в Парижі, проте на підвіконні стоять намальовані краєвиди Фастова, що довершує образ та ідею закладу, показуючи, що вони не чиясь копія, а місцевий заклад і пишаються цим. Наш рахунок за 2 кави і 2 десерти склав 60 грн. а вражень залишилось на мільйон.
 
Адже це моя мрія, щоб Україна виглядала саме так – як першокласна, вишукана провінція. Щоб ми могли заїхати в будь-яке маленьке містечко і знайти там не радянські їдальні, а ошатні кав’ярні, маленькі, затишні пекарні, невеличкі сімейні магазинчики сиру чи вина тощо. Адже, на мою думку, нам дійсно близький цей дух європейської провінційності – такий як у містечках Франції, Італії, Австрії та інших. Час позбавлятися психологічної травми, що наніс нам Радянський союз. Але і сучасна тенденція глобалізації, з її скляними хмарочосами, не повинна бути такою масовою. Треба виховувати в людях смак до одягу, до правильної вимови і поведінки, смак до життя – не залежно від міста чи села, в якому людина народилася і живе.

Почуття власної гідності та прагнення високої якості у всьому – цього не вистачає сучасним українцям, але вірю, ми згадаємо, адже ця європейська провінційність нам таки притаманна.

На останок ми зазирнули у невеличкий парк, що поряд із центральною вулицею – невелика територія, що покривається молодою, весняною зеленню, була наповнена людьми. Ми трохи пройшлися нечисленними алеями і почали повертатися до машини. Подорож одного дня добігала кінця, попереду нас чекала дорога додому, до Києва.

Ми поверталися сповнені позитивних вражень, надій на краще для всієї країни і планів по їх втіленню. Нас, українців, чекає ще довгий шлях становлення, шлях роботи над собою. Нам треба екстерном пройти багато уроків, щоби наздогнати сучасність, але у цьому вирі подій і завдань важливо згадати і не втратити свою автентичність. Це важлива складова загального успіху. Тож давайте всі будемо гідними високого звання "українець", бо це не просто назва жителів країни, це наша суть, якою варто пишатися.

Слава Україні!


Вас також можуть зацікавити:
Містами України: фото найчарівніших куточків нашої Батьківщини
JUST LVIV IT: улюблені місця Львова
8 музеїв  Києва, які обов’язково варто відвідати
Архітектурні шедеври України