МАЛЕНЬКЕ ЩАСТЯ ЮСТИНИ
Михайло Яцків. Недоумна.

МАЛЕНЬКЕ ЩАСТЯ ЮСТИНИ

Михайло Яцків. Недоумна.

Юстина стала жертвою сім’ї. Дівчині – сімнадцять. Вона виняньчила сестер, які тепер гордують нею. “Кинуть що їсти, то добре, а забудуть, то вона не упімнеться”. Юстина терпеливо зносить “нехтування і прокльони, без зависті дивиться, як сестри жиють собі вигідно і гарно вбираються”.

Юстину щоразу змушують іти по воду в ліс. “Вона бреде босоніж болотом і гріється скорою ходою. Перед її вбогою уявою мелькають чобітки сестер, але вона не вміє завидувати – недоумна”.

Коромисло давить на плечі. Юстина поспішає додому і лише просить: “Ой Боженьку, Боженьку, дай весну, дай!”.

Нарешті вона вдома. “Станула грітись коло печі. Дивиться, як котики граються, і сміється щасливим, сердечним сміхом”.

Але й це маленьке щастя в Юстини забирають. Ідуть люди – їй наказують сховатись.

Юстина згадує слова покійної бабці: “От не чіпайте її. Вона вам світ не заступила, що вона винна, що таку їй Бог долю дав. За то Він її колись помилує, бідну мученицю…”.

“Сльози наплили їй в очах – ясність і тепло обнімало…”.

Письменник створив теплий образ обділеної розумом дівчини. В очах людей вона “недоумна”, але їм самим бракує багатства душі, як у Юстини. Вона щаслива по-своєму. В її серці – Бог. Юстина тішиться маленькими радощами життя. Вона вірить, що сповняться бабусині слова і Бог колись її помилує. Люди цураються щирої дівчини, а тому їх оминає щастя, яке променить із серця Юстини.

Михайло Яцків показує, що все найкраще людина носить усередині себе. За зовнішнім ми не помічаємо щастя. Особливо слід вдивлятися в тих, хто ходить під Божою опікою. Вони знайшли свій шлях до Бога, тоді як інші ще шукають свою дорогу, не підозрюючи, що все повинно йти від серця, від Любові з великої літери.

Анатолій ВЛАСЮК

17 жовтня 2018 року