МАКСИМ САМЧИК: «Ми насправді старалися, але ніяк не очікували, що цей проєкт так зайде» 

— Розкажи трішки про себе. Який ти справжній? Чим захоплюєшся окрім акторського та кіномистецтва?

—  Я Самчик Максим, мені 22 роки. Не знаю який я справжній, мабуть, невпевнений у собі, закомплексований. Люблю читати, басейн, тренажерний зал, граю на гітарі. На трубі грав у музичній школі, опановував трохи саксофон продовжую і зараз. За характером я трохи сором’язливий, невпевнений, дуже багато комплексів.

— Чи з самого дитинства ти розумів, що в майбутньому хочеш грати на сцені? Чи це прийшло згодом? Ким взагалі ти хотів бути змалку?

— Ні, я не з дитинства хотів бути актором. Ким я тільки не хотів бути.. Хотів бути й архітектором.. Я дуже легко піддаюся впливу зовнішньому. Коли дивився «Доктора Хауса», то хотів бути хірургом. Згодом, коли дивився «Кадетів» – хотів вступати у суворовське. А потім прийшов час обирати професію, я був не готовий, і методом виключення вибрав щось приблизно творче. Вибрав журналістику, провчився трохи, і кинув, бо зрозумів, що відстаю від своїх одногрупників, адже вони мінімум із дев’ятого класу вже готувалися до вступу, були більш обізнаними. А я почав надолужувати, став старостою, закрив перший модуль «автоматом», але кинув, бо зрозумів, що щось усе-таки не те. Кинув і через рік вступив у Карпенка (КНУТКіТ ім. І.В. Карпенка-Карого). Довго обирав між тим, куди вступати: на хореографію чи на акторське. Все-таки вибрав акторське, а чому – не знаю.

— Розкажи трішки про своє шкільне життя. Яким воно було? Чи любив ти навчатися? Чи привертав увагу дівчат?

— Шкільне життя у мене було звичайним. Дуже часто я виступав у школі: то десь співав, то танцював. Завдяки цьому я міг офіційно прогулювати уроки. Навчатися любив. Скажу, що це [навчання] мені не дуже важко давалося, але я лінувався. Часто робив домашню роботу на перервах, інколи списував. І ти думаєш такий увечері вдома: «Зробити зараз математику? Та там 15 хвилин, завтра на перерві зроблю».  Якби я старався, то міг би вчитися краще, але мені було це не цікаво. Вчив англійську мову більш-менш сумлінно, ну і загалом усе. А так, інколи було бажання – щось учив удома, інколи не було – викручувався на уроках, у мене це виходило. Загалом школу я закінчив тільки із двома вісімками з математики та з геометрії, а решта десять і вище. Але оцінка – це не показник знань. А чи привертав увагу дівчат? Не скажу, що якось так дуже... Але за мною, як то кажуть, там «бігали» дівчата маленькими групками, але вони були на роки 4 від мене менші, тому я взагалі цьому уваги ніякої не приділяв. А так, був у школі сам по собі.

— Перейдімо до твого нового та, можливо, одного з найважливіших проєктів у житті «Перші ластівки». З чого все почалося? Як роль Феді дісталася саме тобі?

— Почалося все с того, що я вступив у Карпенка-Карого, почав навчатися на актора, навчався, закінчив.. Тебе трішки вже знають, ти вже знімався в різних проєктах. Ну загалом, тебе кастинг-директор знає, кличе на проби. Чому роль Феді дісталася мені? Ну, мене й «пробували» відразу на Федю. Мабуть, я найбільш сподобався. Або зовнішньо, або внутрішньо, або виконанням, і затвердили саме мене.

— Які взагалі були враження після прочитання сценарію та розуміння того, хто твій герой та яка його місія у серіалі?

— Мені однозначно хотілося читати серію за серією. Мене сценарій «тримав». Єдине, я бачив там усе-таки «діри». І зрозумів, що це насправді не найкращий сценарій, але непоганий. А щодо ролі, то зіграти гея – це подарунок. Тобі є що грати. Це не просто: «Я крутий і красивий хлопець, у якого все виходить». Бо це грати не цікаво, а от там є що грати.

— Оскільки це твій перший досвід у серіалі, то точно є про що розповісти. Чи відразу ти знайшов спільну мову з колегами? Які особливі моменти зі зйомок запам’яталися? Можливо, виникали якісь труднощі? 

— Це мій перший досвід у серіалі з великої ролі, скажімо так. Загалом, це не відрізняється від «Коли падають дерева» чи «Фокстер і Макс». Як актор, ти робиш те саме. У тебе є завдання – ти його виконуєш, у тебе є роль – ти її граєш. Просто серіальне виробництво більш пришвидшене. Набагато більше вироблення в день. Тобто, якщо фільм ми знімаємо в день 3 хвилини, то в серіалі можемо навіть 15 або 10 хвилин хронометражу. Це означає, що в тебе менше дублів, більше сцен, що ти маєш після кожної сцени бігти переодягатися. Бо, наприклад, зараз ми знімаємо перший серіальний день, а через годину – третій, а ще через годину – п'ятий. А це різний одяг, і ти маєш розуміти де, в якій сцені, в якому ти одязі повинен бути. Ти маєш все це тримати в голові. Ну, звичайно, це ще завдання художників із костюмів та гриму і режисера, а ще є спеціальна людина, яка має за це все відповідати. Спільну мову [з колегами] я знайшов легко. У мене прекрасні партнери, такі як Тая Щурук, Олександр Рудинський, Вікторія Литвиненко. А особливі моменти зі зйомок і труднощі... Я пам’ятаю, як ми плавали в цьому басейні, і всі сцени ми знімали за один день. Величезна була зміна, більше ніж 12 годин точно! Можливо, навіть більше ніж 15. Басейн був холодний, ми мерзли. Так само сцена на даху в школі. Дуже боляче було стояти: цей скотч, ці мотузки, коліна. Фізично було більш важко.

— Що думаєш про мову «Перших ластівок»? Адже, не дивлячись на те, що серіал україномовний, у ньому присутні русизми, суржик та сленг. На твою думку, для чого було використано такий хід?

— Ну, якщо ви помічали, то, суржиком говорять далеко не всі персонажі. Здебільшого так говорить тільки Нік і це прописано так. Наприклад, я додавав від себе суржик, щоб зробити мову трохи живішою, тому що людина, яка зі мною грає – говорить суржиком. У нас найбільше було сцен у Феді, Ніка й Каті, і коли одна людина говорить суржиком, а решта отакою українською-українською, то це вже викликає певний дисонанс. Тому, коли мова живіша, ти легше в це віриш. Це просто факт. Нам треба було зробити так, щоб глядач максимально повірив у те, що відбувається. А він повірить, якщо почує ту мову, яку він чує щодня.

— Чи підтримує тебе сім’я у твоїй діяльності? Чи дивилися вони прем’єру серіалу на ТБ?

— Так, моя сім’я мене підтримує. Я їм дуже вдячний. Вони підтримали мене навіть коли я повідомив, що кидаю журналістику. Я сказав, що довчуся до кінця семестру й кину, а мама сказала: «Так чого ти будеш їздити в Київ, витрачати гроші на проїзд, на обіди? Кидай зараз, іще й повернуть частину грошей за семестр». І так, мені, справді, повернули. Ну і моя мама казала: «Я взагалі здивована, чому ти в цьому році не вступав у Карпенка, а на журналістику пішов». Тож і батько мене підтримує і мама, і моя наречена, вона, до речі, й сама актриса. Вони всі дивилися прем’єру серіалу на телебаченні, за що я їм теж вдячний. Це було дуже важливо для мене. Загалом, їм сподобалось.

— На твою думку, як «Перші ластівки» зможуть вплинути на підлітків, у яких, можливо, є схожі проблеми. У чому полягає важливість перегляду цього серіалу молоддю?

— Я не знаю, у чому полягає важливість перегляду цього серіалу, але знаєте є такий прийом «развлекая, просвещай». Тобто хтось подивиться, щоб просто розважитись, а хтось зможе знайти щось важливе. Мені почали писати в інстаграмі про те, що не одна людина після серіалу зробила камінг-аут. Вони дякують за серіал і розказують, що вже відкрилися своїм батькам, друзям, що вони нетрадиційної орієнтації. Я не міг уявити, коли погоджувався на цю роль, що це, справді, знайде якийсь відгук у реальному житті, і ЛГБТ-спільнота буде так дякувати творцям за серіал, що вони підняли цю тему, яка впливає на чиєсь життя. Я не очікував такого, але, думаю, це прекрасно.

— Чи є або були в тебе мрії, пов'язані з професією? Чи здійснилися вони?

— Хотілося б мені зіграти в мюзиклі, мабуть. Я співаю, танцюю. Не скажу, що прям дуже класно, але непогано. Тому хотілося б якось це використати, бо мюзикл – це класний жанр.

— Коли вживаєшся у нову роль, що робиш? Як та чим надихаєшся?

— По-різному. Інколи ти прочитав і вже більш-менш розумієш, який цей персонаж, і воно саме приходить інтуїтивно. Інколи ти думаєш, шукаєш, зациклюєшся на цьому, можеш спостерігати за людьми. От, випадково, ти йдеш, бачиш людину, і думаєш: «О, він робить так, як зробив би мій персонаж». Або ж читаєш або дивишся фільми.

— Чи думав ти про те, у якому жанрі кіно нізащо б не знявся?

— Знімався б у будь-якому жанрі, більше залежить від режисера та сценарію.

— Чи любиш ти подорожувати? Якщо так, то які країни вже відвідав та де сподобалося найбільше?

— Подорожувати люблю. Не скажу, що багато країн, які я відвідав, але у Празі був (Чехія), Нідерландах, Румунії. Сподобалась Румунія: ми їздили в гори, природа там прекрасна, Карпати там скелясті-скелясті. От більше, мабуть, мені подобається дика природа, ніж міста. Я не дуже люблю гуляти вуличками, як люблю гуляти горами.

— Розкажи якими мовами ти володієш або, можливо, тільки вивчаєш?

— Володію українською, російською, англійською на непоганому рівні, колись вивчав французьку. Польську починаю вчити, але щось дуже ліниво. Стабільно, але повільно.

— Уяви, що тобі 40. Яким ти себе бачиш?

— Яким я себе бачу – не знаю, бо життя непередбачуване. Хотілося б бачити себе здоровим. Кохану людину, наречену, а вже й дружину, теж здорову біля себе. Хотілося б, щоб були здорові батьки, здорова родина. Діти, щоб уже були, і теж здорові, щасливі. Загалом, здоров’я – це найважливіше. І, дай Боже, щоб воно не покидало ні мене, ні моїх близьких, ні, взагалі, людей.

— Щось хочеш ще додати наостанок?

— Насправді всім людям, які подивилися «Перші ластівки» я дуже вдячний. Ми не могли очікувати на таке гучне сприйняття аудиторією. Це круто. Ми дуже вдячні. Ми насправді старалися, але ніяк не очікували, що цей проєкт так зайде.

• Інтерв'юерка – Діана Горопашна.