Людина з великої літери

Досліджуючи прізвища Запорізького краю, я помітила, що серед козацьких прізвищ превалюють ті, що пов’язані з конем січовика; серед чумацьких – пов’язані з волом. Рід Вороних має старовинне козацьке коріння та належить до шанованого планетою шляхетного роду. Сімейні перекази Вороних згадують про далекого пращура – осавула, який охороняв фортецю, що була на місці теперішньої Воронівки, біля Ічні.

Історія донесла нам ім’я Якова Вороного – чумака з Лубен, який зібрав гроші, придбав пагорб над Удаєм у Журавці і зайнявся селянською справою. Серед нащадків Якова був обер-офіцер Яків Вороний; його син Феодосій Якович Вороний (1837 – 1910) – народжений у с. Журавка, педагог, член "Старої громади". Після домашньої підготовки здобував освіту у Полтавській гімназії, яку закінчив 20-річним із золотою медаллю.
 
uahistory.com
 
Того ж року Феодосій вступив до Київського університету Св. Володимира на історико-філологічний факультет. Там він подружився з Михайлом Драгомановим, став активним членом студентської Громади. Михайло та Феодосій були ініціаторами створення власним коштом у Києві безплатних недільних шкіл для робітничої молоді (1859 р.). 11 жовтня 1859 р. була відкрита "недільна школа для робочого населення м. Києва", в якій Вороний викладав історію з 1859 по 1861 рр. Т. Шевченко підтримав ідею громадівців. Він побував у будиночку Вороного на Подолі на літературному вечорі в 1859 р., а наступного року подарував для Київських недільних шкіл 50 примірників "Кобзаря". Громадівці утримували школи, самі викладали в цих школах, складали підручники; власним коштом видавали українські книги. Уже тоді Олена Пчілка назвала Феодосія Вороного "громадянином з великої літери". У Києві Ф. Вороний познайомився з Григорієм Ґалаґаном і потім вони все життя листувалися з питань освіти, перевишколу педагогічних кадрів.

Випускник університету, магістр російської філології викладав історію у школі на Подолі, одночасно навчався на педагогічних курсах (1861-1862).

У 1863-1864 рр. Ф. Вороний учителював у Немирівській гімназії (нині Вінн. обл.). Феодосій Якович завжди був правдивою людиною, тому у бесіді з учнями не приховував свого негативного ставлення до польського повстання 1863 р. За це на нього було вчинено замах.

Наступні вісім років Вороний працював професором у Ніжинському ліцеї (1864–72). За цей час Феодосій Якович склав сім’ю. У рідній Журавці 31-річний татусь взяв на руки свого первістка Георгія – майбутнього світоча математичної науки.

Потім Феодосій Якович Вороний очолював гімназії у Кишиневі, Бердянську (нині Запорізької обл.). У Бердянську директор почав із добудови чотирикласної чоловічої гімназії. Потім перший набір гімназистів. Благодійну допомогу учням надавав "Капітал ім. Ф.Вороного".

Директор, який не обкрадав заклад, а вкладав у справу власні кошти!
 
uahistory.com
 
І сьогодні в Бердянську величається колишня гімназія (нині пед. університет), тут з 1-го до 5-ого класу навчався син директора гімназії, майбутній геніальний учений-математик Георгій Феодосійович Вороний, а поряд – ошатна садиба директора, в якому жила родина Ф. Вороного.

Феодосія Вороного обирали членом Бердянської міської думи.

У 1884 р. Григорій Ґалаґан матеріально підтримав роботу Прилуцької гімназії, куди запросили професора Вороного. Згодом він став директором Прилуцької гімназії, яку в 1885 р. закінчив його син Георгій.

Ф.Я. Вороний вийшов на пенсію в 1887 році, але навіть у відставці не байдикував. У селі Журавці на власні кошти заснував школу для сільських дітей, приміщення якої збереглося до наших днів; заснував безкоштовну народну бібліотеку-читальню. У школі влаштовували лекції, концерти, спектаклі для місцевих жителів, а зібрані гроші йшли на поповнення відкритої в Журавці народної бібліотеки.

Ф.Я. Вороний разом із старшим сином Михайлом заклали сортовий сад; почали селекцію та вирощування м’яти. У 1885 р. за участі родини Вороних у Журавці збудовано один із перших заводів із переробки лікарських рослин.

Та серце краяли думки про сина. Георгій із дружиною та шістьома дітьми кожного літа приїздили з Варшави до Журавки. Гостювали вони і літом 1908, але відчувалося, що синові зле, що різко загострилася жовчна хвороба. Коли ж у тяжких муках 40-річний геній згас, батько наче сам помер. За останньою волею Георгія забальзамоване тіло поховали у спеціальному склепі в Журавці (у 30-х роках більшовики викинули мумію). Біля сина упокоївся й батько генія, дід геніальних онуків, яких шанує світ і не знає Україна.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше