Людина тисячоліття

Норвежець Тисячоліття Фрітьйоф Нансен (норв. Fridtjof Nansen) мав унікальний талант любити й шанувати живих людей. Мужній дослідник Арктики, видатний дипломат, який відмовився від корони Норвегії, переймався долею українського народу і однією з наших представниць.
  Ф. Нансен народився 10 жовтня 1861 р. в сім’ї юриста у місті Крістіані (Осло), проживав у невеликому маєткові Сторе-Френ королівства Норвегія. Малим любив бігати на лижах, полювати на білок із саморобного луку. Школярем долав по 12 кілометрів щоденно. З того часу Нансен полюбив холод, який вважав корисним для здоров’я; звик ходити взимку у в’язаному лижному костюмі без верхнього одягу, його особистий кабінет ніколи не опалювався. У 18 років Нансен установив світовий рекорд у бігові на ковзанах на одну милю. Дванадцять років поспіль вигравав чемпіонат Норвегії з лижного кросу.

Мав бездоганні знання англійської (щоб читати Байрона), німецької та французької, пізніше вивчив гренландську. Талановитий юнак вагався у виборі кар’єри: художника (старша сестра Сіґрід стала відомою художницею) чи письменника. Найвідоміша його книга – "Життя ескімосів" (1892 р.). Зрештою став доктором зоології та професором океанографії. Скандальний захист докторської дисертації Нансена відбувся за 4 дні до початку експедиції 28 квітня 1888 р. Зрештою опонент заявив: "Практично вряд чи можна сподіватися, що молодий чоловік повернеться з походу живим, і якщо він буде щасливішим від того, що отримає перед від’їздом ступінь доктора, так чому б не дати йому?"

Вправно полював Ф. Нансен і на осіб протилежної статі.
  У листопаді 1887 р. в Стокгольмі Нансен познайомився з українкою Софією Ковалевською. Почуття, що виникло між ними, важко було приховати, але Софія мала чоловіка… Деякий час Нансен і Ковалевська листувалися, та в його житті вибухнув роман із акторкою Даґмар Енґельґарт на прізвисько "Кленодія" (норв. Klenodie — Дорогоцінність). Сподіваюсь, Ви згадали (і цілком слушно!) Т. Шевченка та прізвище його пана.
  У лютому 1888 р. Нансен на лижній прогулянці вперше зустрів свою майбутню дружину Еву Сарс, але не звернув на неї уваги. Вдруге доля звела їх у Музичній кав’ярні в Кристіанії незадовго до його поїздки в Гренландію. На цей раз він помітив винайдений дівчиною лижний костюм, її спортивну фігуру. Ева Сарс виявилася двадцятою дитиною відомого зоолога й священика Мікаеля Сарса. Була вона знаменитою камерною співачкою (мецо-сопрано), у 1886—1887 рр. училась у Берліні у Дезіре Арто.

Всесвітньо відомим Ф. Нансен став у 1888 р. після переходу на лижах через Ґренландію, а також у 1893 – 1896 рр., під час арктичної експедиції. Наступний рік пройшов у лекційному турне, за написанням книги.

6 вересня 1889 р. Нансен та Ева обвінчалися, тоді ж вийшла заміж його Даґмар Енґельґарт. Не все добре складалося у Нансенів: викидень, народження і смерть первістка. За цей час Нансен багато виступав у тих містах, де гастролювала Дагмар, і не приховував своїх відносин. У 1893 р. народилась перша дочка Нансенів, названа Лів — Життя (норв. Liv Nansen).

Жили вони від розлуки до розлуки. Наступні три роки – Норвезька експедиція, стійкі чутки про смерть чоловіка, повернення самотньої жінки до гастрольної діяльності. 1897 р. Нансен видав книгу, присвячену Еві "Їй, котра дала ім’я кораблю та мала мужність чекати". Книга називалася "Фрам" ("Вперед!") у полярному морі: Норвезька полярна експедиція 1893—1896.

За короткий час подружжя мало п’ятьох дітей: найменший син Осмунд був хворим на церебральний парез. У листопаді 1907 р. на запалення легенів захворів старший син Каро. Доглядаючи за сином, серйозно захворіла й померла Ева.

Нансен дрейфував у своєму інтимному фарватері з заміжньою Сіґрун Мунте. У 1911-1912 рр. у багатьох на устах був бурхливий роман Нансена та молодшої на 17 років дружини Роберта Скотта – Кетлін; сватання мореплавця. Після віртуального гарбуза Нансен дочекався розлучення Сіґрун і одружився з нею.

Спочатку Першої світової війни 1914-1918 рр. Ф. Нансен – верховний комісар Ліги Націй у справах військовополонених. Після закінчення війни сприяв поверненню військовополонених додому. Багатьох українців врятував нансенівський паспорт.

З 1921 він став одним з організаторів Міжнародної комісії допомоги потерпілим від голоду. У 1922 р. Ф. Нансен отримав Нобелівську премію миру "за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним". Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованців. До цього фонду Нансен вклав власну Нобелівської премії і точно таку ж суму своїх гонорарів.

28 січня 1923 р. Ф. Нансен, як верховний комісар Міжнародного Червоного Хреста, приїхав до Харкова. Його ім’я було загальновідомим. Місія Ф. Нанесена організовувала посилки для залізничних службовців Харкова, відкрила дитячий будинок, де виховувалися 85 сиріт, підтримувала роботу студентських їдалень тощо.

На вокзалі в Харкові Ф. Нанесена зустрічало населення, представники українського уряду, члени нансенівської місії на чолі з Оленою Тідеман. Увечері було влаштовано обід на честь Ф. Нанесена, після якого всі запрошені відправилися до опери.

Наступного дня відбулися конференції в міністерствах й установах, сніданок в українському товаристві Червоного Хреста. Він зустрічався з керівниками українського уряду Г.Петровським і Х.Раковським. Про свої наміри він заявив так:

"По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання – сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям – вести педагогічну практику. Пам’ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов’язок навчити європейські країни взаємної довіри".

Місія Нансена заснувала багато дитячих будинків, називалися вони однаково: "Дитячий будинок ім. Нансена". Ф. Нансен відвідав студентські їдальні та дитячий будинок, де виховувалися діти від чотирьох до п’ятнадцяти років, підібрані на вулицях. До України переводилася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів, на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідних господарства. Завдяки заходам Ф. Нансена в Росії й Україні були врятовані від голодної смерті більше 6 мільйонів 400 тисяч дітей і 800 тисяч дорослих.

Останні два роки життя Нансена долала мерцальна аритмія та флебіт, але він продовжував активне життя. У 1929 р. в Америці почав писатися останній роман Нансена з молодшою на 30 років журналісткою Брендою Уланд. Коханці листувалися, Нансен посилав їй свої ню-фото.

13 травня 1930 р. на веранді власного будинку зупинилося серце Фрітьйофа Нансена.

Анатоль Франс стверджував, що за всю історію нашої планети не було серед людей особистості, котра реально зробила б стільки корисного, доброго і шляхетного, скільки зробив Ф. Нансен.