ЛЮДИНА БЕЗ ЗАПАХУ: Патрік Зюскінд. Парфумер.

Лише умовно цей роман можна віднести до детективів. І хоча мова йде про вбивство двадцятьох шістьох дівчат, пошук убивці – все ж не є головним у цьому творі.

Основу його складає містична розповідь про Гренуя, який народився без запаху і досяг вершин у парфумерії. Він володів природним відчуттям ароматів. Лише диявольське начало могло дати йому можливість повністю заволодіти людьми. У переносному значенні – це шлях диктатора до влади. Люди вдихають аромат людини без запаху, не розуміючи, що саме притягує їх. Гренуя боготворять, хоча усвідомлюють, що ця ница людина – убивця.

“Час від часу він ліз до кишені й стискав у руці маленький скляний флакон зі своїми духами. Флакончик був ще майже повний. На виступ у Грасі він витратив лише одну краплю. Решти вистачить, щоби зачарувати весь світ. Якби він мав бажання, то міг би в Парижі змусити не десятки, а сотні тисяч людей захоплюватися ним; чи відправитись гуляти у Версаль, щоби король цілував йому ноги; надіслати Папі Римському ароматного листа і з’явитися перед усіма новим месією; змусити королів та імператорів намістити його в Нотр-Дам на царство як надімператора, навіть зробити з нього Бога на землі – якщо взагалі можна Бога намістити на царство…

Все це він би міг здійснити, якби тільки побажав цього. Він володів для цього владою. Він тримав її в руці. Ця влада була сильнішою за владу грошей, чи владу терору, чи владу смерті: невідпорна влада навіювати людям любов. Тільки одного не могла дати ця влада: вона не могла дати йому його власного запаху. І нехай перед усім світом завдяки своїм парфумам він постане хоч Богом – раз сам він не може пахнути і тому ніколи так і не взнає, хто він такий, то плювати йому на це: на весь світ, на самого себе, на свої духи”.

Уникнувши смертної кари за вбивства невинних дівчат, з яких він висмоктував аромати їхніх тіл, а потім на основі цього створював свої парфуми, Гренуй усе-таки вмирає жахливою смертю, ставши жертвою натовпу, яка побачила в ньому ангела:

“Вони побігли до цього ангела, накинулися на нього, повалили його на землю. Кожний хотів доторкнутися до нього, кожний хотів вирвати від нього кусок, пір’їнку, крильце, іскорку його чарівного вогню. Вони зірвали з нього одяг, волосся, шкіру з тіла … розідрали його, вони вгризли свої кігті й зуби  в його плоть, накинувшись на нього, як гієни… Через півгодини Жан-Батист Гренуй до останньої кісточки щез із обличчя землі”.

І хоча люди спочатку соромляться свого вчинку, бояться подивитись одне одному в очі, все ж “… вони надзвичайно пишались. Вони вперше здійснили щось через любов”.

Анатолій ВЛАСЮК

19 жовтня 2018 року

Обкладинка - pinterest.com