Людмила Комарницька: про перформанс

Ґенеза перформансу обумовлена низкою причин. З одного боку, це був протест художників проти тотальної комерціалізації мистецтва. Тому перформанс - не на продаж!
 

Він мав певну антиринкову тактику, оскільки ринкова парадигма без зайвих сентиментальних критеріїв базується на результатах продажу творів мистецтва, формуючи їх художню цінність. 

З іншого боку, всередині мистецтва як складного явища зі значною історією назріла необхідність саморефлексії. Постають полемічні питання відкриті й досі: що таке мистецтво, які його ознаки, хто це вирішує, яке його значення у суспільстві, яка роль художника та глядача. 

Територія мистецтва постійно розширюється у контексті глобального прогресу. От і виник у мистецтві перформанс як унікальний процес творення та неповторний досвід переживання, тягнучи за собою інші художні форми: інсталяцію та відео. 
 
ВВС спільно з галереєю Tate Modern підготували 5-ти хвилинний фільм про 100-літню історію перформансу. 

 
Тіло було об’єктом відвертого або прихованого споглядання у мистецтві завжди.
 
У перформансі відбувається злиття суб’єкту з об’єктом. Стан такого злиття досліджував Моріс Мерло-Понті, французький філософ. 

За його теорією тіло постає ніби у двох проекціях: "тіло видиме" (тіло-об’єкт) та "тіло невидиме" (тіло-суб’єкт). 

"Тіло видиме" криє в собі жорстку культуру поведінки. (Роздивлятись себе в дзеркало - завжди оцінка себе очима Іншого.)

А "тіло невидиме" виникає в конкретній ситуації з унікальним змістом чи враженнями.
Людина  - заручник свого тіла.
Це якір, що утримує людину у суспільному вирі.
Це нагадування про тимчасове перебування
в цьому світі й нікчемність.
В наших тілах розгортаються драми болю
чи задоволення.
Тіло може бути зрадницьки апатичним
або пристрасним.
За право розпоряджатися "тілами"
точиться ідеологічна боротьба…
Іноді перформанси бувають провокативними та свідомо заходять у простір соціальних або індивідуальних патологій. Зазвичай, такі акції викликають загострений медіа та суспільний резонанс.

Теоретично перформанс містить такі базові елементи: час, місце, тіло художника та взаємодія автора й публіки. Він має чіткий план своєї репрезентації, більш-менш передбачувану реакцію глядача. Й існує у формі публічного ритуалу, або створюється у приватному просторі, а потім репрезентується через фото або відео.
 
Ще 5-ть хвилин перформансів.
 
Зараз мистецтво опинилось у ситуації втраченої монополії на зображення. Продукування візуального раптово стало доступним майже кожному. Завдяки технологіям творче самовираження масово поширюється немов пандемія.

Але мистецтво як система поки зберігає свою структуру та методи.

Тому не будь-яке самовираження або самоактуалізація є мистецькою категорією. 
 
Перформанс нетрадиційна форма мистецтва, яку можна повісити над диваном.

Він пропагує ідею дематеріалізації мистецтва, де концепт і переживання є важливими для сприйняття.

Як у філософії ідеалізму, де дух або ідея є першоосновою світогляду. 
 
Берлінський художник Тіно Сєгал перевернув стереотипи колекціонування і продає ідею своїх перформансів (тобто майже повітря) за допомогою вербальних операцій у присутності адвоката без письмового договору. Інструкції про те, як відтворити його твори, передаються буквально з вуст  в уста під суворим наказом не фотографувати або не робити відео його "зконструйованих ситуацій".
Вони продаються тиражем від чотирьох до шести за $85,000 - $145,000 кожен, відповідно до The Art Newspaper.
 
Перформанс Тіно Сєгала в  галереї Tate Modern.
 
З українських ідей мені подобається акція анонімної арт-групи на Венеціанській бієнале, коли у російському "Зеленому павільйоні" з’явилися люди у камуфляжі з написом "оn vacation".

Наслідуючи тактику російських "зелених чоловічків", вони заявили, що є у відпустці.

Робилися фото та викладались у соціальні мережі під спеціальним тегом – #onvacation.

Переможцям конкурсу цих фото обіцяли відпустку в окупований Крим у місто Балаклаву.
 
Резонанс в медіа - "зелені чоловічки" на Венеціанській бієнале.
 
Часом ми з моїм чоловіком Максимом Прасоловим привносимо нестандартні крос-шаблонні об'єкти в простір соціального ритуалу. 
 
Так, наприклад, ми подарували наш домашній телевізор горилі Тоні у Київському зоопарку. Бідолаха страждав від самотності після втрати своєї дружини й приматологи шукали йому антидепресант.

Зрештою, дивляться ж люди телевізори! 

Або ж історія зі страусиним яйцем, яке ми принесли до церкви на Великдень. Перед цим ми його варили майже дві години, а потім розписали. Воно ледь не випадало з мініатюрного кошика. Коли священик наблизився до нас, щоб окропити святою водою та побачив цю мегаписанку, він на мить завмер, а потім влаштував нам святий рясний душ. 

Людмила Комарницька, аспірант Інституту проблем сучасного мистецтва.
Підготувала: Жанна Шкляренко.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

30 хвилин в день, які повністю змінять ваше життя
Нам постійно бракує часу. Робота, справи — за ними та втомою не встигаєш займатися тим, чим хотілося б. А життя втікає. Далі в статті розповімо про надлегкий спосіб, який допоможе встигати все.
Читати більше