Любіть свою хату - бідну, небагату...

Виходячи з історичного досвіду та аналізуючи минувшину українського народу, іноді дивуємося, наскільки гармонійно вкладаються в поняття етносу різноманітні набутки нації. Це і щедрість рідної землі, і культура, і побут, який у нашій країні неодмінно поєднується з духовністю.

Українці завжди усвідомлювали важливість кожної, хай і найдрібнішої, речі, знаючи, що навіть маленькі деталі в сукупності мають слугувати прикрасою буденності, від якої ніде не подітися. Десь на підсвідомому рівні у нас закладено, що все навколо має бути красивим і сповненим сенсу.

Звісно, виходячи з цього, можна багато говорити про кожен окремий аспект народного буття, але хочеться згадати про архітектуру, якою можна лише пишатися. Ми маємо достатньо архітектурних пам'яток різних епох, що свідчать про гідне місце України в світовій архітектурі. Можна було б написати помпезну розповідь про величні собори, новобудови, а також руйнацію, що часто й густо була спричинена не так часом, як самодурством людини. Як приклад, знищення або підлаштування під приземлені потреби багатьох церков і маєтків за часів радянської влади. Навіть планувалося якось про це написати...

Але в тяжкий для України час, коли жителі Донбасу лишаються без даху над головою в результаті щоденних обстрілів і мародерства, хочеться говорити не про велич, якої, повторююся, достатньо в нашій архітектурі, а про звичайну в своїй надзвичайності просту українську хату.

Зроду-віку повелося у нас, що оселя – не тільки дах над головою, а й родинна святиня; єдиний поріг, до якого вертають діти й онуки; все те, чим пишаються цілі покоління. Українська хата, цнотливо прихована вишневим гіллям запашного саду, біла-біла, з солом’яною стріхою, життєдайна криниця у дворі, мукання корови в яслах, кудахтання курей, що розбрелися по закутках просторого подвір’я… Ми, сучасні жителі України, приблизно таким уявляємо наше традиційне етнічне житло. На жаль, час не стоїть на місці, справжніх українських садиб лишається все менше і менше, міняється мода і влада, приходить звичайна, як для матеріальних цінностей, руйнація.

Не все можна зберегти, але можна назавжди закарбувати в пам'яті народу, щоб і майбутні покоління не цуралися свого, щоб не стала дивиною для них хата наших пращурів, оця біленька мазанка з широким подвір'ям і чепурними очима-вікнами.

Зі здобуттям Незалежності українці все частіше тяжіють до вивчення свого коріння, невтомно повертаючи собі цілі сторінки історії, масу притаманних лише нашому народу цінностей, як матеріальних, так і духовних. Цілком природно, що не обходять дослідники і традиційні українські забудови, їх зовнішні характеристики і основні методи будівництва. А починається все, як відомо, з малого. Отже, про українську хату.

Оселя – це місце, де проходить основна частина життя людини, а відтак найяскравіший приклад того, чим вона жила в ту чи іншу історичну епоху. Адже де, як не в рідних стінах, проводяться обряди, готується їжа для родини, відбуваються важливі трудові процеси, звучать цікаві бесіди? Із давніх-давен тут співають пісні, старші передають молодшим набуту життєву мудрість, виховують дітей, а ті, в свою чергу, пізнають світ.

Якщо глянути панорамно, не розділяючи житло на українське і неукраїнське, можна відзначити, що його призначення єдине для всіх народів. З давніх часів житло вбирає в себе основні риси тієї чи іншої народності, з часом видозмінюється в залежності від світоглядних зрушень, зміни природних умов і навіть політичних чинників. Час і прогрес також додають свого. Багато залежить і від територіального розташування, як-от використані матеріали, запозичення деяких елементів облаштування господи у інших народів, здебільшого сусідніх, клімату і т.д.

Але, простежуючи побут і аналізуючи різні фактори впливу, ми можемо помітити деякі сталі риси, притаманні тій чи іншій нації в будівництві, оздобленні та плануванні оселі. При закладенні й будівництві житла людство керувалося багатьма природними, соціально-економічними і територіальними чинниками, які сприяли виникненню спільних рис житла в багатьох народностей. Але є риси, притаманні конкретній місцині.

Український народ, безперечно, є одним з яскравих прикладів самодостатньої і багатої культури. Тому не дивно, що українське житло – надзвичайно цікава і красномовна її деталь. Традиційним українським житлом вважається хата. Будівництво і облаштування житла наших пращурів дає нам уявлення про особливості будівельних матеріалів, доступних українцю в той чи інший період, ведення господарства, смаки і вподобання.

Оздоблення, притаманними лише нашому народу засобами, розповідає про культурний рівень і естетичні вподобання жителів наших земель. Українська садиба вбирала в себе досвід багатьох поколінь, тому кожна деталь, кожен предмет чи обладнання у ній мали не тільки побутову, а й магічну цінність. Хата для українців завжди була святим місцем, де збиралася вся родина, тому кожен предмет у ній слугував не лише для використання в побуті, а як оберіг.

Будівництво житла з давніх-давен було однією з визначальних подій. На нове житло покладалися великі надії, тому й не дивно, що в українців існує ціла житлова обрядовість. Дуже прискіпливо обиралося місце для оселі, зважаючи на різні чинники, а також час для закладення житла. Тут український народ чітко визначав цілий ряд вимог, як-от: не будувати хату меншу, аніж попередня; не там, де були сварки; обирати місце, щоб город виходив до річки; місце, де не було жодних трагедій тощо. Дуже ретельно обирався і час закладин житла, адже вважалося, що від цього залежатимуть достаток і лад у родині.

Сам обряд закладин був дуже цікавим: вранці в самому центрі майбутньої хати, на місці, де має бути піч, ставили стілець, застелений рушником. На рушнику неодмінно мали бути хліб-сіль, квіти і чашка з водою або вином. Той, хто мав починати будівництво, цілував хліб і просив Божого благословення, а вже тоді брався до роботи. При закладенні дотримувалися певних звичаїв: наприклад, перший камінь закладався, коли пролітав крук. Існували різні жертовні атрибути (гроші, хрести, квіти і т.д.), які закладали самі господарі в чотири кути оселі.

Майбутній господар дому запрошував гостей на святковий обід, який проводився на місці спроектованої хати. Іноді гості допомагали майстрові після святкування. Українці дуже шанували майстра, він був головним у процесі будівництва, йому довіряли і його задобрювали. Були й інші обряди, такі як "закладання сволока", "будівельна жертва", "квітка" (завершення будівництва), і, звісно, новосілля, яке незмінно починалося з того, що на першу ніч у хату запускали кота або півня. При переселенні до нової оселі було прийнято вносити жаринку зі старої печі, вносити у нову хату старе сміття, припрошувати Домовика.

При такому відношенні до домівки, погодьтеся, чи не найстрашніше лихо – її втратити. Хочеться побажати всім нам мирного неба над дахом, єдності, сили духу і тепла в кожній оселі.

Насамкінець можна ще раз наголосити, що українська архітектура невіддільна від інших галузей культури нашого народу. А ще – впевнено сказати, що, на перший погляд, звичайна хата мало поступається великим архітектурним пам'яткам. Хіба за розмірами і призначенням, але на те вона й оселя.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше