Як Франко молодицям писав: Уляна Кравченко

ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО УЛЯНИ КРАВЧЕНКО (2)

У 50-ому томі Зібрання творів Івана Франка вміщено чотири листи письменника до Уляни Кравченко.

У листі, написаному між 4 і 7 січня 1895 року, він застерігає її не займатися більше перекладами: “Пишіть далі оригінальні речі, а в тих оригінальних  я к н а й м е н ш е  ф і -л о с о ф с т в у й т е, а якнайбільше  о п о в і д а й т е  та  о п и с у й т е. Все те, де Ви, забувшися часом, перестаєте філософствувати, а оповідаєте чи то те, що у Вас в душі  д і є т ь с я (не те, що в голові думається), або те, що довкола Вас – виходить дуже гарне, коли натомість у філософії поза банальні фрази Ви не можете вийти”.

Іван Франко не проти би зустрітись з Уляною Кравченко, запитує, “чи Ви не вибираєтеся коли-небудь сими часами до Львова? У Вас там, певно, сніги та замети”, а також просить її “з уст своїх знайомих селян і селянок записати дещо до рубрики “Із уст народу” … особливо до відділу легенд пожадано б мені було якнайбільше причинків, а також до відділу міфів і вірувань (про чортів, відьм, упирів, страччуків і т. ін..)”.

У листі від 25 травня 1895 року Іван Франко повідомляє Уляні Кравченко: “Замість відповіді на Ваші листи посилаю Вам вирізку з 1 аркуша ІV книги “Життя і слова”, де найдете свої народні мотиви”.

Він пише їй і про себе: “На Зелені свята вибираюся з жінкою й дітьми на пару день на село, до Яйковець коло Журавна. Куди подіємось на вакації, ще не знаю. Що буде з моєю доцентурою, поки що також не звісно. Про затвердження міністерське досі нічого не чути”.

Наступного листа Іван Франко написав 22 серпня 1895 року. Він повідомляє Уляні Кравченко: “Моя жінка з дітьми пробуває в Нагуєвичах. Вибираюся до них на пару день. Виїду зі Львова в суботу на ніч, підночую в Дрогобичі у Величків, а опісля почимчикую до Нагуєвичів. Рад би я при тій нагоді побачитися з Вами, та не знаю, як би се зробити. Може б, Ви могли в неділю раненько бути в Дрогобичі, то я би зачекав”.

Останній лист Івана Франка до Уляни Кравченко датований 9 січням 1916 року. У ньому він скаржиться на стан свого здоров’я: “Я отсе вже майже рік, окрім каліцтва обох рук, хорую на тяжку внутрішню слабість, котра за той час неймовірно ослабила й висушила мене, і бували такі дні і цілі тижні, що я не міг без болю та думності ані лежати, ані сидіти, ані ходити, а щодо вікту, то майже весь сей рік жию на неправдоподібній майже дієті, при тім не можу їсти ні хліба, ні булок, ні м’яса, а звичайно нічого квасного, нічого сирого, печеного, твердого і т.п. Треба висловлювати фантазію, аби придумати їду – не все той самий клеїк, – а тут як на побільшення лиха загальний брак живності та дорожнеча віктуалів. Проте дякую Богу – не молитвами, а своїми трудами – не опускає мене тверезість та ясність ума, добрий гумор та охота до праці. Пишу лівою рукою, бачите, як, кожну букву окремо; хоч помалу йде, та волю писати сам, ніж диктувати, що мусив робити кілька літ по смерті сина. Мій матеріальний стан досить забезпечений, і я пишу тепер переважно на запас, кожного дня пару сторінок, останнього року переважно віршами. Коли-то доведеться друкувати?”.

Анатолій ВЛАСЮК

18 серпня 2018 року