ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО УЛЯНИ КРАВЧЕНКО. Третій уривок

ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО УЛЯНИ КРАВЧЕНКО

(Продовження. Початок читайте у першому-другому уривках)

Третій уривок

1 січня 1884 року Іван Франко скаржиться Уляні Кравченко, що та не надсилає йому своїх нових віршів. “Так дуже зайняли її думку особисті плани, що для бідної руської літератури вже нема ані одної думки, ані хвилини часу. Чи вже відтепер зачнеш занедбуватись? Чи кожна женщина лиш поти поступова, емансипована, з посвяченням, з запалом і з поезією, поки не замужня?”.

5 січня 1884 року Іван Франко зізнається Уляні Кравченко, що мав намір приїхати до неї на Йорданські свята, але “Діставши нині Ваш лист, я побачив, що Вам мій приїзд був би тепер дуже неприємний, і для того покинув сей план, тим більше, що і Ви ані словечком о нім в своїм листі не згадали. Ну, розуміється, Вам ніколи було, а може, й “не випадало”, – бо то у наших женщин щирість чуття і любов звичайно єсть тільки там і тільки тоді, де і коли “випадає”, а поза ту границю – ні-ні! А коли Вам не випадає написати до мене одно словечко: приїдь! – то мені тим більше не випадає приїздити. Чи як там Ваші правила доброго тону кажуть?”.

На початку лютого 1884 року Іван Франко пише, що не може приїхати, бо захворів, але обіцяє, що незабаром все-таки побуває у Бібрці, де тоді перебувала Уляна Кравченко.

4-5 лютого 1884 року він зізнається: “Ваш щирий і сердечний лист глибоко зрушив мене. В нім відбивається, як в дзеркалі, Ваше добре, невинне серце, і я чую се добре, що, судячи з того вигляду, я ледве чи міг би найти женщину, котра зрівнялась би з Вами”.

Далі він розповідає про свою популярність серед студентської молоді й про те, що виступатиме на вечорі, присвяченому пам’яті Шевченка.

27 лютого 1884 року Франко пише, що відібрав два вірші Уляни Кравченко для друку, хоча один із них слабший, зате “Я ваша” їй удався: “він, безперечно, є найліпший зо всього, що Ви досі написали, і буде окрасою нашої лірики. Не дуже тим гордіться, бо я зачинаю говорити компліменти”. Водночас він застерігає її: “… панно Юліо, … Ви на ховзькій дорозі! Покиньте етери, і фалі, і соловіїв, і мотилів – усе те дрянь, не варта Вашого пера, – глядіть на речі трохи реальніше, а то пісні Ваші швидко зовсім розпливуться в тони і перестануть бути зрозумілими для людей”.

Франко надсилає Уляні Кравченко поему Шевченка “Марія”, зазначаючи при цьому: “Єсть се, по моїй думці, найкраща перла нашої поезії, – читайте її, і вчитуйтесь добре, і пильно придивляйтесь, як можна речі, на око прозаїчні, піднести до високої поезії, як можна малими средствами, кількома простими словами викликати велике враження”. Він закликає її читати українську поезію.

  І ніби між іншим повідомляє, що не виступатиме на вечорі, присвяченому пам’яті Шевченка: “… здається, бояться ще мене”.

27 березня 1884 року Іван Франко пише: “Що се з Вами? Чи Ви до Америки виїхали, чи загнівались, чи, може, – крий Боже! – занедужали, що ані словечком не зволите озватись до мене? Чи, може, переписка зо мною не представляє уже для Вас ніякого інтересу? Я й сам не знаю, що се може бути!”.

Він дякує їй, що прислала йому нові свої вірші, яких вистачить на 1-2 номери журналу, але тут же зауважує: “… але хіба ж, крім присилки віршів, Ви не маєте мені нічого сказати? Правда, між нами зайшло дещо таке, що вимагало би яких толкувань, але я думаю, що найліпше з тими речами здержатись ще трохи, – з різних причин”.

Принагідно Франко дає Уляні Кравченко можливість приревнувати його: “Як знаєте, Ви – коли вже бесіда про музу – ще маєте конкурентку в особі також учительки, панни Климентини Попович, котрої вірші зачнуть печататись – не знаю, чи від сього, чи від слідуючого числа “Зорі”. Слід сказати, що саме в цей час він активно листувався і з Климентиною Попович.

На початку травня 1884 року Іван Франко повідомляє Уляні Кравченко: “Ваші вірші, прислані сим разом, майже всі дуже гарні. Ще такі дві-три посилки, і буде можна справді видати маленьку книжечку Вашого первоцвіту”. Він обіцяє впорядкувати це видання і подати його до друку. Але при цьому зазначає: “Тільки Ви працюйте дальше, а особливо вчитуйтесь в Ленау, студіюйте його форму і спосіб вираження – се Вас вилічить від наслідування Конопницької, котре в присланих мені віршах декуди дуже виразно пробивається”.

9 травня 1884 року Франко просить написати, як вона поживає і що робить. “Я надіюсь, що Ви за ті часи напродукували дещо трохи ліричної дробини, і дуже був би цікавий побачити Ваші нові співання “Любиш чи не любиш…” напечатане без моєї вини, але просто подобається людям – видять новий зворот у вашій ліриці від Конопницької до пісень народних… Ось для Вас наука – писати і в поезії, і всюди тільки правду, т.є. тільки те, о чім Ви переконані, що се так. Що напишете о собі самій, се буде найпевніше, що о других, те вже треба через дуже тонке сито сіяти”.

Він дає їй завдання описати віршами вид Бібрки від каплички. “Се була би перша (а властиво, друга по “Бескидах”) Ваша проба поезії описової. Ану-ко трібуйте, як Вам се вдасться. Конечно, чим більше в опис внесете свого я, свого власного серця і чувства, тим він буде інтересніший і цікавіший. Заразом се привчить Вас ограничувати крила своєї фантазії, глядіти поетично на речі близькі, видобувати поезію з дійсності, т.є. зробить Вас поеткою більше реалістичною, ніж Ви досі могли показатися. Я дуже би бажав, щоб Ви перейнялися тою гадкою й доложили всіх сил до такого кроку. Коли Вам раз не вдасться, робіть другий і третій раз на інший спосіб, іншою дорогою, але робіть…”.

16 травня 1884 року Іван Франко зізнається: “Отсе вже кілька день збираюся писати до Вас, та й все годі. Так-то вже на світі: до людей чужих і незнакомих я повисилав за ті дні кілька листів, а до тих, котрі мені близькі, – нічого”.

Він повідомляє Уляні Кравченко: “Ваші вірші дуже мене врадували… майже всі до друку – і надрукував усі в “Ділі”, котре Вам нині посилається. Белеєві і Корженкові вони дуже подобалися. Розуміється, що й Ваша герезія також надрукована, і то, після Корженкового суду, єсть она найкращим з усіх віршів. На мене Ваші обі коломийки зробили враження дуже приємне – бачу в них поворот до реалізму і мелодії пісень народних”.

Франко дає їй настанову: “Поручаю Вам працювати дальше витривало на ниві поезії”.

У листі 1 червня 1884 року Іван Франко просить Уляну Кравченко: “Пишіть мені обширно. Кожне слово людей, милих серцю мому і в’яжучих мене до світу, єсть для мене тут, у нашій пустині (на той час він перебував у Нагуєвичах – А.В.), подвійно дороге. Рівночасно, однако ж, не гнівайтесь, що я так небагато пишу, – довге сидження для мене не здорове, о особистих ділах писати не хочеться, а від публічних я далекий теперичка”.

12 червня 1884 року Іван Франко згадує як сім років тому “повертав я до Львова по найщасливіших хвилях мого життя, по дорозі уложив план “Boa Constrictor”, – а і в слідуючих днях написав першу частину, а за тиждень зістав арештований і зіпхнутий на саме дно нещастя, в таку бездну, о котрій тепер без дрожі і замирання серця подумати не можу. Дивно колотить нами доля”.

О другій половині червня 1884 року Іван Франко пише: “Дивує мене, що Ви серед таких обставин находите ще час і спосібність до писання таких прекрасних віршів, як той, що Ви сим разом мені прислали”.

23 липня 1884 року Іван Франко звертається до Уляни Кравченко: “Дорога сестричко!” і пише: “От би гарно було, якби бобрецька пташка розвинула свої крила і прилетіла в суботу до Львова, а в неділю разом з веселою громадкою молодежі до Дрогобича і дальше в гори. Кошту на те великого не треба, 10-15 гульденів вистарчить, але зате Ви скористали б дуже а дуже багато”.

21 вересня 1884 року він знову звертається до неї: “Дорога сестро!” і повідомляє: “Тут мені о. Січинський, посол, робив таку пропозицію, чи не приняли б Ви у нього в домі посаду гувернантки над його дітьми. Будете мати все, що потрібно до життя, вигоду і досить вільного часу, бо, уживаючи слова “гувернантка”, я невластиво виразився, так як Ви будете тільки учителькою, бо у дітей є й мати”.

Насамкінець приписує: “З віршів Ваших до сього номера “Зорі” даю “Ніагару”, котра покаже здивованій Русі Ваш талант переводження”.

9 листопада 1884 року Іван Франко висловлює Уляні Кравченко співчуття у зв’язку зі смертю матері: “Так і виходить, що всі горя присяглись сього року на Вашу бідну голову. Представляю собі, яка мусить бути Ваша доля в тих нещасних Стоках, Ваше уособлення, Ваше життя – мені страшно робиться за Вас. Я думаю, що здоров’я Ваше мусило страшно утерпіти на всіх тих пригодах і що Вам треба подумати-таки о зміні місця і способу життя, а головно перенестися чимборше зо Стік, де все нагадує Вам Ваше горе, де надто кожда хвиля в гризоті і надсильнім труді підриває Ваше здоров’я”.

21 грудня 1884 року, звертаючись до Уляни Кравченко як до дорогої сестрички, Іван Франко дуже дякує їй за надіслані вірші: “… всі вони дуже гарні і, що цікавіше, не будуть лежати в теці. Я задумав у тій маленькій “Русько-українській бібліотеці” видати всі вірші нікої Юлії Шнайдер (справжні ім’я й прізвище Уляни Кравченко – А.В.) – Ви її, мабуть, не знаєте, а позаяк дотеперішніх віршів ледве стане на аркуш друку, то просив би-м Вас ще о кільканадцять нових – може, дещо є готового, а дещо доперва в головці цвірінькає, – от і зладиться збірничок, котрий утвердить дотеперішню славу моєї дорогої сестрички, а їй самій принесе хоч кільканадцять гульденів  на нове господарство. Дожидаю за тим Вашого коротенького листа і великої посилки віршів”.

Анатолій ВЛАСЮК

10 травня 2018 року