ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО ОЛЬГИ ФРАНКО. Перший уривок

ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО ОЛЬГИ ФРАНКО

Перший уривок

Навіть вийшовши заміж за Івана Франка, Ольга не змінила своїх звичок.

У листі, написаному в середині січня 1887 року він картає її за те, що вона нічого йому не пише. “Жду, жду твого листа, а властиво не так листа, а в кожній хвилі, на кожнім місці несвідомо шукаю тебе самої. Відколи ти виїхала, я прямо стався як сам не свій, чую, що мені хибує цілої половини мого существа. Еге, Олічка, признаюсь тобі, я й не думав сам, що так сильно зжився з тобою. Ходжу цілими годинами то по хаті, то по улиці, щоб заповнити нуду, хапаюсь до роботи і рука опадає…”.

Він розповідає яким чином заробляє гроші на життя і як їх витрачає: “Я скінчив статтю … про галицьку земельну власність і надіюсь хоч 30 гульденів гонорару. Від Коцовського я дістав гроші за обід до кінця сього місяця. Сьогодні велів купити сажень дров, гроші на дрова випозичив з тих 50 злотих ринських, що у нас лежать, одержу гонорар, то й віддам”.

Франко переробляє свою давню поему і хоче закінчити її до приїзду дружини. “Надіюсь, що вона вийде доволі цікава і що ти признаєш її гідною, щоб могла бути тобі посвячена”. Після того має намір писати роман і до літа його закінчити. “Конче бажав би я сього року хоч одну книжечку своєї фабрикації пустити в світ на нашій мові, а то люди подумають, що вже, крім Цеглинського і Масляка, нема зовсім ніякого списателя в Галичині”.

Грав він і в лотерею, але нічого не виграв. Саме враження від цього негативне. “З надрукованих 200 000 білетів розпродали 50 000, з чого 15 % припадає агентові, що займався розпродажем. Значить, велика монарша ласка, котру колись наші посли виторгували в Відні як одиноку підвалину спасення Русі коштом многих важних уступок (іменно та ласка, що цісар дозволив розіграти лотерею на користь дівочого воспитанія), показалась для русинів стоячою всього-на-всього 42 500 гульденів. Бідна та Русь, коли її можна з усіма її животами купити за таку нужденну суму!”.

Франко пише дружині, що здоровий і постійно згадує про неї, а також просить купити йому деякі книжки. На той час вона перебувала в Києві, а тому він бажає їй “… доброї забави і прошу тя, проводи час якнайвеселіше, не турбуйся ані мною, ані тим, що тут діється, нагуляйся, і натішся, і набалакайся з людьми, щоб набрала знов з на рік сили і бодрості для життя в Галичині. І пиши мені якнайшвидше!”.

19 січня 1887 року він зізнається дружині: “В якім розсіянні я живу, се можеш хоч би з того виміркувати, що я зовсім не замітив, коли закінчився старий і зачався новий рік, і забув по тому поводу заслати тобі і всім дорогим киянам свої “бажання”, нехай же хоч тепер я догоню занедбане і бажаю тобі поперед всього доброго здоровля, а собі з тобою здорового, і кріпкого, і з головою сина…”.

Франко пише: “Мені самому не то що неудобно, але скучно, ужасно скучно. Гроші, хоч з бідой пополам, а є, хоч ані Терлецький, ані Павлик не віддали довгу. Від “Ruchu” получив 10 гульденів. Роман мій зветься “Не спитавши броду”, та не знаю я, чи буде він відповідний до “Киевской старины”, а коли б навіть був відповідний, то хто його перекладе”.

Дружина написала йому, що “теперь нечего думать о покупке земли”, а він відповідає: “Я о тім тільки й думаю, як би удрать зі Львова, хоча б прийшло рішитися й половини теперішнього заробітку. Ну, та се не в моїй власті”.

27 червня 1887 року Франко повідомляє Ользі: “Пишу тобі коротко, бо втомлений такий, що й дихати годі”. І далі: “Я віднині почав числити, кільки ще днів остається до кінця сеї каторги. Хата, в котрій маю ночувати, є справді хата, але крім голих стін нічогісінько. Пані професорова, котра сю хату віднаймила, здивувалася, коли почула, що може тут треба ліжка і постелі… Ну, та се пусте, до таких речей я швидко привикну…”.

На початку липня 1887 року Іван Франко дякую дружині за листа, “котрий мене дуже врадував і звеселив. Я тут живу сяк-так; нічліг проти мого сподівання вийшов доволі добрий, тільки з їдою лихо…”.

Він постійно у роботі: “Тут розгардіяш великий, я ходжу серед товкотні як сонний і дряпаю кореспонденції. Досі надряпав їх 20, від Федоровича за понеділок, вівторок і середу получив 16 гульденів, за четвер і п’ятницю прийдеться, мабуть, тільки 5, бо пишу ширші кореспонденції, але мало (сьогодні написав дві такі, за котрі Федорович не платить, бо вони не дотикають вистави)”.

Франко не задоволений роботою у “Ділі”: “Велика мені польза з “Діла”: 30 гульденів місячно і всякі зниження та свинства. Коли вважають не згідним два сотрудництва, то я на “Діло” дуже радо зрезигную. А вступати в його постійні сотрудники я  з о в с і м  н е  х о ч у. Знаю я, що значить постійне сотрудництво у них: сьогодні ти чим-небудь не вгодив “партії”, та й наженуть, а ні, то корись і змий з себе образ людський так, як Белей”.

10 травня 1888 року він пише дружині: “З картки твоєї бачу, що ти все гніваєшся на мене, інакше не можу собі вияснити, як могла б ти писати до мене і не згадати ані словом про те, як ви заїхали з Нагуєвич до Болехова, яке здоров’я твоє і малого. Правду кажучи, я не зовсім добре розумію твій гнів, і розумів би його скорше в такім разі, коли б ти гнівалася на мене за занедбання обов’язку оглядом редакції, ніж за його сповнення”.

Іван Франко також повідомляє, що йому радять “лагодити роман для “Киевской старины”, а також що цим твором зацікавилася цензура. “Я довідався про се случайно з третіх уст і зараз же написав в редакцію “Kurjera Warszawskiego”, по якого біса вона держить мій роман у себе півроку…”.

16 травня 1888 року у листі він переживає за дружину і сина: “… Кобринська пише, що ти дуже зайнята з малим. А я тішився тим, що ти найняла для нього слугу і що тобі буде трохи вільніше. Невже-таки нічого з сього не вийшло? А дуже б треба тобі трохи віддихнути, а то ти чисто замучишся з тим хлопцем. Я оце хочу в суботу приїхати до тебе і перебути до неділі до вечора – погуляли б трохи, рибу б половили і проч.”.

Франко повідомляє: “Я зачав свою дисертацію і надіюсь швидко кінчити її, хоч усе-таки не так швидко, як зразу думав”.

Пише й таке: “Від “Kurjera Warszawskiego” ще ніякої одповіді, хоча повість моя на конкурсі удостоїлася “wzmianki” (згадки) як річ, проявляюча талант, хоча й не зовсім добра. Ну, нехай їм цур, побачимо, які це ті “добрі” речі по їхньому осуду”.

22 травня 1888 року у листі до дружини Франко повідомляє про свої літературні справи. “Грошей за “Гаву” поки що не дістав, але жду і не міняю тих рублів, що є, може, обійдусь до кінця місяця тими, що прийдуть. Кухарці ще не платив”.

Дивні стосунки склались у нього з Кониським. “Якісь погані, скриті заміри підозріває він і в тім, що я не прийняв від нього 50 гульденів, що він давав мені на вірші, “хоч – додає П-кові – якби він був прийняв ті гроші, я був би ще гірше думав про нього”. Як бачиш, чисте нещастя, не чоловік”.

Турбується він і про дружину: “Як же ти поживаєш, серденько моє? Чи не похолодніло у вас?...”. І тут же просить передати пані Кобринській, “щоб виписала з болехівської книги гродської тоту справу про чоловіка, що вбив свою жінку, але виписала дослівно і прислала мені разом з оповіданням усним народним, о котрім мені згадувала. Я би сю річ обробив для “Киевской старины”.

Завершує так: “Надіюсь, що хлопчик наш здоров, цілую його… і цілую тебе, моя дорога Олькуха, з цілого серця”.

29 травня 1888 року Іван Франко повідомляє дружині: “… гонорару вийшло рублів 10, а за екземпляр “Киевской старины” за весь рік відрахували 13 руб., значить, я ще в довзі у них, і довг той вони вищитають з гонорару дальших статей. Ну, та все-таки й це добре: за лист друку платять 25 руб.”.

Він просить дружину виписувати з архіву все що можна, він потім це обробить для публікацій. “Тільки що мене без тебе велика лінь напала, так тяжко мені взятися до роботи, хоч каменя глодати”. Повідомляє, що розпочав писати новелу, “та й годі скінчити, так само й дисертація не лізе наперед”.

На початку червня 1888 року Іван Франко пише: “Журнальчик наш уже почав набиратися. Надіюсь, що перший номер буде гарний. Ішло б тільки о те, щоб жіноцький пол чим-небудь причинився до нього. Проси пані Кобринську, щоб на ґвалт написала дещо, що знає і хоче. Гарно би було, якби й ти могла що-небудь дати, хоч невеличкого”.

19 червня 1888 року він повідомляє дружині: “В новій “Киевской старине” мого нема нічого. Шлю туди “Гаву”. Нашого “Товариша” сими днями буде готовий перший лист, котрий тобі зашлю. Афера з листом “Діла” вияснюється – в “Ділі” найдеш про се широке балакання. Інтересно, як там вони на мене вдарять. Проси паню Кобринську, панну Єроніму і Михайлину, щоб писали дещо для журналу і присилали ще сього тижня. Цілую тебе і мальчика”.

22 червня 1888 року Іван Франко пише Ользі: “… не говорив ні з ким о американських планах. Відповіді прийдеться, мабуть, довго ждати, ну, та все одно, заждемо. Ти помиляєшся, думаючи, що народовці тутешні можуть мати який-небудь вплив на рішення американців”.

Він розповідає, що “вихід “Товариша” дуже дивує і безпокоїть народовців. Атмосфера тут стала ще дурнішою і поганшою, ніж була. Всі дуються і дивляться вовком, а Громницький вчора дав мені до пізнання, що по виході першого номера “Товариша”, котрий зараз треба буде заплатити, прийдеться нам переноситися до другої друкарні. Ну, та се для нас не буде страта”.

Франко повідомляє: “Пише мені батько і просить о гроші. Прийдеться вислати йому сьогодні, хоч у нас самих тепер потрібно було б тих грошей якнайбільше”.

У листі, написаному між 19 і 22 червнем 1889 року Франко радіє, “… що ви всі здорові. Старайсь виводити діток якнайчастіше на свіже повітря, хоч потроху й на дощ та вітер, нехай гартуються. А ти сама чи часто ходиш у ліс? Чи був у вас дощ? У нас потроху почав перепадати”.

Він пояснює, чому не відразу дав відповідь на лист дружини: “… бо лагодивсь до розправи судової за “Свободную Россию”. Я сам боронив її, та суд затвердив конфіскату”.

Франко просить дружину докладно описати йому речі, які найбільше його тоді цікавили: “Про холерний рік (1831) то розпитайсь добре у Мартина і ще де в кого (там є в селі коваль Сень, що добре знає про се оповідати) і посписуй докладно, се річ дуже інтересна. Я давно чув сі оповідання, та не позаписував їх, а про се є дещо й друкованого. Розпитай у жінок дещо ширше й про опирів, і про всяку відьомщину і все позаписуй. Про холеру можна буде дати гарну статейку до “Киевской старины”. Мартин міг би тобі розказати ще дещо цікавого – розпитай його про те, як Гайгель його бив за колеса, про тісні роки і посписуй. Розпитай також про кошутську війну і про москалів, тут і батько зуміє тобі багато дещо розказати”.

На початку серпня 1889 року Франко пише дружині коротенького листа: “Дорога Оля! В суботу по полудні приїдемо до Дрогобича оба з Дегеном і підемо пішки до Нагуєвич. Може, вийдеш насупроти нас? Я не писав тобі, бо тиждень був в Дидьові, а минулої суботи не міг виїхати. Пипку для хлопчика привезу, вина теж. “Зорю” татусю вислав. Ми не виграли нічого ані в тираж не вийшли. Цілую вас усіх. Іван”.

А в листі, написаному після 9 вересня 1889 року, Іван Франко звертається до дружини вже так: “Дорога мама!”.

[adSlot9]

Він скаржиться на погане самопочуття: “Слабість мою ти почасти вгадала, вона переважно моральна, та не зовсім. Живіт у мене болить дуже, маю розвільнення, котре триває вже з малими перервами 2 тижні, а при тім внутрі болить мене часом так, що не знаю, що з собою зробити. Ночами болить мене також голова, і раз у раз чую якусь тяжесть в мозгу, немов там у мене камінь. При тім тоска у мене страшенна. Здається, що вся причина – бездіяльність, брак воздуху (на 24 години ми ходимо тільки по півгодини на прохід)”.

Далі Франко пише: “Ти помиляєшся, думаючи, що твої візити для мене прикрі, противно, по них я звичайно чуюся свіжішим, і для того бійся Бога, не роби мені того, щоб бувати рідше”.

Він просить знайти потрібні йому книжки і зазначає: “Твої записки про холеру 1831 р. треба буде обробити в статтю історичну, та сього ти сама не зробиш”.

Анатолій ВЛАСЮК

7 червня 2018 року

(Далі буде)