ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО ОЛЕНИ ПЧІЛКИ. ЧАСТИНА ДРУГА

(Продовження. Початок у попередньому дописі)

 У 49-ому томі Зібрання творів Івана Франка вміщено шість листів письменника до Олени Пчілки.

4 січня 1886 року він повідомляє їй: “Ваше оповідання, приложений до нього листочок і другий, наздогін висланий лист Ваш я дістав, усе разом, аж нині, дня 4 січня, коли вже перший лист “Зорі” зложений. Дуже жаль, що так воно сталось, але я думаю, що оповідання зовсім сміло і без втрати своєї вартості може бути запечатане в другому номері. Та й то згори кажу Вам, що в однім номері ціле не піде, а ледве чи ввійде й у двох. Ну, та мені воно тим приємніше, бо менш турботи о матеріал”.

Франко бідкається, скільки мав клопоту з тим першим номером, бо “кожний свою сяку чи таку роботу тиче”.

Він щиро пише Ользі Косач про талановите і не зовсім у її літературній творчості: “На тім однім листі прийшлось вдоволити стільки різних бажань, що годі було найти місце хоч би для Вашого прекрасного “Пророка”. “Орла” редактор не захотів прийняти до 1-го номера: його, по моїй думці, треба б ще трохи ошліфувати, а зробити се без Вашого дозволу я не осмілюсь. “Юдіта” Ваша вийшла трохи задовга, а замало натуральна”.

Далі йдеться про їхню давню розмову щодо Ольги Хоружинської, з якою Іван Франко мав намір одружитися. “… я тільки можу бути вдячний для Вас, коли Ви схочете чи тепер, чи й на дальше допомогти мені своєю радою. Щоб Ви що-небудь рішучого мені сказали – сього я зовсім не вимагав від Вас, бо се й неможлива річ. Але коли будете могли і схочете що-небудь сказати, то будьте згори переконані, що кожну увагу Вашу прийму з сердечною подякою”.

Відтак Іван Франко згадує про Михайла Драгоманова, брата Олени Пчілки, який “… писав мені перед кількома днями, трохи воспрянув духом; згоджується писати в “Зорю”, коли в ній буде й Павлик”.

Не відіславши вчасно листа, Франко дописує: “Якраз прочитав першу половину “Чаду” – дуже гарна, живо написана річ. Без найменшої зміни буде запечатана: перша половина в другім, а кінець у третім номері. І ще велике спасибі Вам за правопись. Ви перша й одинока з усіх українських списателів, що так докладно перейняли галицьку правопись, і тут, як і в многому ще дечому, я мушу подивляти Вас. От би Ви побачили, як не раз почне нашою правописсю гатити Кониський! Сусе Христе!”.

Франко відзначає характерні особливості у літературних творах Олени Пчілки і не жалкує для цього прихильних слів: “Мушу Вам сказати, що наші галицькі редактори великі прихильники і хвалителі Вашої музи, особливо ж Ваших оповідань, іменно за той свіжий тон і за ті ясні кольори, які світяться з кожної строчки Вашої – щоб Вашим же словом сказати “вельми зграбненької” прози. І справді, мов на свіжо розквітаючій луці оддихаєш, так якось любо стає, читаючи Ваші оповідання, а коли де-не-де Ви й сатиру підпускаєте, то й вона така ж делікатна, мила та зграбна, мов та вода погожа в гарячу днину. Але ще одне велике діло в Ваших оповіданнях, важний поступ супроти всіх давніших наших списателів: Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конвертацію освічених людей. Досі ми її ніде не бучили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі. Недаром же поляки сказали про “Причепу”, що навіть такого “вищого” товариства, як економи та офіціалісти, п. Нечуй не знає. Ви перші і, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в “Світлі”, і в “Чаді”.

Він пропонує, щоби “Світло” переросло в роман. “Заснова його, по моїй думці, доволі широка, і сам проблем, який Ви собі поставили, вимагає виведення багато різнорідних типів. Щиро бажаю, щоб Ваше “Світло” стало справдешнім світлом в нашій літературі, і заразом прошу Вас: не теряючи часу на псалми, котрих нізачим і печатати, пишіть за свіже свій роман!”. Франко застерігає не перекладати псалми, бо це вже зробили Шевченко, Куліш, Максимович. Натомість він би хотів почитати її переклади з Гомера, хоча, “признаюсь Вам, що проба Вашого перекладу з Овідія (Пігмаліон) мені зовсім не подобалась, то я й боявсь, щоб Ви не потратили лишньої праці над Гомером, на котрого зовсім удачний переклад у нас ще, мабуть, час не прийшов”.

Насамкінець жартома пише: “Надокучив же я Вам своїм балаканням! Та що, коли чоловік знає, що не поб’ють, то й балакає, а бумага терпелива. А колись, коли приведе Бог побачитись, то вже так за когось сховаюся, що хоч і схочете побити, то не досягнете”.

29 серпня 1886 року Іван Франко повідомляє Олені Пчілці, що її оповідання вже друкують і просить виконати обіцянку –  “чимскоріш прислати решту повісті. Дуже добре було б, якби Ви прислали ціле покінчення, але якщо у Вас нема готового, то я не налягаю, пришліть, що є”. Йому це потрібно, щоб порахувати, скільки місця твір займе у кожному наступному номері видання. “Тільки коли б річ під руками у Вас (як се часто бува у мене) розрослася ширше, то се був би для мене клопіт, бо повість мусить вже бути сього року скінчена”.

Він дає оцінку написаному: “Щодо перших глав, то сказав би я, що друга – сама краща, а третя найслабше оброблена, не для того, що нема діалогів, але для того, що багатий фактичний матеріал, що в ній міститься, якось хаотично накиданий і не дає ясного, випуклого образу. Ну, та се ще хиба невелика, котра аж надто окуплюється і живостію самого сюжету, і гарним опрацюванням двох перших глав”.

1 грудня 1886 року Іван Франко пише відповідь Олені Пчілці за дорученням редакції. Стиль листа офіційний, бо вкотре письменника звинувачують у тому, в чому він не винний.

Він повідомляє, що “Світло” буде надруковане у “Зорі” наступного року.

“Редакція просить Вас надто не переписувати своє оповідання на правопись “Зорі”, а прислати його якнайшвидше ціле, так як воно є. Переписуючи, Ви тільки задаєте собі дармого труду, а в правопись “Зорі” все-таки не попадаєте, так що коректору зовсім одне діло, чи поправляти рукопис чисто фонетичний, чи Ваш, підігнаний під етимологію. Від присилки цілості залежати буде й те, чи оповідання Ваше почне друкуватись з 1-им номером слідуючого року, чи пізніше, хоч редакція дуже жалувала б, якби друкування мало знов опізнитись, бо оповідання Ваше й тут подобається.

Щодо перекладу “Іліади”, то редакція й тут не може сказати нічого другого, як тільки: пришліть! Коли переклад буде вдатний, то “Зоря” радо дасть йому місце, як дала місце “Одіссеї”.

Франко пише, що редакція звинуватила його в тому, ніби він не дає відповіді Олені Пчілці на її листи. Франко це заперечив. “Дальше обвинуватила мене редакція в тім, що я Ваше “Світло” друкував “маленькими уривками”, “калічив і скорочував його”, через що Ви, мабуть, і угнівались та не прислали дальше. На се я мусив предкладати редакції видані номери “Зорі”, в котрих друкувалось “Світло” не жодними шматочками, а цілими главами, і то майже без ніяких скорочень, як се можу доказати Вам і кожному самим Вашим рукописом, котрий у мене хорониться”.

Насамкінець він зазначає: “Звиніть, шановна пані, що я все отсе пишу Вам, але прикро мені бути без вини винуватим, і надто ще обвинуваченим Вами, для котрої я старавсь робити що тільки міг на тім невольничім становиську, на якім я сей рік находився при “Зорі”. Бажаю Вам якнайкращих успіхів в новім році з новими редакторами”.

30 вересня 1891 року Іван Франко в листі дякує Олені Пчілці: “Пишу сей лист іще під свіжим враженням оповідань моєї жінки про ту безконечну, справді материнську доброту і терпеливість, з якою Ви, зайняті своїми власними клопотами і гризотами, піклувалися ще й моєю сім’єю через усе літо. Я не в силі описати Вам, як глибоко зворушили мене ті оповідання – і завстидали не трохи: я добре тямлю, як мало я заслужив на таку Вашу добрість, хоч запевняю Вас, що в моїм поважанні Ви все стояли високо, обіч Вашого брата, а мого найліпшого вчителя. Та се вже якась така фатальність, що я завсігди мушу робити прикрості та клопоти тим, котрих найбільше поважаю і котрим найбільше завдячую. В моїх споминах набереться багато таких моментів, котрі я рад би окупити своєю кров’ю, коли б се було можливе”.

Він також пише про те, Олеся Озаркевичева (Бажанська) “задумала розпочати з новим роком видавання раз в місяць невеличкої жіночої часописі”, тому запрошує Олену Пчілку до співпраці.

Йде розмова і про новелу Лесі Українки. “Що Ви думаєте з нею робити? Я чув, що Ви призначили її для другого тому альманаху. Та коли-то ще той альманах буде друкований. Чи не можна би змінити сю постанову, щоби така гарна річ не лежала в рукописі? Я прочитав сю новелу, і вона мені дуже сподобалася, так що коли би була на те Ваша і Лариси Петрівни воля, то я радо опублікував би її в найближчій книжечці своєї “Літературно-наукової бібліотеки”. Я готов розпочати друк, як тільки одержу Ваш дозвіл”.

25 листопада 1891 року Іван Франко повідомляє Олені Пчілці, що готовий видати збірку віршів її доньки: “Щодо видання віршів Лесі Українки, то я радо готов узятися за нього і зробити його швидко своїм коштом у “Літературно-науковій бібліотеці” або й осібно в більшім форматі. Закроюється тут у нас видання “Антології європейських поетів” осібними книжками; видаватиме її “Академічне братство”. Звісно, наші сили не позволяють нам уложити відразу план цілого видання і виконувати його в певнім порядку і в означених реченцях. Приходиться друкувати те, що готове”. Він пише про те, що друкуватимуть Гейне у його перекладах. Хотів би бачити надрукованим Гюго, деякі переклади є, а інші могла б додати Леся Українка. Франко зауважує: “… ми могли би зложити гарну книжечку, а оригінальні вірші могли б рівнобіжно друкуватися осібно і, певно, зробили би більше суцільне враження, ніж коли б були помішані з перекладами. На всякий спосіб я прошу панну Лесю присилати якнайшвидше, що у неї є, і заразом план її книжки, т.є. порядок, в якім вона бажала би бачити уложені свої вірші, а ми вже тут найдалі з новим роком розпочнемо друк”.

18 жовтня 1893 року Іван Франко попри те, що Олена Пчілка не пише йому, ділиться з нею своєю радістю, що йому “… удалося знайти чоловіка, котрий готов дати наклад на журнал літературно-фольклористичний, а іменно готов гарантувати мені на один рік видання 6 книжок (одна на два місяці) по 10 листів кожна, лишаючи мені повну свободу редакції”.

Він пише, що “У панни Лариси Петрівни бачив я інтересну збірку пісень народних. Особливо цікавими видались мені пісні купальські, і я дуже бажав би мати їх враз з записом обрядів купальських до першої книжки. Я просив би о якнайскорішу присилку рукопису, щоб я міг порівняти ті пісні з іншими, вже друкованими, влегшуючи через те працю дослідника”.

Також Франко просить “… о детальні описи селянської хати, праці, приладів і т.ін. Тут треба б звернути увагу і на термінологію (як називаються різні часті аж до найдрібніших), на доборі місця, закладинах, будуванні, посвячуванні і т.ін., і легенди, сполучені з різними частями і моментами (о дереві, о камені, о запічку, о сверщках у хаті, о бузьках, о огню). Опис такий на місці зробити не тяжко, а міг би він бути дуже інтересний з погляду етнографічного”.

Він також хоче бачити статтю про українські народні вишивки й орнаменти. “Після Вашої збірки і передмови до неї повиходило на Вкраїні чимало збірок, декотрі й з статтями (Волкова), були, здається, й осібні статті, народний орнамент український здобув собі широку популярність. Так от і слід би це все оглянути й зібрати докупи здобутки тих кільканадцять літ, а до сього, здаєсь, компетентнішого робітника над Вас, не знайду. Боюсь, що такої роботи в першій книжці Ви вже не вспієте зробити, та все-таки я бажав би мати коли вже не частину її, то бодай Вашу відповідь на те, як і коли можу я надіятися”.

“З белетристики мені були б пожадані короткі новели і то найрадніше з народного життя, вірші оригінальні, а ще радніше переклади луччих творів європейських поетів. Дуже радо прийму також статті про старших наших списателів, недруковані їх твори, листи і т.ін. Не маючи тепер зовсім ніяких зносин з Україною, я просив би Вас іще вказати мені, кого ще міг би я просити в сотрудники мойого видання. Хоча політика з нього буде виключена, то все-таки я не думаю, щоб воно (вже задля самих фамілій видавця і співробітників) могло мати вільний доступ у Росію. А з другого боку, мені все-таки бажалося би, щоби й російські українці заінтересувались ним… А видавати так, щоб ваша цензура пускала, то, значить, ліпше дати спокій. От тут роби, що знаєш!”.

Анатолій ВЛАСЮК

25 травня 2018 року   

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Козаки та казаки. Продовження
З першого дня існування українського козацтва, Московія та її царство втратили спокій. Купка вільних та патріотично налаштованих козаків не мали ніякого наміру підпорядковуватися нікому. А після Польсько-Московської війни 1609-1618 року, коли об`єднані війська Річ Посполита та війська Запорозького вщент розбили Московське царство та Шведську імперію, маргінали Московії починають шукати вихід.
Читати більше
Наскільки Iq-тесту можна вірити?
Скільки разів ви чули про IQ-тест? Припускаю, що дуже багато. Цей тест у нас асоціюється з інтелектом, а інтелект-це те, від чого залежить наше життя. Але чи дійсно IQ-тест говорить правду?Можливо, ще є кращі альтернативи?
Читати більше