Листи Івана Франка до Наталії Кобринської. Частина друга

У 49-ому томі "Зібрання творів Івана Франка" вміщено три листи письменника до Наталії Кобринської.

5 червня 1886 року він відмовляється від пропозиції літераторки зробити його “комендантом галицької літератури”: “Од повітря, глада, огня і войни і од команди над галицькою літературою спаси мене Господи!”.

Далі він повідомляє, що має неприязні стосунки з Кулішем: “… з Кулішем я не тільки не переписуюсь, а надто ще маю на собі його височайшу неприязнь за рецензію його “Хуторної поезії” в “Світі”.

Також Франко пояснює, чому нікому з Галичини не повідомив про день свого шлюбу: “… се походило з тої простої причини, що й сам я наперед о нім не знав. Я виїхав до Києва на два тижні перед тим, а в Києві стільки ще було клопотів, біганини та крутанини, що й на думку не спало кого-небудь сповіщати. Ну, та се ще не значить, щоб я хотів через те відриватися і відкараскуватися від галичан і від галичанок. Ні, ласкава пані, всім добрим галичанам і галичанкам я, як був, так і надальше хочу бути добрим товаришем і добрим другом і готов по змозі служити їм усім, що тільки буде в моїй силі. Що се в першій лінії відноситься й до Вас, ласкава пані, об тім, здається, і говорити багато не потребую: наші погляди, змагання і духовні інтереси так з собою близькі, що взаємна підмога єсть у нас таким ділом, котре само з себе розуміється”.

Він хоче, щоби Наталія Кобринська познайомилася з його дружиною. “… позволю собі на Зелені свята відвідати Вас в Болехові, коли Вам се буде на руку. Коли б погода сприяла…, то могли б ми й до Бубнища екскурсію вчинити”.

11 грудня 1886 року Іван Франко повідомляє Наталії Кобринській, в яких важких умовах йому доводиться починати друкувати “Поступ”: “У Львові всі старші українофіли виступають против мене і раді б, якби ніякого поступу й на світі не було. Сам я не знаю, чи і о кілько можу на кого-небудь числити на провінції і для того якийсь час по виданні проспекту я зовсім упав був духом і нікуди не писав нічого. Аж тепер деякі прихильні голоси наново підвигнули мене, і я на слідуючий тиждень приступаю до друкування 1-го номера”.

Він просить літераторку допомогти йому в пошукові передплатників і невтішно пише: “Бюджет “Поступу” такий скромний, що коли 300 передплатників, то він не тільки оплатив би кошти друку, але дав би мені можність хоч декому з співробітників дати часом хоч невеличкий гонорар. Та ба, 300 передплатників – се таке велике діло у нас, що я й думати о нім не смію. Коли б хоч удержатись, хоч небагато від себе докладати, бо се, як знаєте, переходить мої сили фінансові”.

Іван Франко розуміє, що Наталія Кобринська зайнята своїм видавництвом, однак сподівається, “що коли не в перших, то хоч дальших номерах “Поступ” буде міг помістити щось і з Вашого пера”. Він просить також залучити до співпраці її братову панну Міхаліну, чий “розбір “Антігони” буде в “Поступі” поміщений”, а також панну Зосю Окуневську.

Насамкінець Іван Франко пише: “Коли б можна, то просив би я Вас налягти, щоб якнайскоріше зголошувались охотники до передплати, бо номера на оказ розсилати не буду. Вчасне надсилання передплати було б мені дуже пожадане, бо зачинаю друк майже без ніяких фондів”.

10 жовтня 1887 року Іван Франко намагається усунути непорозуміння, яке виникло у нього з Наталією Кобринською. Та висловила жаль з приводу публікації письменника у газеті “Зоря”. Він пояснює їй: “Поміщення “Зелепуги” в “Зорі” не значить ще абсолютно ніякої зміни щодо мого становища оглядом народовців, не значить, як коли б я хотів або думав з ними входити в яку-небудь “згоду”.

Іван Франко невдоволений намірами Наталії Кобринської зробити так, щоби він працював у “Зорі”. Письменник просить не вважати його “за дитину, о котру старші дбають і стараються, не питаючи її волі”. Більше того, письменник категоричний у цьому питанні: “З людьми, заправляючими “Зорею” і “Ділом”, хоч деяких з них особисто високо поважаю, н е  х о ч у  м а т и  н і я к о г о  п у б л і ч н о г о  д і л а. Волю служити за хліб у поляків і робити на руській ниві своє хоч невеличке діло с а м о с т і й н о, ніж іти в каторгу до народовців, котрі обходяться з чоловіком, як та собака з хлібом: заким з’їдять, то ще попереду поваляють”.

Найбільше його засмутило те, що Наталія Кобринська вважає наступне: коли не вдасться із “Зорею”, “то прийдеться сидіти, зложивши руки. Невже Ви так думаєте? Невже Ви прийшли до того переконання, що, крім народовського неба, нема спасенія? То би було дуже сумно для нас. Я думаю, що ми обоє видавництвами біжучого року хоч трошечки доказали, що можна дещо зробити  й поза народовськими ложами. “Жіночий альманах, “З вершин і низин”, “Наукова бібліотека” – невже се не докази? Невже так мало охоти осталось у Вас до дальшої самостійної роботи навіть після того, що самі народовці мусили за тими починами нашої самостійної роботи признати велике, майже історичне значення?”.

Він просить Наталію Кобринську долучитися до роботи – “о відступленні для неї частини того довгу, що маєте у мене на віршах, а я б Вам її знов в часті віддав екземплярами”.

Анатолій ВЛАСЮК

26 липня 2018 року

Перейти на UaModna Shop.