ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО КЛИМЕНТИНИ ПОПОВИЧ. Четвертий уривок 

ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО КЛИМЕНТИНИ ПОПОВИЧ

(Продовження. Початок читайте у першому-третьому уривках)

Четвертий уривок

14 січня 1885 року Іван Франко, офіційно звертаючись до Климентини Попович: “Дорога товаришко!” – пише: “Відібрали Ви мені посліднім своїм листом охоту до дальшого кореспондування, і хоч сором мені, що се так сталось, то все-таки годі було досі зібратися, щоб написати до Вас. А прецінь за весь той час я так і чув, що Ваша до мене доброта не змінилася, і бачив майже на кождім кроці, що Ви духом мені близькі”.

І все-таки він написав їй цього листа, хоча залишає за нею право відповідати йому чи ні.

Франко запитує у Климентини про її здоров’я і запевняє її, що воно йому “так само дороге, як було в самих початках нашого знакомства”.

Відтак він переходить до літературних справ:

“Чи пишете дещо, працюєте для літератури? Може, й знаєте, що я з початком липня зачинаю видавати свій літературно-науковий орган? До того часу треба кождому з нас (думаю і о Вас) приготовитись, з чим тільки можна.

Видаю тепер збірничок віршів панни Шнайдер окремою книжечкою (в “Русько-українській бібліотеці”, т. 5). Дуже жаль, що Ваших поезій досі на томик не можна назбирати і що взагалі Ви працю літературну досі трактували не так серйозно, як би сього вимагав Ваш талант. Але я надіюсь, що “вино буде, як перекисне квас”, і що Ви, коб тільки поздоровшали, зробите ще не одне гарне і красне”.

Наприкінці січня 1885 року Іван Франко дякує Климентині Попович за моральну підтримку: “… співчуття Ваше дуже дороге для мене в сю пору загального острацизму, киненого на мене. Та ні, не загального! Найкраща і найчесніша частина нашої молодежі, і навіть старших, суть за мною, і се не дає мені упадати духом і показує угризки та риття нашої староукраїнофільської кліки в тим смішнішім світлі”.

Він повідомляє, що їде до Києва у справі видання газети і сподівається, що “та поїздка може мати великий вплив на цілу мою будучність”.

Франка вразив тон останнього листа від Климентини: “… очевидно, Ви ще дуже далекі від того, щоб бачити в мені справді товариша і говорити зі мною попросту. Я понимаю, що воно Вам і не легко приходить, але надіюсь, що з часом піде. Пощо Ви говорите, що особистих зносин між нами ніяких бути не може? Я, противно, надіюсь, що Ви не схочете й надалі погордити моїм знакомством і що хто знає, з якої ще криниці прийдеться чоловікові воду пити”.

Насамкінець він пише про працю Климентини на ниві літератури: “А поки що я все-таки бажав би, щоб Ви якмога працювали над собою, виробляли свій літературний талант і підготовлювались до ширшої діяльності. Ваш вірш, котрий Ви мені переслали, в початку дуже гарний, але кінець слабий, неясний. Переробивши його, можна зладити незлу штуку. Присилайте з ласки своєї всі свої праці, які у Вас назбирались від минувшого літа, може бути, що я міг би з них вибрати так, як з віршів Юлії, на томичок “Русько-української бібліотеки”. Найліпше було б, якби Ви трібували сил своїх в дрібних поетичних оповіданнях вроді того, котре Ви давніше передали мені і котре я переробив. Кілька таких штучок, виданих вкупі, могли б зробити Вам ім’я в літературі, але треба робити, робити й робити”.

У листі від 17 березня 1885 року Іван Франко намагається підтримати Климентину Попович у її літературних починаннях: “Мені здається, що Ви зовсім без потреби вдаєтесь в розпуку; талант у Вас є, але нема тільки любові до  д і л а; при кождім вірші Ви думаєте поперед всього не о тім, щоб зглибити і серцем огріти саму річ, але о тім, що на те скаже сей або той, хто буде се читати. Але я маю надію, що се мине, що Ви перебудете той критичний момент і праці Ваші можуть статися гарним вкладом в нашу літературу… Без потреби також Ви церемонитеся з Вашими прозовими утворами: один був слабий, для чого другий не має бути ліпший? Сміло лиш їх присилайте до мене!”.

Франко й сам потребує підтримки, але радить Климентині як виходити з ситуації, коли, здається, всі забули про тебе: “Ви просите, щоб я як-небудь додав Вам сили, надії. Що ж я можу Вам сказати, коли й сам я тепер в такім положенні, що бажав би, щоб хто мене покріпив та піддержав. Конечно, ані Вам, ані мені упадати і рук опускати не можна, може бути, що колись і для нас блисне сонце, завітає весна. А стежку рятунку я все-таки бачу лиш одну – роботу. Я суджу по собі: коли б не робота, я давно був би пропав серед тих противностей, які мені ласкава доля насилала і насилає. Вам, може, така рада видасться докором або пустою фразою, але вірте, що я бажаю Вам всього найліпшого і що помимо всього я зачисляю Вас до людей, стоячих найближче мого серця”.

У листі від 24 березня 1885 року Іван Франко жорстко критикує Климентину Попович: “Новелка Ваша справді до друку не годиться, вона занадто сентиментальна і романтична та й без жизненної правди. Чому Ви не берете собі предметів з того життя, котре бачите і знаєте, а тільки видумуєте щось таке, чого ані не бачили, ані знати не можете?”.

І як раніше він радив їй взятися писати прозу, то тепер каже: “Вам я раджу покинути натепер прозу, котра Вам не удається, а писати вірші”.

26 травня 1885 року Іван Франко просить Климентину Попович не турбуватися про його здоров’я: “Не лякайтесь о мене, що має висіти, те не втоне. Здоров’я моє на селі відразу поправилось – роблю величезні коммоції, ходжу, двигаю, рубаю дрова і чуюся здоровим. Своєю дорогою, що не пишу нічого, аж самому встидно, а читати також нема що”.

25 серпня 1885 року він запитує: “Чи Ви не думаєте ще перед кінцем вакацій бути у Львові?!”.

Анатолій ВЛАСЮК

17 травня 2018

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше