ЛИХОСЛІВ'Я = ДЕҐРАДАЦІЯ!

Уже не одного френда видалила через цю проблему, проблему в… ЙОГО мовленні. Мені прикро і шкодá, :(але… Але бачу, що це впливає і на моє мовлення. Не чуючи цього з вуст тата і мами, дідуня і бабусíв, не чуючи і не вживаючи у вже власній родині, не хочу бачити-читати навіть від віртуальних друзів. Бо таки впливає. Не скажу, що почала вживати їх і я, проте, наткнувшись на них у дописах на головній сторінці, помічаю, що настрій зіпсований надовго. Навіть фізичний стан!


Може, моя давня стаття якось вплине на когось?..

ЛИХОСЛІВ’Я = ДЕҐРАДАЦІЯ!

Як не прикро це визнати і як не страшно говорити про це, та мусимо констатувати, що українська нація вимирає. І не лише від наркотиків, СНІДу й алкоголю. Ми як нація зникаємо ще й від нашого лихослів’я. Тобто, кажучи по-іноземному, деградуємо. Втрачаючи ознаки – і не просто ознаки, а чесноти! – українськости, ми вбиваємо в собі навіть людські ознаки.

Сучасну ситуацію філологи називають пандемією, тобто пошестю лихослів’я. Мало того, статистика стверджує, що симпатиків лихослів’я і грубощів зростає. Нашестя лихослів’я заполонило не лише повсякденне мовлення, а й телевізійний етер і книжки. Бо якщо не самі вживаємо соромітницькі слова, то чуємо або читаємо їх, на жаль, далеко не один раз на день, у т. ч. – й віртуально.

Якщо ненормативна лексика чорнить вуста молоді, це одна біда, інша, не менша біда, – якщо нею, нецензурщиною, послуговується керівник організації, підприємства, школи чи районної ради – люди з вищою освітою і, здавалося б, порядні, культурні та коректні. Повинні бути... Є і такі випадки в нашому грішному бутті, і доволі не поодинокі... Пригадую очільників місцевої влади… Та й найвища теж не гребує... 

Пасивна лексика (та, яку не самі вживаємо, а чуємо від інших) поступово входить у нашу свідомість на підсвідомому рівні й вершить свою чорну справу, наражаючи нас на необдумане повторення таких слів.

Найприкріше, що нецензурна лексика, яку часто передають телеканали, зовсім не хвилює багатьох із нас. Ми не робимо зауваження тим, від кого її чуємо, не присоромимо. А це також могло б уплинути на таких, із дозволу сказати, мовців. Соціологи дослідили, що не переймаються пошестю нецензурних слів 55% нашого населення. Так стверджують в Українському інституті соціальних досліджень. Лише 20% із нас відмовляються дивитися передачі та читати літературу з матюками. (Якщо таке чтиво можна називати літературою!..).

Що з нами діється? До чого дійдемо?.. Що вироджуємося, то це без сумніву. Це не відкриття, а лише констатація сумного факту. А були ж, були українці однією з найморальніших націй Европи! Славились етикою і високоморальністю в усьому світі! Про нашу культуру писали, висловлюючи найкращі враження.

Напр., турецький мандрівник Ельвія Челеві, відвідавши Україну в 17 сторіччі і відзначивши красу і багатство української мови, налічив у ній лишень чотири лайливих слова. Та й ті нам, нинішнім, не здадуться лайливими порівняно з теперішніми. Хочете знати, які ті слова? Ось вони: чорт, дідько, собака, свиня. Звісно, були й інші, і про них згадують інші прибульці. Напр., слова прокльонів: най тебе шлях трафить! Або: Цур тобі, Пек тобі! Або ж і таке: ні дна тобі, ні покришки, бий тебе сила Божа і їм подібні. Як бачимо, слова майже не викликають обурення чи обрáз. І жодного нецензурного слова подібні вирази не містять, а є навіть фразеологізмами і мають фольклорне підґрунтя.

Можна пригадати й інші т. зв. лайливі слова української лексики, які деінде вживались у виняткових випадках. Одначе їх було не так багато, як зараз. Принаймні на словник не набиралося. Нині ж, до нашого сорому, нецензурної лексики вживаємо стільки, що дехто зібрав аж цілий словник. Ласі до сенсацій люди розрекламували словник соромітницьких слів на всю Україну, хоча, вважаю, його читачами може бути вузьке коло, а саме: мовознавці.

Давно вживані лайливі слова української лексики не були нецензурними чи соромітницькими. Але і їх було соромно вживати, бо сваритися, лаятися чи обзивати, а ще й брутальними словесами, ніколи не було у звичаях українців. А що слова народжуються не нізвідки, а з життя, то, можливо, дивитися треба в корінь?

Справді ж бо, за що можна було обзивати дівчину чи молодицю нецензурними словами, якщо її поведінка не викликала людських пересудів? Так само не викликав агресії сусід, для якого моральні стосунки з сусідами та думка про нього односельців – понад усе. І хоча міркування науковців про час появи нецензурних слів різняться, проте зрозуміло, як Божий день і без наукових досліджень, що більшість із цих соромітницьких слів прийшли до лексикону однієї з найкрасивіших мов світу – української – від нашого північно-східного сусіда. Це він, молодший "брат", зі своїм пришестям і нашестям в Україну, протягом 360-и років наклав свій не кращий мовний відбиток на лексиці українців.

Невже треба фахових досліджень, якщо чи не в кожному з них – ключове слово звучить саме мовою московинів: мать (а не мати), тваю (українською ми вимовляли б: твою) і т. д.). Даруйте за такі вкраплення-приклади, та без конкретики важко переконати.

Цю думку підтверджує багато дослідників і науковців. Зокрема, канд. філол. наук та авторка кількох книжок Ірина Фаріон також вважає, що в Україну ці слова прийшли з Московії. Відома мовознавець висловлює думку і підтверджує теорію, що лайкою найбільше користуються ті народи, які відзначаються загарбницькими тенденціями в поведінці. На жаль, Московія-Росія виробила таку поведінку, цей код, у всі часи і зараз також. Це знову – констатація сумного факту.

Непатріоти української мови, не сильні духом (я навіть так сказала б) люди трактують – перепрошую: пояснюють – вживання матюків тим, що користувачі лайкою таким чином висловлюють свій протест проти суспільства, яке чимось не задовільняє їх. Однак зараз суспільство не найгірше. Інша річ, що в наш час можна говорити про нього що завгодно. Та хіба у 1930-і роки, у період голодоморів і репресій, суспільство було кращим?! Це страшне порівняння. Проте важко уявити бум лихослів’я у ті трагічні, чорні часи.

Вважаю, що нецензурне слово у багатьох мовців просто стало звичним словом-паразитом, на яке вже не звертається увага. Воно багатьма вживається навіть не обдумано, просто як слово-зв’язка між нормальними словами. Без них людина уже не може обійтися навіть у спокійній розмові, без агресії, що спостерігаємо у мові багатьох підлітків і молоді.

У будь-якому випадку слово-матюк є ознакою низького рівня інтелекту, безсилля (у випадку з лайливими керівниками), навіть результатом неспроможности висловити власну думку і, звісно, бідного словникового запасу. Є думка, що малозабезпечені верстви населення матюкаються від важкого життя. Але життя дітей повоєнного періоду було набагато важчим. Вони не мали того одягу, що мають нинішні любителі нецензурщини, не вживали тієї їжі, яку вживають нині ті, хто брутально висловлюється. Над українцями тих часів висів постійний страх, морок, темінь, голод, було, свистіли кулі, проте вони не хулили Бога, не гудили державу, не вирішували справи з допомогою нецензурщини, а допомагали ближнім, не заздрили, а задовільнялися тим, що мали.

Ні, не закликаю бути покірними і мовчати, якщо не задоволені чимось. Але треба виявляти свої претензії цивілізовано, по-сучасному, а не на рівні і не мовою середньовічних середньоазійських зайд, які наситили т. зв. "російську" мову більшістю цих ганебних "шедеврів".

Лихослів’я передусім – від відсутности культури і втрати національної та людської гідности. У цьому я глибоко переконана. Повернімося до наших витоків. Культуру, як відомо, народило село. Сáме село не лише дало життя Людству, а й заклало генофонд націй, зокрема, й української. Спустошене у радянську, а до того – у кількасотрічну московинську (царську і радянську) системи, нинішнє українське середовище знівелювалося до невпізнанности.

Зальотне панство, бездуховні зайди-нувориші випотрошили ніжну українську душу, прикриваючись політикою урядів, міжнаціональною дружбою, захистом нацменшин. На землі, даній народові долею, історією, повинен жити і господарювати сáме її нарід. А українська земля належить українцям. І все! Про це споконвіків мріяли наші предки, захищаючи її від різних заброд. На те й кожному народові історією дана його власна земля, щоб він почувався на ній повноправним господарем. Антиукраїнські елементи, численні зайди-загарбники рубали національний дух під корінь, аби задушити все українське. І видушили. І роздвоїли нашу душу. І наповнили її чужим непотребом. Так, що вже й не можемо відрізнити правду від фальші, рідне від чужого, добре від злого, чорне від білого, нецензурне від культурного.

Йшли тебе понищити зусібічні зайди,
Ти – не штучно створена, тож і не загинеш.
Ти ще вся – не сказана, ти – диво несказанне,
Мово українська, Мати-Берегине!

Ще вся – не сказана і ще не вся сказана, а вже так спотворена!.. 
:( 
А що нині спроможне відродити національне обличчя України? Село! Його відроджує село, бо село й народжує. 

Сáме село сторіччями витворювало свої звичаї та обряди. Віками виспівувало, виколисувало легенди, пісні, прислів’я, мову, у яких – найщемніші українські слова і сподівання на краще. В селі було неможливо не дотримуватись отих неписаних норм поведінки, витворених віками, що узгоджують стосунки в родині, між сусідами, кумами й односельцями.

З давніх давен в українській родині батька-матір шанобливо називали на "Ви", навіть поза очі казали: тато казали, мама ідуть, дідуньо радили. Без благословенного батькового слова ніхто не смів приступати навіть до сніданку. Першим у родині мав одружуватися старший син чи донька, далі молодші. Наймолодший син залишався біля батьків, аби доглянути їх. Без батькового чи материного благословення ніхто і в гадці не мав одружуватися. Куми називали один одного на "Ви". Якщо похресник залишався сиротою, куми неодмінно переймали на себе обов’язки батьків.

А які пісні линули вечорами після важкої праці! Село вінчало ними вечори! Уміли люди працювати, вміли й веселитися. Бо трималося все на одвічній народній моралі. Вітали один одного зі святами щиро. І в будень віталися щиро. Не одному нині защемить у серці від колись почутого повсякденного, а нині нестандартного вітання "Доброго Вам здоров’я!", "Як поживаєте?", "Дай, Боже, й Вам здоров’ячка»!", "Як здоров’я?" або "Як дужі?", "Здорові будьте! Із Великóднем вас!", "Із неділею святою будьте здорові!"... У них – шарм шляхетности українців, самá насолода. У них – і висока мораль українців, закладена природою і віками. А прадавні, як і самí українці, народні традиції, свята, звичаї!.. Все це, думається, і виховувало нашу високу мораль і формувало нашу мову. Чемне, вишукане слово було образом, а кажучи по-сучасному, іміджем українця в усі часи.

Прикро, але за дослідженнями Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ, майже половина населення України вживає нецензурну лексику. Разом із тим фахівці стверджують, що хамство і лайка не є характерними для українців. Наші діди й прадіди не вживали нецензурних слів і були здоровими.

І ще. Коли ми на вулиці чи в іншому місці чуємо погані слова, то цим самим порушується наше право на чистий енергоінформаційний простір. А свої права треба навчитися захищати. Адже в Кодексі України про адміністративні порушення (ст. 173) нецензурна лайка кваліфікується як дрібне хуліганство, котре "тягне за собою накладення штрафу від 3-ох до 7-и неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 40-а до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до 2-ох місяців із відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до 15-и діб". БОРІМОСЯ – ПОБОРЕМО!

Гарним словом змагалися майстерністю. У вільній, ще козацькій, Україні мистецтво володіння словом прирівнювалося до мистецтва фехтування шаблею, себто служило зброєю. Воно споконвіків було у крові кожного українця. "Якби ти знав, як много важить слово...", – писав безсмертний велет праці і духу Іван Франко. Хай же важить воно,Слово, в усі часи нам усім і міряється вагою золота, оте прекрасне, милозвучне і висококультурне українське Слово. На вагу золота – не тому, що рідкісне, а тому, що красиве, шляхетне, високоморальне і вагоме, як і золото найвищого ґатунку. Золото нашої душі. Безсмертної української душі, про чистоту якої, як і мови, треба дбати невпинно, повсякчас. 

(© Любов СЕРДУНИЧ)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 12 серпня 2016
А я сердечно дякую Вам за схвальний відгук, а головне - за любов до української мови: чистої, не спотвореної, народноджерельної! Ви слушно зауважили, що нашу мову, одну з найкращих і найдавніших мов світу, потворять навіть ті, кого називаємо елітою і хто мав би передусім і перед усіх берегти її від словесного, нанесеного бруду. Та "нам своє робить!", як писав поет. Дякую за Вашу позицію!
ShuraKatsapko 12 серпня 2016
Дякую за цікавий і актуальний матеріал. Я вже змучилася читати символи, натяки та матюччя за яким починаєш губити зміст публікацій. Прикро, але цим страждають і достатньо відомі і шановані особистості.
Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше
УКРАЇНСЬКІ РОБІН ГУДИ
В історії України відомо чимало славетних імен народних месників та благородних розбійників, які намагались відновити соціальну справедливість, грабуючи багатих та роздаючи награбоване бідним. То чиї це імена та що відомо про цих персон?
Читати більше