Я ніколи б не могла уявити, що мене чекатиме такий сюрприз, як
Лихоманка Денге. А тим більше в Камбоджі, де медицина знаходиться на дуже низькому рівні.
Ми летіти з острова Балі в Камбоджу, місто Сієм Ріп, де знаходиться найбільший храмовий комплекс у світі
"Ангкор Ват". Пересадка в нас була в аеропорту Куала Лумпур і ми були змушені 6 годин сидіти в транзитній зоні. На четвертій годині очікування, мене почало дуже сильно морозити, на той момент здавалося, що то через кондиціонери, які там працюють на повну. Це був один із перших симптомів.
Наступними симптомами була слабкість, ломота всього тіла, запаморочення, нудота. Дві години в літаку для мене здавалися нескінченними. Одним словом, це був лише початок тієї муки, що мене чекала.
В аеропорту Сієм Ріп сіли ми в тук-тук і нас повезли в якийсь хостел. Мені насправді було вже все одно, тільки б лягти в ліжко і поспати. Я думала, що промерзла під час очікування літака і перевтомилась. Але наступного дня ставало все гірше і гірше. Апетиту не було, Дмитро намагався мене хоч чимось нагодувати, але нічого в горло не лізло.
На третій день картина продовжувалась, був куплений градусник, який постійно показував +39. Мабуть, від довготривалої високої температури в мене почало зводити щелепу і важко було розмовляти.
Зранку 4-го дня, жахливо почала боліти спина, ноги і все тіло викручувало. Відразу подумали, що запалення нирок і вирішили з цим не гратися, звернутися в лікарню. Дмитро вскочив в тук-тук і кудись зник, мені залишалося лише корчитись від болю в хостелі. Пізніше, приїхавши в лікарню, помітили, що весь персонал молодий. Лікаря головного ще не було, але за той час мені виміряли тиск, пульс і температуру. Тут з’явився лікар і зробив УЗД нирок. Сказав, що треба здавати аналіз крові. Через деякий час був винесений вирок. У мене була
тропічна лихоманка ДЕНГЕ. Лікар припустив, що вона була пергошо типу, найлегша.
Почала згадувати, що ж це за діагноз і які його наслідки, все ж таки перед від'їздом щось читала, але, насправді, пам'ятала тільки те, що це від укусу комара. І вакцини від неї немає.
Я не могла зрозуміти, як, де, коли, мене вкусив цей клятий комар. В голові було море запитань. Чому це сталося саме зі мною? Чому саме зараз?
Лікар сказав, що нічого страшного, виписав цілу купу таблеток, дав випити обезболююче і мені стало трішки краще. На цьому, я думала, найстрашніше закінчилось. Температуру збили до +37.4, і ми спокійні поїхали в хостел. Але на вечір картина знову повторилася, +39.5, біль в спині і ногах. Я вже не їла нормольно 4 дні, і найголовніше, мені не хотілося. Та й води не дуже багато пила, ну і раз на день ледь в себе втискала якийсь фрукт. Це був весь мій раціон.
Зранку 5-го дня у нас був шок, +40.5. Дмитро поїхав до лікаря, з градусником. Йому дісталося не менше, як мені. Приїхав вже зі швидкою допомогою, мене завели в середину авто і повезли в лікарню. Виявилося, що то була складніша форма денге - друга. І тут почався жах, який я запам’ятаю на довго. Крапельниці, уколи, катетор в руці. Я знахожусь в якомусь тумані. Нас переводять в окрему палату, з кондиціонером, який постійно так гуде, що голова просто розривається. Крапельниці змінюються однією пляшечкою, потім другою, третьою і здавалося, що цьому не буде кінця. Сил не було навіть піднятися з ліжка. На руках почали з’являтися якісь плями. Постійно хотілося спати. Як і що було в той день я погано пам’ятаю, тільки перед очима медсестри і лікарі, щось міряють, щось говорять. І провал у царство Морфея.
6-го дня розпухла рука, в якій був катетор і крапильниця. Температура далі сягала +39. Дмитро завжди сидів біля мене, бігав тільки доплатити хостел, купити води і якоїсь їжі, щоб мене хоч трішки нагодувати.
На 7 день пальці на руці уже майже не згиналися і ми попросили перекласти катетор на іншу руку, капельниці капали без перестанку, я отримувала по 6 уколів в день, добре, що в катетор, але все одно були пекучими.
Для мене кожен ранок починався з надії на температуру 36.6, але її все не було і не було.
8-го дня у мене зявився апетит і тут не обійшлося без улюблених маминих страв. Я так захотіла вареників з картоплею, що просто почала марити ними. Але в Камбоджі, на жаль, таких страв немає. Все, що можна було знайти, це картоплю. Та картопля була найсмачнішою у моєму житті. Пізніше нас перевели в іншу палату, де не так шумів кондиціонер, це забрало головний біль. Але варто зазначити, що без кондиціонера там взагалі не можливо знаходитись.
На 9 день зранку,
о чудо! +36.6!!! Радості не було меж, адже лікарі сказали, що коли буде така температура, тоді випишуть) Були сльози на очах, і в голові "поскоріше б вже забрали цю капельницю і катетор". Але ніхто не поспішав. Взяли ще кров на аналіз, вкололи ще 3 уколи і через деякий час повитягували з мене нарешті ці ненависні голки. Але залишався ключовий момент, скільки ж буде коштувати це все лікування?
Довго вони там ходили, щось писали, друкували і виставили рахуночок - 460$. Ну що тут вдієш, люди бігали, дивилися, кололи, уважно ставились, всі були дуже привітними і милими. Ще надали цілий пакет різних ліків і настанов.
Ми з усіма попрощалися, сіли в тук-тук і поїхали відходити від лікарні.
Це були найжахливіші 9 днів у моєму житті. Насправді мені здавалося, що це ніколи не закінчиться. Важко, коли проходиш 10 метрів і ти вже такий втомлений, що далі йти сили взагалі немає.
Насправді ця ситуація, тільки нас ще більше загартувала. Це був неоціненнений урок на все життя.
Пам'ятайте, якщо у вас схожі симтоми і ви знаходитесь у тропічній чи субтропічній країні, не тягніть, зразу звертайтеся в лікарню. І вирушаючи в мандри, не скупіться на страхівку, вона вам може дуже сильно допомогти.
Найголовніше - вірити в те, що все буде добре. І пам’ятати, що життя у нас одне. Його треба цінувати і насолоджуватися кожною прожитою хвилинкою.
До речі, цю всю історію Дмитро знімав на камеру і змонтував
фільм Про Денге. Глянути, як нас лихоманило можна тут.
Не забувайте підписуватися на наш україномовний тревел-канал
youtube.com/wegotothegoal
