Лицар честі

"Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду, як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву", – заявив 90-річний письменник Анатолій Андрійович Дімаров і відмовився 17 травня 2012 року прийняти орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня з рук В.Януковича.
 
wikipedia.org
 
Здається, це один із небагатьох справді українських письменників, кому повезло з першого дня. Анатолій народився 5 (17) травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині. "Батько мій — Андронік Гарасюта — був так званим культурним хазяїном на Полтавщині. Мав сто гектарів землі, велику пасіку. До нього навіть iз сусідніх областей їздили вчитися, як хазяйнувати треба. Батька з ранньої весни й до пізньої осені я не бачив удома. Він навіть ночував у полі. Мав двох старших синів від першого шлюбу (дружина рано померла). Втрьох вони працювали, як прокляті. Коли батько одружився з моєю мамою, донькою священика, років на двадцять молодшою, вона народила йому ще двох синів — мене і молодшого брата".

Та коли серед ночі батька попередили, що вранці на нього чекає арешт, а на дружину з малими (трьох і шести років) – Сибір; життя круто змінилося. Виявилося, що з батьками Анатолію не повезло: тато – куркуль, а мати – попівна. Батька вранці розкуркулили: розтягли–знищили все, нічого не лишилося… Мати з синами втекла, потім мусила вдатися до хитрощів: переробила документи дітей на її дівоче прізвище та покійного вчителя Андрія Дімарова. Мати з того часу до останнього дня жила у страху за дітей, працювала вчителькою.
 
wikipedia.org
 
"Після тієї страшної голодовки з 1932 на 1933 рік у селі, що нас прихистило, не лишилося жодної дитини — перемерли всі. Всіх учителів звільнили, бо нікого вчити було. Ми вирушили на Донбас, де мамина cтарша сестра вчителювала".

"В дитинстві мій розум складався з двох половинок: одна під партою обов’язково читала якусь книгу, а друга – слухала учителя і теж сприймала". Особливо Толик любив літературу про мандри. У другому класі Дімаров застудився в зимній річці й оглух на праве вухо. Та це не завадило інваліда одразу ж після випускного у 1940 році мобілізувати. Воював на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року німець під ноги Дімарову кинув гранату. Важко поранений юнак довго лікувався.

Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Той загін складався з Дімарова та чотирьох бійців, але й вони відзначилися: зупинили карателів, які йшли на Холодний Яр. Коли ж прийшли "визволителі", зібрали всіх чоловіків від 16 до 60 років, дали по півцеглини і — "йдіть, іскупайтє вину кров’ю", бо на окупованій території були. 500 душ вигнали на кригу водосховища під вогонь німців, позаду сиділи смершівці з нацiленими у спину українцям кулеметами…

"Вибухнула міна, мене знову контузило, я впав. Коли мене, непритомного, підібрали, в госпіталі не могли ту цеглину витягнути, так я в неї вчепився і вона в мене вмерзла. Я, як справжній солдат, зброю на полі бою не залишив. Хлопці казали, що з 500 душ лише 15 уціліли! А під Ізюмом десять тисяч таких беззбройних поклали! І так винищували чоловіків по всій Україні. Ніхто про це не пише. Я єдиний написав. Решту — мов заціпило. Вважаю, що після Голодомору це було друге зумисне винищення українського народу! Життя нашого солдата нічого не було варте. І коли Жукова запитали, як будемо переправлятися через Дніпро, плавзасобів же нема, він відповів: "По хохлам пройдьом!". Коли років п’ять тому я лежав у шпиталі й мені принесли медаль Жукова, я її пожбурив: цього гада не носитиму!" Після чергового поранення був остаточно звільнений з рядів Радянської армії.

У 1944 році А. Дімаров переїхав до Луцька, де прожив шість років, працював у редакції газети "Радянська Волинь". Набачився такого, що одразу ж став націоналістом.

Та життя є життя. Одного разу після корпоративу трапився цурес: прокинувся журналіст, а його усі вітають із одруженням, а поряд Галя, та не молодая. Довгенько таки молодиця колошматила нервову систему чоловіка, але настала свобода. Хотілося попарубкувати, напитися волі, але у Луцьку А. Дімаров познайомився зі своєю майбутньою дружиною вчителькою Євдокією Федорівною Лубинець, і теща хутенько їх одружила. На цей раз щасливо: у злагоді вони Сергія породили та все життя в Києві на Печерську прожили.
 
Gazeta.ua
 
У 1949 році Анатолій Дімаров видав першу книгу оповідань "Гості з Волині". Протягом 1950-1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. Горького в Москві, у 1951-1953 рр. – у Львівському педагогічному інституті, у 1953-1956рр. – у Вищій партійній школі у Москві. Закінчив навчання та працював редактором у видавництвах. Анатолія Дімарова прийняли до Спілки письменників за рекомендаціями М. Рильського, П. Тичини та Л. Новиченка.

Книга "Болю і гніву" була удостоєна Державної 1981 році премії ім. Т.Шевченка. Після критики роману "І будуть люди" настав тяжкий період у житті письменника, жили на зарплатню дружини, бо йому не давали жодної можливості працювати.

Шукаючи роботу поза літературою, Дімаров пішов у геологи; побував на Кавказі, Тянь-Шані, Алатау, Уралі, Забайкаллі, Памірі. Захопився збиранням напівкоштовного каміння, почав творити власні картини в камені, написав книгу "Поема про камінь".
 
uahistory.com
 
"Після того як Україна стала незалежною (хоча, вважаю, вона умовно незалежна, бо яка то незалежність, коли інформаційний простір на 90% російськомовний?), я жодної копійки гонорару не одержав, хоч із 1991 року в мене вийшло п’ять книг" Недавно зламав руку, але пішов із дружиною на базар. Думаю, хоч у лівій щось понесу. Стою, чекаю, поки поторгується, раптом хтось тиць у долоню щось крижане. Глянув — 25 копійок. Я їх віддав дружині — мій перший за роки незалежності гонорар.

Останні 15 років жили на хуторі Мохнач на Черкащині, вели господарство, сіяли пшеницю, годував їх власний город.

92 роки прожив лицар-письменник, упокоївся 29 червня 2014 р. о 4:30 ранку.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Обираємо готель для відпочинку в Єгипті: на що звернути увагу
Обираючи тур, потрібно знати деякі нюанси: тільки в цьому разі відпочинок повністю відповідатиме вашим очікуванням. Який сервіс пропонують туристам на курортах Червоного моря та на що звернути увагу, бронюючи готель, ми вам зараз розкажемо.
Читати більше
11 трендових відтінків для вашого гардеробу (весна–літо 2021)
Сьогодні мова піде про кольорові тренди весна/літо 2021. Це перший сезон, коли колекції розроблялися ізольовано, і відповіддю на умови карантину стала суміш ескапізму, комфорту і повернення до природи.
Читати більше