У мене ще з дитинства є згадка про те, як моя прабабуся робила мені ляльку, вона її мотала з тканини та називала "куклою". У цієї лялечки була замість тулуба паличка, до якої примотувалась голівка, символічні ручки і все це одягалось в клапті тканини, які намотувались за допомогою ниток. На голівці прабабуся вимотувала хрест, додавала волосся з ниток і зав`язувала хустку. Старенька казала, що такими ляльками гралась, коли у полі випасала панських коней.
Коли я, вже у зрілому віці, зацікавилась мотанками, я зрозуміла, що абсолютно нічого про них не знаю, окрім згадки з дитинства, а ще я впевнилась у тому, що таких "незнаючих" людей, як я - дуже багато. Керуючись принципом: не можна творити те, про що ти мало знаєш, я почала збирати інформацію, яка містить в собі хоч щось з історії народження мотанок. Ось тепер дечим можу поділитися.
Лялька-мотанка – давня українська народна лялька,
символ жіночої мудрості та зв’язок між поколіннями. Існують припущення,
що це одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, а її вік сягає близько 5 тис. років. Є також думки, що українські ляльки унікальні, бо вони з'явилися ще тисячі років тому і могли існувати ще за доби Трипілля! Цю думку поділяють не всі знавці народної ляльки, але все ж, деякими рисами виокремлюють українську народну вузлову ляльку від ляльок інших народів, наприклад, від російських лялечок: кубишок, зерновушок, подорожниць, желанниць та ін. Причому виникнення вузлової ляльки пов`язують з Середньою Наддніпрянщиною, бо саме тут, на думку дослідника О.Найдена, виникла ігрова "кукла", про яку є згадки вже на початку ХХ ст., яку пізніше нарекли мотанкою.
Якщо не зважати на обрядові та магічні властивості ляльки, бо це є всього лиш припущення, з приводу якого давно ведеться полеміка між відомими етнографами, слід згадати про те, чому ж з`явилася мотанка на світ. А її появу пов`язують з потребою елементарної забавки для дитини. На той час, коли мама змушена була трудитися, вона вручала своєму чаду в рученята щось подібне до ляльки, причому в голівку міг вмотуватися ще й шматочок хліба, який дитина могла час від часу смоктати.
Ось таке земне походження ляльки більш ймовірне, але все ж, нам іноді дуже хочеться дива, тому ляльку наділили магічною силою і часто називають родинним оберегом. Для більшої магічності кожен окремий елемент ляльки якось пояснюють. Причому, пояснення ці у кожному регіоні України звучать по різному, залежно від місцевих традицій та обрядів.
Якщо ж узагальнити, то можна зробити коротенький опис інтернетного варіанту зовнішньості мотанки з дещо магічним нахилом.
Отож, існують думки, що усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця - уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом... Важливим елементом є намисто. В давнину дівчата носили
намисто і в свята, і в будні, бо вважали його жіночим оберегом. Розірвана нитка намиста сповіщала про те, що може статися якесь лихо.
Довгі коси ляльки - теж не випадковий елемент. Крім того, що
дівоча коса - це символ недоторканості та вроди, вона ще й символізувала дівоче щастя.
Вважається, що у справжньої ляльки-мотанки немає обличчя, воно має бути чистим, або ж замість нього вимотують хрест, колір якого має гармонійно поєднуватися з кольором одягу. Кажуть, що на це є свої причини: справа в тому, що давні
мольфари вважали, що лялька з вираженими рисами обличчя – чи то очі, носик чи ротик – може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. А ще, хрест у колі — це солярний знак, тож лялька із таким обличчям несе в собі сонячну енергетику.
В голівку мотанки часто зав’язували копійки та зернятка пшениці. Це теж надавало їй сакрального значення. Також буває ще окремий вид мотанок - "травниці", у яких голівка набита запашними лікарськими травами. Такі мотанки можна ставити у тому місці, де спить дитина - трави будуть діяти як заспокійливий засіб.
Взагалі, знову ж таки, це не доведено (!!!), мотанки рекомендували ставити біля вхідних дверей, як оберіг від злих відвідувачів, або на покуті, біля ікон. Господарка могла мати
ляльку-мотанку на кухні, як власну помічницю, іноді таким мотанкам роблять сім пар рук, їх називають "семидільницями".
Кожна майстриня знає, що нову ляльку ніколи не можна створювати у поганому настрої, щоби негативна енергетика майстрині не перейшла на саму ляльку. Іноді я читаю дорікання майстриням: "то це ж у вас не справжня мотанка не оберегова не обрядова..." Так, власне мої дійсно не обрядові, бо це ж не ляльки вуду.. а от чи справжня? Вона моя, авторська, я її бачу так, інші майстрині бачать своїх лялечок по іншому, бо у кожної свій творчий політ фантазії.
З приводу оберегового значення я думаю так: оберегом для людини може бути будь-який предмет, зроблений чи подарований їй кимось дуже рідним, від щирого серця, головне, щоби помисли при цьому були світлими". Всі ж інші предмети - чи то ляльки, підкови, вінички і тд. - це гарні авторські роботи, чудові сувеніри, створені вмілими майстрами, але аж ніяк не обереги...
Читаючи думки відомих майстринь та народознавців, я дійшла до висновку: лялька-мотанка або вузлова лялька, безперечно є народною, бо творили її жінки власноруч, передаючи свої вміння іншим. Виникнення її можливо дійсно несе в собі якусь таємницю, а можливо це вже ми напустили на неї такого туману, нарікаючи обереговою. Найголовніше те, що ця лялька стала зв`язком багатьох поколінь, а її створення - є відродженням давніх українських традицій. Але щоб їх дійсно відродити, ще потрібно багато-багато читати і досліджувати, що я і намагатимусь робити, а потім і вам розповім)
