ЛОПУХ

ЛОПУХ
 
Марта знала, що вийде заміж за Андрія. Відчувала.
У селі він мав прізвисько Лопух. Кликали його так в очі й поза очі. Здається, він з цим змирився. Завжди винувато усміхався, ніби йому було соромно не тому, що так його прозвали, а за людей. Мовляв, не знають, що говорять. Він стоїть вище цього.
Дівчата плескали про нього, що інший вже б давно на його місці не лише цілувався, а зробив би щось більше. “Ось якби був більш рішучим…” – казали і не договорювали. Думай собі, що хочеш.
Їхні шляхи пересікалися декілька разів. Одного разу Андрій навіть провів Марту додому після танців. Вона була зла на Миколу із сусіднього села, який їй подобався, а той весь час танцював з рудою Галькою. Марта спеціально підчепила Андрія, аби Микола ревнував. По дорозі додому хлопець був чемним, не приставав. Навіть не обійняв і не поцілував. Більшого б, звісно, Марта йому не дозволила. А потім декілька днів думала про Андрія. Переконувала себе, що це не кохання. Мабуть, так і було насправді. То ж чому він не виходить із голови?
Потім їхні шляхи років на три розійшлися. Марта чула, що Андрій поїхав на заробітки в Чехію. Забула про нього. Мала декількох хлопців. Боялась завагітніти, хоча дуже любила кохатись. Це було її. Як хтось знаходить відраду в читанні, чи у футболі, чи в тупому перегляді телевізійних програм, так секс для Марти став зіркою в житті, що вела її до нових вершин. Шаленіла від тіл чоловіків. Не могла себе стримати. Вже б і заміж хотіла, але ніхто не кликав.
Якось Марта йшла додому і почула гудок машини. Відійшла вбік і зупинилась. Мовляв, їдь собі чоловіче добрий, я не заважаю. Лімузин був шикарний, закордонний. Таких у селі ніхто не мав. Марта не розумілася на марках.
Автомобіль зупинився біля неї. Відчинились дверцята. Глянула – за кермом Андрій.
– Сідай, підвезу, – сказав Лопух.
– Твоя машина? – Марта з радістю вмостилася поруч.
– Та ось заробив трохи, – скромно відповів Андрій.
Вони зустрілись ще декілька разів. Кохались у машині. Марті сподобалось. Ще не мала подібного досвіду.
А потім Андрій, дивлячись кудись мимо неї, сказав, щоб виходила за нього заміж. Подарував їй розкішний перстеник і золотий ланцюжок. Марта розтанула. Ще ні від кого ніколи не мала таких дорогих подарунків. Сказала, що згодна.
Андрій знову поїхав на декілька місяців до Чехії. Казав, що повернеться на Пасху, а там і весілля зіграють.
– Дочекаєшся? – несміливо запитав, пильно вдивляючись їй в очі.
Марта, усміхаючись, мовчки кивнула головою.
Поки Андрій приїхав, мала ще трьох хлопців. Останній, Василь, був дуже гарячим, як і вона. Невтомно, раз за разом, робив свою чоловічу справу. Аж вона змучувалась, а він був ненаситним. Добре б мати такого чоловіка. Задовольняв би її по саму зав’язку. Порівнювала його з Андрієм. Той теж був непоганим, але явно поступався своєю чоловічою гідністю.
Коли Андрій приїхав із Чехії, то два дні не давав про себе чути. Дівчата сміялись із Марти: мовляв, треба повертати ланцюжок і перстень. А ще гарячий Василь сказав: нехай Лопух лиш підступить до неї – не знає, що з ним зробить.
Андрій чув, що Марта гуляла, коли його не було. Вірив і не вірив. Якось побачив її в селі й прямо запитав про це. Дивилася мимо нього. Сказала, що один раз згрішила. Випадково. Здається, повірив. Пробачив. Того вечора вони кохались у машині. Андрій подарував їй позолочений годинник.
Після Пасхи село гомоніло, що Андрій і Марта одружуються. Кивали головами: мовляв, Лопух, а гарячу дівку підім’яв під себе.
Під час весілля Марта найбільше боялась, аби гарячий Василь не наробив біди. Казав же, що покінчить життя самогубством, якщо Марта вийде заміж за Лопуха. Але обійшлося. Скерувала до нього подружку, яка його втішала всеньку ніч.
За декілька днів після весілля Андрій поїхав до Чехії, а Марта зійшлася з гарячим Василем.
Тепер має мороку. Завагітніла. Не знає, від кого.
Андрій обіцяв привезти золотий браслет.
 
Анатолій ВЛАСЮК
11 квітня 2017 року