Льотчик

7 лютого 2019
Віктор

Льотчик

У яскравому та блакитному небі швидким темпом до землі наближалась людина. Її чорну фігуру можна було чітко побачити на цьому фоні. Прямо на очах зелені квадрати та прямокутники отримували свої дійсні форми: поля, сади та ліси. Людина імпульсивно намагалася потягти за кільце та розкрити парашут, та вона ніяк не могла вчіпитися за нього. Але вже за декілька сотень метрів до зіткнення з землею їй це вдалося. Через раптову зупинку на великій швидкості її сильно відсахнуло і рішуче понесло в сторону. Тоді людина влетіла в землю і втратила свідомість, а старий дідусь, що стояв поряд, побачив через розбите скло шолома лице чоловіка.

Коли Семен розплющив очі, то побачив, що знаходиться у якійсь хаті разом з дідом та бабцею.

«Невже я потрапив у полон? Що ці зрадники хочуть зробити зі мною?»,-пронеслось в голові у Семена. Він швидко окинув їх поглядом і хотів взятися за пістолет, але побачив, що його в нього немає.

-Апавп рпожлде лжьор мвмаіц!- грізно крикнув до них Семен.

-Вибач, синку, ми тебе не розуміємо.- лагідно промовила бабуся і посміхнулася.

«Що вона сказала? Може, погрожує? Тоді чого в неї усмішка? Ух ці зрадники з країни Н. Вам мова наша не сподобалась і ви вирішили створити власну? Недарма влада почала війну. За нашу мову варто боротися, бо вона найкраща. Але чому ж ви не нападаєте? Чого чекаєте?».

Семен вирішив, що йому варто діяти першим. Він зірвався з ліжка, та скрикнув і сів назад. Його нога була перев’язана якоюсь ганчіркою від якої пахло спиртом.

-Аааа!- прокричав Семен, як доторкнувся до неї.

-Ти її вивихнув, коли впав тоді біля мене. Але не варто хвилюватися, моя настоянка швидко ставить на ноги, а такий маленький вивих взагалі за годину винищить. Я рецепт сам вигадав. Вік живи – вік учись.

Семен мовчки суворо подивився на діда і міркував, що він йому сказав. Бабуся вийшла з кімнати і вони  залишилися вдвох. Семен показав руками на місце, де в нього висів пістолет , і дідусь його одразу зрозумів.

-Ось він, я забрав його, щоб не заважав тобі спати.- але Семен тільки блимав очима і тягнув руку до нього. Дідусь без краплі страху віддав його і почав спостерігати за ним.

«Ну тепер вже краще. Тепер вже ви за все поплатитеся»,-обдумував Семен і вже хотів націлити зброю на діда, але до них зайшла бабуся з паруючим глечиком. Вона поставила його на стіл і помахала рукою до себе, щоб той йшов їсти. У Семена вже від голоду крутило в животі, він подивився на свою ногу, а потім на діда. Дідусь зрозумів цей знак і допоміг йому підійти до стільця та сісти. Семен не знав, що йому робити, але відчуття голоду переважало в ньому, а запах, що йшов з глечика, тільки підсилював цю перевагу.

Він почав був їсти, але дідусь прикрикнув до нього і показав на образи, що висіли над столом.

«Вони хочуть помолитися перед тим, як їсти, у нас також так роблять. Але можна порівнювати нас з ними? Країну М з країною Н? Адже ми молимося значно красивіше, аніж вони.»

Та Семен погодився з ними, у нього з’явився час більше розглянути хату. Вона була пустою і мала тільки одну фотографію над тим ліжком, де він лежав. Там стояв чоловік, одного віку з ним, у військовій формі разом з іншим людьми на фоні якоїсь будівлі. Але Семена здивувало інше – на даху будівлі був його рідний стяг. Тоді він повернувся до діда і одразу ж почув його голос за молитвою. Він не розумів жодного слова, а та інтонація ,разом з інтонацією бабусі, робила його вухам справжню насолоду.

Вони закінчили молитися і почали їсти. Бабуся набрала миску з червоною юшкою Семенові, а потім вже діду і собі, але за ложку ніхто з них не брався. Дивилися тільки на гостя. Семен зніяковів від їхнього серйозного погляду і подивився у відповідь на діда. Той очима вказав йому на миску. Семен зачерпнув ложкою того, що було в посудині, легенько подув, щоб остудити і проковтнув. Йому стало так приємно, що він не стримав усмішки. Тоді ж і дід з бабою почали сміятися і також прийнялися їсти. Їли вони весело: Семен потроху, бабуся швидко, а дідусь просто сьорбав, як воду.

По закінченню обіду господиня винесла глечика, а господар пішов слідом за нею. Семен залишився один.

«Вони дали мені їсти, хоча я їх не просив? І ведуть себе якось привітно, не так, як нам розповідали у військовій школі. А дід? Це він на тій фотографії? Що він робить поряд з нашим стягом? Якби вони знали нашу мову, то було б легше. Не було б цієї війни…»,- його роздуми перервав дідусь, який прийшов з зошитом та олівцем у одній руці. Він сів поряд з Семеном, розгорнув його, надів окуляри і почав малювати.

Спочатку він намалював дідуся, що збирав яблука, а потім – чоловіка з парашутом, що впав поряд з ним. Тоді пальцем показав спочатку на дідуся, а тоді на себе. Так він і вчинив з тим чоловіком, але показав вже на Семена, а тоді вирячився на нього. Семен зрозумів його і кивнув. Дідусь продовжив далі. Він намалював себе, який волік по землі Семена до своєї хати, намалював те, як він обмотував ногу Семена, те, як молився разом з бабусею Богу, щоб той допоміг йому і те, як зраділи вони, коли Семен прокинувся.

А він тільки дивився на діда та дивувався його кмітливості. Язик в них різних, а очі одні. Дідусь передав олівець до рук Семена. Він зобразив літак, що летів і почав диміти, потім себе, що катапультувався з нього і те, як намагався розкрити парашут.

Дід зрадів, що в них зав’язалася справжня розмова, він покликав бабусю і вони продовжили бесіду. Дідусь почав малювати різних людей, тварин, змалював все, що пережив за довге життя, на одному листочку. Тоді знову передав Семену, і той «розповів» про те, що вчився у військовій школі, що його відправили воювати за рідну мову, але змовчав про те, що він летів на розвідку. З питанням про війну за мову він подивився на дідуся. Той швидко захитав головою і покрутив вказівним пальцем у себе над вухом. Він взяв олівець і намалював спочатку велику літеру М, а за нею Н, тоді обвів їх одним спільним колом. Тоді подивився вгору і зітхнув. Семен здивовано подивився на нього, а потім ткнув пальцем на фотографію над ліжком. Дідусь показав, що теж служив і над собою намалював ще раз літеру М, намалював багато людей і над кожним з ним попідписував Н або М. Все це непомірно дивувало Семена, але він не знав, як запитати, що сталося і що саме хоче розповісти дідусь.

Так вони ділилися своїм життям один з одним. Раптом до хати увірвався молодик та палко почав кричати і показувати на Семена. А він був потягнувся до пістолета, але дід схопив його за руку, а сам почав кричати на хлопця. Семен аж злякався. Він не чув, щоб дід був таким сердитим, бо ж увесь час він тільки те і робив, що лагідно спілкувався з ним. Юнак покліпав очима, тоді вклонився і вибіг з хати. Семен подивився на діда , а він намалював йому, що цей хлопець хотів забрати його у полон, але він сказав, що Семен добрий і поранений. Семен посміхнувся до дідуся і вирішив потиснути йому руку.

Через декілька годин Семен спробував стати на ногу. Дідусь спершу допомагав йому стояти, а потім, коли побачив, що гість почуває себе впевнено на своїх двох, відпустив його. Нога дійсно припинила боліти. Семенові стало так приємно, що він з радості обійняв їх обох.

«Хіба варвари допомагали б своєму ворогу? Та які вони варвари? Вони такі ж як і ми, тільки з іншою мовою. І хто вигадав цю кляту війну?»

Семен ще трохи походив по кімнаті, а тоді пояснив своїм новим друзям, що йому вже час, на нього чекають. Бабуся тягнула його за рукави і намагалась ще хоч на годинку залишити його в них, але їй це не вдалося. Тоді дідусь вирвав листок з зошита і зобразив там карту для Семена, щоб той не заблукав і вийшов на дорогу до міста.

 Бабуся різко вибігла з кімнати і повернулася з якимось клунком. Вона вручила його Семенові і посміхнулася. Він подивився на діда і , коли той кивнув йому, взяв мішечок собі. Він не дивився, що в ньому, а просто взяв.

Самотні дідусь з бабусею провели Семена до своєї хвіртки і проводжали його очима. Але він не зміг просто так від них піти. Семен повернувся і побіг назад до них. В нього не було нічого, тому він вирішив віддати їм свої гроші, але вони не розуміли, що це. Бабуся взяла їх, поцілувала і поклала до серця. Дідусь просто міцно потиснув йому руку і подивився в очі. Вони не знали слів, але очі самі все сказали. Семен побачив, що для діда цієї війни ніколи не існувало, а дід – тільки щиру подяку від нього. На цьому вони і розійшлися.

Семен йшов до них спиною, бо не міг дивитися, як вони віддаляються від нього. Коли він вже пройшов сотню метрів, то краєчком ока подивився на них. Вони досі стояли та проводжали його. Йому здалося, що  навіть коли він зникне з поля зору, то вони все ще будуть там.

Коли він пройшов кілька сотень метрів, різко загуділа його рація:

-Семенов, прием. Ты меня слышишь?

-Да, слышу.

-Где ты пропадал? Твой самолет разбился.

-Просто в лесу заблудился, уже вышел на дорогу, иду к вам.

-А ты видел людей или дома?

-Нет, тут ничего нет, только лес.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Закохатися за 4 хвилини: 36 запитань, які змінять вас
20 років тому психолог Артур Арон провів експеримент, завданням якого було виникнення любові в лабораторних умовах між абсолютно незнайомими чоловіком і жінкою. Інгредієнтами формули кохання були 36 запитань. Ви будете здивовані!
Читати більше
Таємниці індійського чаю
"Індійський чай" - словосполучення знайоме багатьом з дитинства. Однак, це не лише раритет із зображенням слоника чи славнозвісний Ahmad із сюжетами англійского чаювання на упаковці. Вже багато років Індія залишається одним зі світових лідерів з експорту чаю, і хоча індійська чайна традиція значно молодша за китайську, все ж, вона багата на цікавинки і таємниці.
Читати більше