Льоля Прахова

Старша дочка Адріяна Вікторовича та Емілії Львівни Прахових Олена (Льоля) Адріянівна Прахова народилась 9 грудня 1871 року в Римі.
  Про першу зустріч із Льолею писав Нестеров: "Напротив Праховой [матери] за самоваром сидела, разливая чай, девушка лет шестнадцати-семнадцати, тоже некрасивая, худенькая, на редкость привлекательная. Это была старшая дочь Праховых Леля. Она как-то просто, как давно-давно знакомая, усадила меня около себя, предложила чаю, и я сразу и навсегда в этом шалом доме стал чувствовать себя легко и приятно. Лёля, благодаря своему милому такту или особому уменью и навыку обращаться в большом обществе с людьми разными, всех покоряла своей доброй воле и была общей любимицей".

І Віктор Васнецов, і Михайло Нестеров були закохані в панянку. Нестеров навіть сватався і Льоля йому дуже симпатизувала. Та тут на заваді став деспотичний характер Емілії Прахової, адже її Льоля гідна кращого нареченого.

– Якщо не за нього, то ні за кого, – вирішила дівчина. І всі свої 77 років прожила в самоті.

Вона закінчила Києво-Печерську жіночу гімназію зі званням домашньої вчительки. Навчалася акварельного малярства у Вільгельма Котарбінського.

Дівчина стала відомою вишивальницею: володіла технікою лицьового шитва, використовувала плаский шов, або "малювання голкою". Її найвідоміші роботи: "Богоматір", "Свята Ольга" (1897), "Свята Варвара" (1898) створені за ескізами М. Нестерова; "Свята велика княгиня Євдокія" (1894, Москва, будинок-музей В. М. Васнєцова), "Ангел", "Плащаниця" (1896-1897), "Архангел Михаїл" та "Архангел Гавриїл" (1899) — за картинами В. Васнецова.

Її друг Михайло Нестеров одружувався не одноразово, мав багато дітей.
 
Його старша улюблена дочка Ольга стала художницею. Цікаво, що вона малювала з дитинства, але ніде не навчалася, а вишивати особливим швом золотошвачок XVI ст. Ольгу навчила колишня наречена батька Льоля Прахова. Її полотна, вишиті шовком, нагадували акварелі.

​
  Нам же залишився її портрет Віктора Васнецова, Варвара-великомучениця в правому іконостасі Володимирського собору написана закоханим М. Нестеровим з Олени Прахової.Саме цей портрет прорекламувала дружина київського генерал-губернатора, графиня Софія Ігнатієва, коли обурилася: "Що ж мені — ходити молитися на Льольку Прахову?!"
  За малюнком В. Васнецова шовком і сріблом була виконана для Володимирського собору Оленою Праховою "Плащаниця" (зберігається в Києво-Печерській лаврі).
  У 1926 році грабіжник пошкодив плащаницю, він вирізав два шматки червоного оксамиту з вишитим сріблом текстом. О.А.Прахова відновила первісний вид плащаниці, але мета грабунку й досі не зрозуміла.

У 1934 році майстриня створила шість альбомів українських вишивок за музейними зразками.

Померла художниця-вишивальниця 10 січня 1948 року в Києві. Похована в Києві на Лук'янівському цвинтарі.