Літспазм: судомність літа чи літератури?

27 серпня 2015
Roksolana Zharkova
Роксолана ЖАРКОВА
 
ЛІТСПАЗМ: судомність літа чи літератури?
(про книги, тугу за автором і бажання болю…)
 
…Завжди любила книги, від яких не мала задоволення – тієї дикої радості, коли, перегорнувши останню сторінку, могла розпливатися в скибко-кавуновій-усмішці – "ну, все, подолала!"

Хепіендівські корвалоли якось накапувалися на цукор-сюжет, але не рятували мій кордоцентризований неспокій, хіба що дарували приємну прохолоду у пост-спекотному себе-розважанні текстами.

Ще у школі мала вчителів, слова яких залягти товстим пластом віри у моїй допитливій голівці: "література – то тобі не жарт! А коли є жарт – то не література, то анекдот…"

Для мене література – то щось серйозне-і-справжнє. Коли в дитинстві тебе знайомлять з якоюсь над-поважною тіткою і шепчуть на вушко: "посміхайся тітоньці!", а ти не можеш ані посміхнутися, ані вдати, що посміхаєшся…в тієї жінки очі глибокі-глибочезні, десь у них заховався біль пережитих днів, руки зморшкуваті, печаль навколо вуст…хіба тут будеш широко усміхатися?! Її хочеться тихо обняти, усе її світло обняти…обняти так, щоби десь на твоїй футболці лишилося трохи її світла… Вона горить усе своє життя, вона буде горіти далі, горіти довго і терпляче, горіти і дарувати своє світло і тепло, навіть коли її ніхто не проситиме…вона буде тоді, навіть коли її-як-сутності і тебе-як-сутності вже давно не буде. Великим книгам не можна посміхатися. Їх треба захопливо, але без загарбницького захоплення(!) торкатися.

Після прочитання великих книг не матимеш сил усміхнутися…

…кілька днів промучилася зі зубним болем. Мій лікар був у відпустці, а йти до чужого, хай і не менш кваліфікованого, зовсім не хотілося. До всього звикаєш: до своїх книг, до свого дантиста, до свого зубного болю. Ті кілька днів проживалося в очікуванні: коли ж?..

Та саме в ті дні багато думалося і багато відчувалося. Біль був зі мною. І все ж могла посміхатися.

Але ж нащо?..

…напередодні побачення з дантистом я навіть заностальгувала: за кілька годин усе це закінчиться?!

І як захотілося продовжити чекання. Зловила себе на думці: біль загострює відчуття щастя. Біль все загострює: зір, слух, смак, дотик…Читання болючих книжок нас загострює, навіть заточує, мов графіт…і нам хочеться написати щось, наче у відповідь, наче для втішання себе-й-іншого, який десь там, поруч і віддалік загубився між сторінок. Як сказала би шанована польська літературокритикиня і журналістка Юстина Соболевська, "читач щасливий, бо переживає не лише своє життя – завдяки літературі він може переживати значно більше. Своїм життям він ніби постійно дописує продовження книжок"…

…згадала собі, як колись одна з моїх приятельок у випадковій розмові-не-про-те зізналася – "мені подобаються люди з витонченим смаком…". Тоді я подумала про от-кутюр, високу моду, ексклюзивні речі гардеробу і дизайну і т.д…А тепер – про вито]ченість як про тонкість відчуттів, їх загостреність, зато[н]ченість лезами больових точкових спазмів. Той, хто зголоднів у довгій дорозі і його пригостили шматком житнього хліба, говоритиме про витонченість палітри смаку цього хліба. А той, хто потерпає від спраги, вловить з першими краплинами криничної води дивовижну витонченість її прозорості й вологості, цілий букет її ароматів! І тут пропливають горизонтом моїх роздумів слова Маленького Принца: "те, що вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води". Книги стали для людей водою серед пустелі світового хаосу. Але обережно, без поглинання!

…цього літа панувала дивна прогресуюча спазматична спека. Земля стала зморшкувата (як руки тієї жінки, якій я мала удавано повнозубо посміхатися…), вкрилася якимись спраглими тріщинами, що нагадували роззявлені роти голодних дітей Планети, була стигмована рубцями і рубчиками, яким вже нічим кровоточити…мама закликала поливати городину, ввечері і вранці, коли сонце ще сонне і не викрадає у зелені мокрі струмочки. Мама радила не заливати паростки зелені, мовляв: "на, пийте!", а лити воду потрохи, струмочками, щоби вони смакували, робити перерви, себто дозволяти стеблинкам і корінчикам перепочивати…

…ніколи не читала залпом… ах, ні, таки читала, книжки з товстонитковим сюжетом (мій дід колись шив сандалі дратвою, казав, що то нитка для грубих підошв) – пригодницькі  чи детективні… бувало, ніч минала миттєво від таких книгоспоживань…А є ж тонконитні сюжети, полотно тексту, сплетене з таких ниток – дуже ніжне, обережно мережене, делікатно вишите…часто такі книги – малосторінкові… автор не заливає наш простір, а лише зволожує, ще більше розпалюючи у нас спазматичне бажання пити ту воду його слів і словосполучень, речень і абзаців. Іноді, щоб полегшити самопочуття хворого йому достатньо зволожити вуста…

…не вмію читати у транспорті…у громадських місцях…хіба що газетні новини…якийсь підручник…рекламні оголошення… Для мене читання – дуже інтимний процес… а читати привселюдно – це майже як займатися коханням на вулиці… біда навіть не в тому, що хтось побачить – "засіче", а в тому, що момент книжкової відвертості легко перервати – уривками вуличних розмов, галасом з кіосків і фастфудів, дзенькотом трамваїв.

Читати – це майже як молитися. Можна будь-де, але варто усамітнитися. Можна вголос, але варто щиро. Можна колективно, але на самоті це стається відвертіше.

…чула не раз фразу "у мене читання тягнеться довго" або "читання цієї книжки у мене затягнулося". І тут не варто одразу ж уявляти товстенну нуденну книженцію більш як 500 ст., бо такі афоризми можуть стосуватися і худенького довгообразого дівчатка-підлітка-книжечки, яка поволі, чи то з наївної обережності чи з дівочої соромливості, відкривається-оголюється перед читачем. Читання має тягнутися – як патока, як медова ниточка від баночки з ласощами до запитальної ложечки, яка ось-ось корабликом піде у чайове море. Читання, як і письмо, – це занурення.  Читання має тягнутися, читання – це динамізм заклику (автора) і поклику (читача до процесу читання). Читання – це тривання, у якому очікування полонить читаючого, переповнює його своєю надмірністю.

…вловила у читанні якийсь смазматизм. Донедавна я вважала, що спазматизм переважаючий у скриптора, бо він пише і ним пише водночас: його болять пальці, персти (згадався І. Величковський) чи хрести – тонкі перехрестя букв і смислів. У самого Автора, або ж Творця, спазматизм тривожніший і триваліший, бо він присутній і до, і після письма, і в його кульмінаційний (гора-/горе-)момент. Автор обожнює і обожнює-ться у письмі своїм боле-і-пере-можним триванням. А що ж таке літспазматизм? Майже як зубний біль. Оголений нерв тексту, який тягне [грец. spasmos, від spao – тягну] у самий текст, навіть коли це судорожно болить читача і боліло автора, і знову болітиме обох-разом. Зустріч із спазматичною книгою – подія, про яку хочеться і неможеться говорити вголос і всім. Книга, яка тягне тебе до себе, хоч ти їй чиниш супротив своєю думкою ("ану, почитаю щось інше!") чи своїм тілом ("не куплю цієї книги, піду з книжкового!" чи "покладу її на найвищій полиці!").

…йти до іншого автора у пошуках спазматизму – те саме, що йти на прийом до не-свого-дантиста: довірити нерв свого очікування покуштувати текстом у пошуках вито[н]ченості іноді боязко, чи, до прикладу, довірити для охорони свій больовий літпоріг можна не кожному. І якщо є така "туга за читачем" у автора (термін науковця Я. Поліщука, який він наводить у контексті проблематики рецепції творчості Лесі Українки), то має бути і подібна "туга за автором" у читача. Таке буває, коли ми дочитуємо до словечка роман, від якого нам перехоплює подих, і прагнемо якнайшвидше взяти у руки ще один-і ще один-і ще…! роман(и) цього ж автора.    

І слава Богові, коли автор живий і може нам себе "дати".
               
А коли ні?…коли все, що цей автор написав – давно прочитано?!...тоді читач носить скорботу за автором, схожу до канонізму вічно-пам’яті…і так з роками виникає цілий цвинтар померлих авторів у душі читача…він їх згадує і в пошані пере-прочитує…

Таке пере-прочитування найрідніших авторів – це пам'ять того літспазму, який ми пережили під час фрагментарних знайомств з ними. Це діалог у триванні болю, коли загострюються рецептори смакування болем, його перетравлювання в інтертекстуальну позачасову бесіду. Таке собі верховне заклинання "говори зі мною!", трансльоване Іздриком у "Молитві" (до Неба, до любові, до надії, до Автора-він-же-й-Сам-Творець): "говори зі мною, бо словом також можна любити" і головне у цьому всьому – цей взаємоперехід Слова у Тіло і Тіла у Слово. І ця любов, яка у самій своїй суті теж спазматична.

Книги, любов, біль – якась трійця виходить(?!) – sine qua non! – те, без чого неможливо!

серпень 2015.        
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Готуй попкорн: новинки кінематографа 2019 року!
2019 рік презентує нам чимало новинок у сфері кіно: нова робота Квентіна Тарантіно, історичні блокбастери, фільми кіновсесвіту Marvel, захоплюючі трилери, кіноадаптації культових мультфільмів від Disney. UA Modna розповість тобі про 10 найочікуваніших фільмів 2019 року.
Читати більше
Другий Святвечір: готуйте Голодну кутю, не їжте до вечері і не підслуховуйте розмови тварин
Завершальним акордом різдвяно-новорічних свят є Голодна кутя, голодний Святвечір, надвечір’я Богоявлення або хрещенський святвечір, що відзначається 18 січня.
Читати більше