Тема смерті в українському модернізмі. Жіночий та чоловічий погляд

Українська література доби модернізму сповідувала принципово нову естетику, нові художні прийоми і своєрідну манеру творчості. Ключовою його ознакою можна вважати глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду особистості.

Літературний модерн в Україні як культурне явище виник із протистояння двох поколінь: І. Франка та Лесі Українки, С. Єфремова та О. Кобилянської. Свого часу І.Нечуй-Левицький не підтримав проект М.Вороного, а Панас Мирний - М.Коцюбинського. Творці-реалісти геть не сприймали естетику модернізму та відмовлялися співпрацювати з представниками нової течії.

З появою такого літературно-мистецького явища відбулося переосмислення багатьох речей, тож не дивно, що спостерігався й перегляд художнього вираження загальнолюдських цінностей у творах. Популярною у цей період стала, здавалося б, і без того вічна тема смерті. Тож розглянемо її на прикладі творчості двох талановитих митців, майстрів слова: жіночної та водночас сильної Лесі Українки та мужнього, відвертого Михайла Коцюбинського.
 
Звернення М. Коцюбинського до теми смерті не було винятковим явищем у літературі того часу. Відомо, що в останні роки свого життя митець тяжко хворів. Його листування фіксує моменти болісного переживання власного стану здоров’я, яке не давало йому змоги писати. За два місяці до смерті письменник закінчив один зі своїх листів до М. Могилянського такими словами: "Пишіть. Я не можу більше писати, ослаб".

Тож, кожен з авторів звернувся до теми смерті у різні періоди свого життя. У Лесі Українки найяскравіше мотив смерті-перетворення звучить у "Лісовій пісні". Тут маємо цілий ланцюг вмирань і перевтілень: Мавка помирає (її забирає Марище), та відроджується; заклята Килиною, перетворюється на вербу, і  лише звільнена вогнем, перероджується у душу, якої набула завдяки коханню. Лукаш у свою чергу, перетворений на вовкулака, силою любові повертається в людську подобу, та його метаморфоза не тільки зовнішня, але й внутрішня. У результаті – ані життєві цінності, ані саме життя уже не мають для нього жодного значення, він спокійно і навіть красиво зустрічає свою смерть.

Для Лесі Українки смерть не є остаточним кінцем, вона – лише перехід в іншу форму існування, тому не є чимось однозначно негативним.
 
У роздумах про власну смерть дівчина акцентує не на собі, адже для неї смерть – це кінець, тобто вона як особистість вже не існуватиме. Важливим для поетеси є ставлення інших до її смерті, те, чим такі переживання стануть для живих. Поетеса не хоче додавати жалю в світ, і без того "повитий горем та журбою". Звідси її благання до доленьки: "Нехай ніхто не плаче по мені / Нехай не засмучу нікого я собою".

Доволі цікавим є те, що саме "Лісовою піснею" поетеса завершує свій творчий шлях. Для жінки використання цього мотиву в останні роки життя є певним підтвердженням власних позицій: головним у такій смерті є саме внутрішнє переродження, свобода особистості, яка стає вільною у виборі життя й навіть смерті.
   
Алегоричну смерть душі осмислює й М. Коцюбинський у новелі "Сон". Під духовною смертю мається на увазі внутрішня деградація людини, втрата прагнення небуденного життя, зосередженість на матеріальних потребах. Початок твору вводить нас у мертвий, буденний світ. Атмосфера тління підсилює відчуття порожнечі: "А врешті все було тихо й спокійно, як завжди. Мертвий спокій калюжі не могла скаламутити сильніша хвиля, і се так дратувало Антона, що йому хтілося крикнуть, чимсь пожбурнути або вибити шибку, щоб з тріском і дзвоном впустити в хату свіже повітря".

Взагалі-то, смерть у творах Коцюбинського представлена різна. Йдеться про смерть іншої істоти та її переживання кимось ("Лист"), смерть матері ("Що записано в книгу життя"), і, як ми вже говорили, алегорична смерть ("Сон").

Новела "На острові" – це художньо оформлене переживання процесу "повільного вмирання". Важливою для розуміння суті новели є її назва. Острів – це своєрідний перехід між вічним і буденним. Складні психологічні роздуми, що супроводжують героя, приводять його до цілком органічного єднання із життям острова і завершуються прославленням життя: образом квітучої агави з вінцем смерті.

Герой новели "Лист" перебуває в колі смерті, що набуває трагічного забарвлення через її насильницький характер. У Великодні дні, коли прославляється життя й любов, душі людей наповнює аж ніяк не світло. Вмирання живої істоти є трагічним. З пам’яті  виринають майже стерті спогади: "Перед очима встала у мене смерть бабки. Суха, як безперий горобчик, заплющила бабка скляні вже очі, а її тіло, напівприкрите, почало оддавати повітрю своє останнє тепло, яким я дихав. І той нудний запах назавше пов’язався у мене з образом смерті".

Не менш жахливою є і смерть поросяти. Під впливом пережитого у свідомості оповідача знаходить місце "тихе" божевілля. Він відчуває огиду, біль, що породжують відчуття порожнечі й безпорадності.

Смерть є також стрижневим поняттям новели "Що записано в книгу життя". Про її невідворотність нам говорить парадокс: у книгу життя записано смерть. Тагедія "старої, забутої смертю матері" в тому, що вона перебуває в ситуації певного відчуження, стає непотрібною суспільству. Вимушений вибір сина між любов’ю до матері, бажанням вижити самому та урятувати родину від голоду, по суті, ставить його в позицію вбивці.
 
Досить часто присутній мотив вбивства і у творах Лесі Українки ("Кассандра", "Віла-посестра", "Камінний господар", "Оргія"), закінчує життя самогубством тільки Антей ("Оргія"), природною смертю вмирає Трістан ("Ізольда білорука") й Оксана ("Бояриня"). У всіх цивілізованих культурах і релігіях вбивство завжди оцінювалось з етичної точки зору як злочин. У Лесі ж Українки вбивства зазвичай не носять такого злочинного характеру, це, звичайно, злочин, але скоєний заради якоїсь благородної мети, він і сам набуває благородних рис. Таким є вбивство Антеєм своєї дружини Неріси, яка готова зрадити чоловіка, навіть вбивство Дон Жуаном Командора, скоєне у чесному двобої заради коханої жінки, сприймається з долею поблажливості.

Таким чином, кожен із творців вніс у літературу своє уявлення про смерть, яке заслуговує на увагу, адже питання смерті є однією з головних проблем, яку кожна людина вирішує для себе упродовж всього життя.

Смерть надає сенс життю, тому у кожного з митців ця фундаментальна проблема знаходить свій розвиток і розв’язання відповідно до світобачення, філософських та релігійних переконань. 

Якщо вас зацікавила ця стаття, вам також можуть сподобатись:
Фольклорні свідчення про розвиток Січі - тандем історії та літератури
Відомий на чужині, маловідомий вдома
Рятівний круг Пантелеймона Куліша