Легенда про молодь усіх часів

6 листопада 2017
Марина
Казала собі, що ревнощі – це безглуздя.
Вірила алгоритмам, схемам.
Анафемою твоє мовчання було.
Годі! Мені набридли твої жарти та лестощі. 
Я ледве не вибухнула від пустощів, бажання втопити тебе в пестощах.
Не заслуговуєш на них?

*          *                *

Стоїмо разом на старовинній площі.
За викрадення слів та слави з чужих книг  завтра нас стратять точно.
Попереду – наша остання ніч.
Тільки нас, двох майже геніїв, сьогодні звільнили з-під варти.
Вони продивились усі свої карти.
"Ризику майже немає. Навіть не вийдуть. Ці двоє занадто кохають".
Що робити взимку у в'язниці магістрату, 
Коли поеми написані, та й інших справ небагато?
Сьогодні дозволь мені тебе вдихати.
Твоїм крижаним оченятам так пасують ці пасма
М'якого волосся, від якого віє безумством, самотністю…
Наш Декамерон – це декілька сторінок безнадійної пристрасті до життя.
Десять… Вісім…Шість годин майбуття…
Нарешті зробимо все до пуття.
Ми одружимось, взявши в свідки Шекспіра,
Промовляючи обітниці під сузір'ям Ліри.
Я робитиму це з тобою без міри,
Залишаючи свої сліди
На твоїй шкірі, прозорішій від води,
Холоднішій, ніж січень.
Знівечена молодість сьогодні поверне нам усі борги.
Хіба тобі не до снаги
Прошепотіти останнє привітання мені
Мовчазними дотиками кохання?
Це інший вимір.
Сьогодні Вічність кредитує щиро
Цей шлюбний танок під сузір'ям Ліри.
Ти маєш у нас віру?
Не кажи! Я відчуваю, я впевнена, що так.
Не жбурляй у мене коштовностями слів.
Зараз вони – це сумнівний дарунок.
Де знайти другий такий поцілунок,
Що опалює холодом мрії?
Нам казали, що це розпуста.
Та у нас замість слів є дії.
Ще не втомлений, майже щасливий,
Затамуй свій подих, тримай у своїх обіймах
Мене, мов планету.
Відчуваєш, як близько твій горизонт?
Ще мить, і ми перетнемо міні-Ахеронт
Водночас, востаннє 
Поринаючи в течію свого кохання.
Тобі боляче думати?
То засни зі мною.
Ніяких спогадів.
Ти вже став для мене героєм. 
Поринемо в сон, щоб убити останні години. 
Вони не короткі й не довгі.
До тебе прилину.

•     *      * 

Чому на перині?
Де ми, врешті-решт?
Хіба закінчений наш арешт?
Хіба не буде страти?
Ще довго смерті чекати?
Нам несуть їжу.
То це палац!
За проханням мас
Було відхилено всі звинувачення.
То ми вільні,
Ще й з золотом від короля. Оце так збагачення!
Таке призначення – щоб обом щастило.
У цьому завжди була наша сила.
Дозволь залишити тебе тут.
Ні, не тримай.
Ні, це вчора був рай, що випили до краплини.
Сьогодні – лише буденність.
Дякую.
Моя невблаганність та незбагненність зрозумілі – 
Я боюсь затертих ритмів життя.
І ти – таке саме дитя.
Для кого існують війни, хвороби та страти?
Для тих, хто не вміє в буденності вірно кохати .

(c) Maryna Tchianova 2014

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

ArtKids підбиває підсумки конкурсу малюнку...
​Дорогі друзі! Запрошуємо Вас поринути в атмосферу дитинства, казковий світ дитячого малюнку. 18 лютого о 12-00 в Центрі сучасного мистецтва М17 відбудеться Благодійний творчій захід для юних художників.
Читати більше