Київський поляк

10 вересня 2015
Ганна Черкаська
Київський поляк, католик, художник Вільгельм Котарбінський більше 30 років прожив у Києві, вісім із них працював над розписом православного Володимирівського собору; був засновником Товариства київських художників; учителем Великої українки – Марії Башкірцевої, про що вона писала в "Щоденнику"; українська мисткиня Олена Прахова навчалася у Котарбінського акварельного живопису, вишивала картини за його проектами.

Вільгельм (Василь) Котарбінський народився 30 листопада 1849 р. у м. Неборуві Варшавської губернії, там і пройшло його дитинство. Батько Олександр родом зі збіднілих польських шляхтичів, служив управителем маєтку магнатів Радзивіллів, а його мати – Леокадія Вейсфлок — мала німецьке коріння, була на 10 років молодшою за свого чоловіка. Освіту майбутній художник здобув у Варшавській гімназії та на вечірніх заняттях у Рафала Хадзевича у школі Товариства заохочення красних мистецтв.

У Варшаві дядько Вільгельма любив балувати племінника; підтримував бажання хлопця стати митцем: захопився однією з його картин, "купив" її і повісив у себе в кабінеті. З батьком же юнак мав проблеми.

Справа в тім, що Вільгельм вступив до Варшавського університету, але у дев’ятнадцять років закохався у двоюрідну сестру й остаточно вирішив стати художником. Татко був явно проти: одружитися з кузиною не дозволяла католицька церква, а бути художником − "не шляхетська це справа". Коли ж родина, щоби бути від гріха подалі, видала дівчину за нелюба, В. Котарбінський зважився на вчинок: кинув університет, зібрав свої речі, позичив у дядька трохи грошей і поїхав до Рима, де прожив більше п’ятнадцяти років.
 

wikipedia.org

До Італії В. Котарбінський їхав, знаючи тільки польську, російську та латину, яку вивчав у гімназії. Російська, як завжди, не була потрібною, а латина допомогла йому швидше засвоїти італійську, яку згодом вивчив бездоганно. Першу ніч у Римі юнак провів на вулиці, бо так захопився чудовим краєвидом, стародавніми руїнами, що заблукав і не згадав дорогу до готелю.

У 1872 році Котарбінський вступив до римської Академії Св. Луки, де навчався під керівництвом Франческо Подесті (1800-1895). Від Товариства заохочень красних мистецтв він отримував стипендію у розмірі 200 рублів. Підпрацьовував В. Котарбінський викладанням: у Неаполі 1876 р. він познайомився з Марією Башкірцевою і вона була серед його учениць. Після Академії, Вільгельм залишився у Римі.

Всякого скуштував художник-романтик у вічному місті. Спочатку – унікальні злидні: не було чим платити за готель, тому Вільгельм винайняв майстерню, де були тільки стіл, поламаний стілець та великий манекен. На ніч він перевертав стіл, прив’язував до його ніжок своє єдине простирадло і спав у імпровізованому гамаку. Доводив і голод: одного разу Котарбінський зважився поцупити булку й запивати водою з фонтану.

Такі "статки" привели В. Котарбінського до голодного тифу і на ношах трунаря хворого принесли до братів Олександра та Павла Свєдомських. Вони звернулися до лікаря Вендта (німець прибалтійського походження) і врятували художника. З цього часу троє поляків-художників були щирими друзями: деякий час Вільгельм Олександрович працював у майстерні Свєдомських, згодом брати допомогли йому обладнати власну майстерню, де він і жив. Не заздрість і конкуренція, а гарна співпраця об’єднувала їх. Наприклад, у Третьяковській галереї є робота П. Свєдомського "Вулиця в Помпеї", на якій фігури рабів написані В. Котарбінським, деякі розписи Володимирського собору вони виконали разом.
 

wikipedia.org

1888 р. художник повернувся на батьківщину. Через 20 років у Варшаві одружився з кузиною, яка стала вдовою після першого шлюбу. Немолоді молоді оселилися у маєтку Кальськ в Слуцькому повіті Мінської губернії. Бажання, освячені коханням, збулися, але доля Аліни та Костомарова рідко повторюється. Двоє самодостатніх людей виявилися дуже різними. Котарбінський ще більше полюбив стару музику й старе вино, і зрозумів складність характеру старих жінок. Все звелося на пси: шлюб став фіктивним, дружина жила власними інтересами у своєму маєтку під Вільно.

Вільгельм Олександрович на запрошення братів Свєдомських приїхав у Київ і закохався у місто. Сумував за Києвом, все частіше приїздив на Дніпрові пагорби, поки не оселився назавжди. Живопис, шахи та вечори у родині Андріана Прахова – майже все життя Вільгельма Олександровича. Він із насолодою розписував Володимирський собор, забуваючи навіть про їжу. Як католик Вільгельм Олександрович не був допущений до самостійних робіт, а працював під наглядом П. Свєдомського.
 

uahistory.com

Потім розписував палаци Терещенка, де зараз знаходиться Національний музей ім. Т. Шевченка (бул. Шевченка, 12) та Ханенків (вул. Терещенківська, 15-17).

Часом малював щось для душі, а не для грошей.
 

uahistory.com

Якось Павло Третьяков вирішив купити для галереї картину "Внесок вдовиці" і попросив художника змінити свій підпис з латинки на кирилицю. Але Вільгельм Котарбінський (як і Г. Семирадський) запротестував: "Я завжди так підписуюсь і заради грошей переробляти свій підпис не буду. Ви купуєте картину, а не мій автограф". Однак ескіз картини "Внесок вдовиці" придбала для себе дружина колекціонера.

Запеклий шахіст Вільгельм Олександрович майже весь час дозвілля проводив за грою в шахи у Шато де Фльор та в університетському парку. Тоді, як і нині, лавочки шахістів були біля туалету київської блакиті.
Дивно, але за 30 років життя киянин не придбав житла. Жив у готелі "!Метрополь", у номерах "Кане" на Фундуклеївській (Хрещатик 40/1). У готелі "Прага" (корпус готелю "Санкт-Петербург", на Володимирській, 36) Котарбінський жив роками: мав двокімнатний номер, майстерню. Тричі в готелі поселялася Червона Армія, мешканців виселяли, але Котарбінського не займали. У 1920 р. Котарбінський залишив готель і прийняв запрошення Емілії Львівни Прахової перебратися до них (вул. Десятинна, 14). Тут художник повільно умирав від старечого склерозу і паратифу. Вільгельм Олександрович не любив лікуватися, скаржитися на біль. Він багато читав, грав у шахи.

Останнє полотно Котарбінського — портрет Емілії Прахової. Через кілька днів після його завершення настав день 4 вересня 1921 р. Вранці Олена Прахова, дочка пані Емілії, принесла панові Вільгельму сніданок. Художник при повній свідомості попрощався з Емілією та Оленою Праховими. Сказав, що йому вже пора, бо сьогодні він програв незнайомцю у шахи. Похований Котарбінський на Байковому кладовищі на першій польській ділянці в новій частині цвинтаря.



Якщо вас зацікавила ця стаття, радимо вам також почитати:
Український буржуазний націоналіст з роду Ґабсбургів
Лауреат премії Нобеля з України
Кістяківські - видатна українська родина!

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Співак Дмитро Оленич презентував відеороботу "Солодко спи"
Прийшла осінь, а це ще один привід слухати теплу музику. До вашої уваги нова відеоробота молодого виконавця Дмитра Оленича, яка дістала назву "Солодко спи". Про що вона та який зміст має, - читайте далі.
Читати більше