"Київська легенда" Леонід Кисельов

21 вересня 2017
Ганна Черкаська
"Київське диво", "київська легенда" – поет Леонід Кисельов прийшов у світ 21 вересня 1946 року.
 
uahistory.com

Його батько, Володимир Кисельов, киянин, син учителів, у 21 рік командував мінометною батареєю на Сталінградському фронті. Там його важко поранило, контузило; він став інвалідом другої групи з осколком у грудях.

Батько – росіянин із українською свідомістю прищепив синові любов до Т. Шевченка, заохочував писати українською. Мати Леоніда – Зоя Генкіна, розсудлива єврейська мама, була старшою за чоловіка на два роки й ставилася до нього, як до одного зі своїх дітей. Батьки свого первістка виховували справжнім киянином: Льоня знав вулички, старі й нові назви, хто в якому будинку жив, легенди й бувальщини.
 
Юрій Щербак згадував письменника Володимира Кисельова: "Винятково порядна людина й антисовєтчик ще той". У їхній квартирі на вул. Червоноармійській збиралися письменники, журналісти й дисиденти. Михайло Слабошпицький обзивав їхню оселю "літературно-кулінарним салоном", бо господар мав пристрасть — куховарити та гнати геніальні самогони. Ви могли критикувати його роман "Любов і картопля" чи "Дівчинка і птахоліт", він це прощав, але якщо казали, що його страва не до смаку, — виганяв.

Типове застілля в Кисельових, обряд споживання самогону та настоянок Гелій Снєгірьов описав у романі "Портрет, 66". До речі, Снєгірьов і Кисельов були конкурентами (змагалися, чий самогон кращий). А за столом про що тільки не говорили!? Про літературу: Володимир Кисельов добре знав східних класиків і західноєвропейських романістів; про дисидентів, про владу. Це був час "охрущення непокірної", про що відверто гомоніли гості: Віктор Некрасов (друг батька), Анатолій Шевченко, Віталій Коротич, Микола Вінграновський. Вихований у такому оточенні хлопець відчував себе самодостатнім, гордим, столичним.

Підлітком Льоня Кисельов розпочав не з проби пера, а як сильний поет.
 
Деревья не платят за платья.
Деревья платьями платят
Ветру, чтоб дул потише,
Ливням, дворникам, крышам.

Це були не наївні юнацькі акварелі, а вiдверто-смiливi й знаковi поезії з потужним зарядом украïнськостi ("Монолог Галілея", "Царі", "Вірші про Тараса Шевченка", "Я забуду"). Уже тоді рядки Леоніда розбирали на цитати:
Проклятый век. Поэты в нем ютятся,
Как моль в пронафталиненном шкафу.
но умирают в юности поэты
и в очень древнем возрасте цари.
И остается песня недопетой,
и корчатся на плахе бунтари.

Уже тоді юний Кисельов захворів на невиліковну недугу – лейкемію. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка. А він оспівував осінь:
 
Така золота, що нема зупину.
Така буйна — нема вороття.
В останніх коників, що завтра загинуть.
Вчуся ставленню до життя.

У березні 1963 р. журнал "Новый мир", головним редактором якого був Олександр Твардовський, опублікував добірку поезій з приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев". Вірш "Царі", в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Москві серед російської інтелігенції й академічних кіл обурення та протести.
 
Еще мальчишкой удивлялся дико:
Раз все цари плохие, почему
Царя Петра зовут Петром Великим
И в Ленинграде памятник ему?
Зачем он нам, державный этот конник?
Взорвать бы, чтоб копыта в небеса!
Шевченко, говорят, односторонне
Отнесся… Нет, он правильно писал:
Це то первий, що розпинав
Нашу Україну…
Не Петр, а те голодные, босые
В болоте основали Петроград.
За долгую историю России —
Ни одного хорошего царя.

Після "Царів" молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці. Юнак знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора Дровняка, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Шекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню, романси на слова Ахматової. Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні. Був захоплений талановитою журналісткою з енциклопедичними знаннями Майєю Брусиловською (Каганською), його "girl friend".

Ю.Щербак так описує Леоніда Кисельова: "Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця, проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво…"

У період "безбережних надій", коли русифікація набула нахабної відвертості, коли вчителі агітували батьків написати заяву з проханням звільнити дитину від вивчення української мови; коли навіть учителі сільських шкіл соромилися свого українства, Леонід Кисельов перейшов на українську. У книжці Володимира Кисельова "Веселий роман" прототип Леоніда – молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої вірші, проказав схвильовано:
 
…все на свете – только песня
На украинском языке.

На питання "А чому українською мовою?" Леонід відповів: "А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь"…
 
Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом
На украинском языке.
И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся чорные бутоны –
Окаменевшие сердца.
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете только песня
На украинском языке.

Прочитавши цей вірш Леоніда Кисельова, дочка Президента УНР Наталія Лівицька-Холодна відповіла з США:
 
ТИМ, ЩО ТАМ, З НЕЮ
Чом не винесла її очима,
так, як він, у безвість крадькома,
щоб була зо мною, хоч незрима,
а не ця, що тут, чужа й німа.
Щоб казала мені вдень і ніччю,
що ростуть іще такі, як він,
із очима, що, як зорі, вічні,
із любов’ю, що як гнів і чин.
Ти, мій сину, моя горда дійсність,
ствердження, і доказ, і любов:
справді – все на світі тільки пісня
в українській, у найкращій з мов.

12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з’явилася в "Літературній Україні" добірка його українських поезій "Перші акорди"… За півроку до смерті Леонід заговорив українською — блискучою, дуже чистою. Перехід з російської мови на українську був для Кисельова природним, оскільки у 17 років він зробив вражаюче відкриття:
 
Тільки двічі живемо.
Раз — у світі білім-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Як до іншого йдемо.
А тоді ще в другий раз,
В світі чорнім — аж червонім.
Чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.
Тільки двічі живемо.
Дай нам, Боже, щоб любили
І щоб люди не раділи,
Як у чорний світ йдемо.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше