"Київська легенда" Леонід Кисельов

21 вересня 2017
Ганна Черкаська
"Київське диво", "київська легенда" – поет Леонід Кисельов прийшов у світ 21 вересня 1946 року.
 
uahistory.com

Його батько, Володимир Кисельов, киянин, син учителів, у 21 рік командував мінометною батареєю на Сталінградському фронті. Там його важко поранило, контузило; він став інвалідом другої групи з осколком у грудях.

Батько – росіянин із українською свідомістю прищепив синові любов до Т. Шевченка, заохочував писати українською. Мати Леоніда – Зоя Генкіна, розсудлива єврейська мама, була старшою за чоловіка на два роки й ставилася до нього, як до одного зі своїх дітей. Батьки свого первістка виховували справжнім киянином: Льоня знав вулички, старі й нові назви, хто в якому будинку жив, легенди й бувальщини.
 
Юрій Щербак згадував письменника Володимира Кисельова: "Винятково порядна людина й антисовєтчик ще той". У їхній квартирі на вул. Червоноармійській збиралися письменники, журналісти й дисиденти. Михайло Слабошпицький обзивав їхню оселю "літературно-кулінарним салоном", бо господар мав пристрасть — куховарити та гнати геніальні самогони. Ви могли критикувати його роман "Любов і картопля" чи "Дівчинка і птахоліт", він це прощав, але якщо казали, що його страва не до смаку, — виганяв.

Типове застілля в Кисельових, обряд споживання самогону та настоянок Гелій Снєгірьов описав у романі "Портрет, 66". До речі, Снєгірьов і Кисельов були конкурентами (змагалися, чий самогон кращий). А за столом про що тільки не говорили!? Про літературу: Володимир Кисельов добре знав східних класиків і західноєвропейських романістів; про дисидентів, про владу. Це був час "охрущення непокірної", про що відверто гомоніли гості: Віктор Некрасов (друг батька), Анатолій Шевченко, Віталій Коротич, Микола Вінграновський. Вихований у такому оточенні хлопець відчував себе самодостатнім, гордим, столичним.

Підлітком Льоня Кисельов розпочав не з проби пера, а як сильний поет.
 
Деревья не платят за платья.
Деревья платьями платят
Ветру, чтоб дул потише,
Ливням, дворникам, крышам.

Це були не наївні юнацькі акварелі, а вiдверто-смiливi й знаковi поезії з потужним зарядом украïнськостi ("Монолог Галілея", "Царі", "Вірші про Тараса Шевченка", "Я забуду"). Уже тоді рядки Леоніда розбирали на цитати:
Проклятый век. Поэты в нем ютятся,
Как моль в пронафталиненном шкафу.
но умирают в юности поэты
и в очень древнем возрасте цари.
И остается песня недопетой,
и корчатся на плахе бунтари.

Уже тоді юний Кисельов захворів на невиліковну недугу – лейкемію. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка. А він оспівував осінь:
 
Така золота, що нема зупину.
Така буйна — нема вороття.
В останніх коників, що завтра загинуть.
Вчуся ставленню до життя.

У березні 1963 р. журнал "Новый мир", головним редактором якого був Олександр Твардовський, опублікував добірку поезій з приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев". Вірш "Царі", в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Москві серед російської інтелігенції й академічних кіл обурення та протести.
 
Еще мальчишкой удивлялся дико:
Раз все цари плохие, почему
Царя Петра зовут Петром Великим
И в Ленинграде памятник ему?
Зачем он нам, державный этот конник?
Взорвать бы, чтоб копыта в небеса!
Шевченко, говорят, односторонне
Отнесся… Нет, он правильно писал:
Це то первий, що розпинав
Нашу Україну…
Не Петр, а те голодные, босые
В болоте основали Петроград.
За долгую историю России —
Ни одного хорошего царя.

Після "Царів" молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці. Юнак знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора Дровняка, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Шекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню, романси на слова Ахматової. Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні. Був захоплений талановитою журналісткою з енциклопедичними знаннями Майєю Брусиловською (Каганською), його "girl friend".

Ю.Щербак так описує Леоніда Кисельова: "Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця, проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво…"

У період "безбережних надій", коли русифікація набула нахабної відвертості, коли вчителі агітували батьків написати заяву з проханням звільнити дитину від вивчення української мови; коли навіть учителі сільських шкіл соромилися свого українства, Леонід Кисельов перейшов на українську. У книжці Володимира Кисельова "Веселий роман" прототип Леоніда – молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої вірші, проказав схвильовано:
 
…все на свете – только песня
На украинском языке.

На питання "А чому українською мовою?" Леонід відповів: "А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь"…
 
Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом
На украинском языке.
И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся чорные бутоны –
Окаменевшие сердца.
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете только песня
На украинском языке.

Прочитавши цей вірш Леоніда Кисельова, дочка Президента УНР Наталія Лівицька-Холодна відповіла з США:
 
ТИМ, ЩО ТАМ, З НЕЮ
Чом не винесла її очима,
так, як він, у безвість крадькома,
щоб була зо мною, хоч незрима,
а не ця, що тут, чужа й німа.
Щоб казала мені вдень і ніччю,
що ростуть іще такі, як він,
із очима, що, як зорі, вічні,
із любов’ю, що як гнів і чин.
Ти, мій сину, моя горда дійсність,
ствердження, і доказ, і любов:
справді – все на світі тільки пісня
в українській, у найкращій з мов.

12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з’явилася в "Літературній Україні" добірка його українських поезій "Перші акорди"… За півроку до смерті Леонід заговорив українською — блискучою, дуже чистою. Перехід з російської мови на українську був для Кисельова природним, оскільки у 17 років він зробив вражаюче відкриття:
 
Тільки двічі живемо.
Раз — у світі білім-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Як до іншого йдемо.
А тоді ще в другий раз,
В світі чорнім — аж червонім.
Чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.
Тільки двічі живемо.
Дай нам, Боже, щоб любили
І щоб люди не раділи,
Як у чорний світ йдемо.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Казимир Малевич та його "Чорний квадрат"
В 1916 році Малевич з однодумцями готують виставку. Називають її "Нуль-десять", проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. "Чорний квадрат" художник чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони...
Читати більше