Київ-Париж (Street spirit - part 1)

26 грудня 2014
Bogdan Obraz
У Франції класичні довготривалі стосунки починаються повільно і не одразу: на все потрібен час. Формула залишається приблизно такою: хлопець віддається, а дівчина приймає рішення.  

Наші стосунки з Еммануель розпочалися тоді, коли продавців морозива і прохолодних напоїв повністю замінили продавці смажених каштанів і гарячого вина. Існує стереотип, що француженки - найгарячіші і найрозкутіші в ліжку. Насправді, у Франції є такі аперитиви, коньяки, шампанські й (в першу чергу) вина, після яких будь-яка француженка стане найгарячішою і найрозкутішою в ліжку. Не менш гарячими вони стають після української горілки, від якої у них розсуваються ноги.

Існує версія, що багато французів займаються сексом без любові, їздять одним маршрутом, але це не зовсім так. Принаймні 56% французів стверджують, що вони не можуть мати сексуальних зносин без почуттів.

Згідно з дослідженнями автора, який висловлює подяку за дослідження компанії "TNS", нижче викладені певні статистичні дані:
  • 12% французів – суворі традиціоналісти. Це віруючі люди, для яких секс – це лише задля виконання шлюбних зобов'язань;
  • 25% французів можна віднести до категорії романтики-конформісти. Як правило, це молоді батьки неповнолітніх дітей або особи, що проживають у громадянському шлюби. Ці пари під час сексу реалізують спільні фантазіїі та розповідають смішні історії. А зранку снідають круасанами і кавою разом у ліжку;
  • 25% французів вважають себе вірними коханцями. 60% цієї категорії - жінки Бальзаківського віку, у яких була бурхлива юність. Їхня мета – це оргазм, для цього вони вкладають інтелектуальні й індивідуальні інвестиції;
  • 24% - це дослідники сексу. Цікаво, що 65% цієї категорії – чоловіки, котрі люблять нові пози й іграшки;
  • 14% - розкомплексовані французи. Для них секс – це буденність і вони часто змінюють не тільки пози та темп, але й самих партнерів.
Лібертінаж – це обмін партнерами. Цим займаються здебільшого діти заможних батьків, які мають не тільки власний банківський рахунок, а й справжній значний капітал. Цим діткам "мажорам" не хочеться вчитися, щоб отримати диплом про вищу освіту, їм не хочеться працювати, щоб забезпечити власне життя і процвітання Франції. Їм це не треба. Їм хочеться урізноманітнити своє забезпечене кокаїново-алкогольне монотонне життя. Їм хочеться відкривати щось нове. Для цього існує давній метод – лібертінаж, де змінюють не тільки пози, де змінюють самих партнерів. Це може бути партнер подруги або друга, стать може ігноруватися. Для любителів нових почуттів є лібертінаж з елементами садомазохізму.    

Головне у лібертинажі – свобода вибору і дій, нові відчуття, розваги й насолода передусім.

У Франції практикується також вірогамія – цнотливий шлюб. Це прийнято у традиційних віддалених селах, класичних віруючих родинах та серед вишуканої буржуазії, аби уникнути мезальянсу (нерівного шлюбу).

Ще один стереотип стосовно французів – круасани в ліжко після палкої ночі. Теплі круасани в булочній з'являються ще вдосвіта, тому у робочі дні закохані пари перед роботою чи університетом не завжди встигають насолодитися споживанням сніданку в ліжку. По неділях майже всі булочні зачинені, а в суботу все більше французів віддають перевагу бранчу. Бранч – це їжа між сніданком та обідом (термін походить від двох англійських слів: breakfast і lunch). Суботньої днини, добряче поніжившись у ліжку, дуже приємно "бранчувати" в кафе удвох. Але якщо під час бранчу котрийсь з партнерів поставить на столик маленьку вазу з жовтими квіточками, це означатиме, що вони ніжилися разом у ліжку востаннє... 

Еммануель любила "бранчувати" неподалік неї. Слід зазначити, що француженки часто дивляться не на стиль, тип шкіри чи марку гаманця, а на колір банківської картки (кольори дорогоцінних металів мають більший успіх). Після бранчу ми піднімалися на Бют Бержейр, гуляли разом по Бельвіль і навіть доходили пішки до кінця XX округу.  

Бют Бержейр – це невелика гора в ХІХ окрузі з приватним сектором. Це немов фортеця посеред соціальних кольорових кварталів. Піднімаючись нагору 78 сходинками, подорожній потрапляє у царство маленьких будиночків провінційно-артистичного стилю, де безліч котів. На стіні дому по вулиці Ларденуа 83 є маленький сонячний годинник.

Бют Бержейр називають зеленою терасою. Ще б пак, тут є місце поряд з виноградниками звідки видно Монмартр у незвичному ракурсі. А на городі, де у клітках живуть кролики, восени дітки варять супи з вирощених ними ж овочів і пригощають знедолених та просто перехожих.

В Києві приблизно така ж аура панує на горі Щекавиці, точніше на вулиці Олегівській, куди можна дістатися автомобілем або пішки дерев'яними сходами. Під час підйому на гору слід уважно роздивлятися територію: на стіні є казковий малюнок, дім по вулиці Олегівській 9 – це старий дерев'яний особняк, а дім під номером 43 прикрашають грифон і старі іменні цеглини. На горі стоїть радіовежа, сигнали якої начебто вводять подорожнього у замріяний стан. Це місце прикрашають також мечеть, незрозумілі бетонні геометричні фігури, старі будинки, дитячий майданчик, де живе лагідний рудий кіт, саморобний бар - стіл з лавочками на схилі, гаражі з кузовами вантажівок на дахах, старі малолітражні автомобілі, розбитий мікроавтобус (Рафік), у якому можна крутити руль і натискати педалі, каптьорка, де гріється (зігрівається) сторож. Зі Щекавиці видно чудовий краєвид на Подільський район та чути шум міста. (http://interesniy-kiev.livejournal.com/2209860.html)

Бельвіль – це старий пролетарський райончик, де весь час проживали бідні, митці, дрібні ремісники й імігранти. Особливістю жителів району були типово Паризькі кепки. Так як Бельвіль знаходиться на горі, то під час комуни цей район здався останнім і тут пролилося найбільше крові.

Нині старі будинки поступово реконструюють або руйнують, споруджуючи соціальне житло. У Бельвіль знаходиться найбільше старих булочних й кондитерських. Завдяки імігрантам тут є чимало ресторанів з китайською, тайською, індійською, в'єтнамською, ліванською, єврейською, алжирською, мароканською, тунісійською, єгипетською кухнею. Щовечора у районі знижуються ціни на суші і тістечка.

Вузька вулиця Денуез славилася своїми мистецькими кафе. Зараз тут залишилися арабські кальян-бари і єврейські кабаки.

Прохід вулиці Рампоно заманює цікавим графіті на стіні – зображення апокаліпсису. Але подорожньому слід бути обачним, адже в кінці проходу розташоване наметове містечко безпритульних.

Цікавою і артистичною є площа Фрехель: з розваленого будинку ростуть дерева, стілець в кутку під ковпаком символізує шкільне місце двійошника, на одній стіні є зображення гангстера, на другій видно скелет динозавра, на третій робітники немов застигли на стіні вішаючи стенд з написом "Слід боятися слів" – це все праця молодих митців з Бельвіль, що демонструють свої витвори у центрі сучасного мистецтва "Плато" або у колишньому дитячому будинку – павільйоні "Карре-де-Бедуен".

Поряд з цвинтарем Бельвіль на вулиці Телеграф є найвища точка в Парижі – 144 метри. Раніше тут було встановлено перший телеграф. Зараз це місце славиться розташуванням цікавого високого будинку з різними стінами на вулиці Пеллепорт 131.

На Бельвілі ще можна побачити старі вілли та спільні городи, де жителі вирощують квіти й капусту.

Район Бельвіль закінчується багатоповерховими будинками, що оточили Святкову площу (Place des fêtes), яка має сумну репутацію після короткометражки "Париж, я люблю тебе" (там хлопця підрізали, але це стало нагодою зізнатися у почуттях).



На площі немає нічого святкового, окрім дешевого базару, який діє щосереди і щосуботи. З вікон будинків постійно чути лайку незрозумілою мовою, дехто грає тут у футбол, а посеред площі стоїть скляна піраміда, де помітно дірки від куль...

Українська бібліотека імені Симона Петлюри знаходиться поруч з церквою Св. Жана Батиста з Бельвіль, неподалік Святкової площі.

Вхід до бібліотеки (в першу чергу тут приміщення церкви) зовсім непомітний, а зала презентацій знаходиться на останньому поверсі. Піднімаючись крутими сходами догори важко не помітити на стінах портрет Тараса Григоровича, рушники, обереги та інші традиційні речі. А опинившись у світлиці (залі презентацій) мимоволі переносишся в затишну українську хатину. Тут проводяться засідання українського літературного клубу: відбуваються читання і зустрічі з письменниками.

Бібліотека має дуже цінні книги, газети і журнали української іміграції. Тут зберігаються оригінальні твори Юрія Косача і Віктора Петрова (відомого під псевдонімами Домонтович та Бер), а читаючи старі часописи, подорожній потрапляє у інший час. Зокрема дивує, що навіть під час війни українська інтелігенція обговорювала течії сентименталізму, романтизму, екзистенціалізму, сюрреалізму, друкувала переклади зарубіжних письменників і з усмішками цитувала брехливу радянську пресу.

Вийшовши з бібліотеки, подорожній не одразу зрозуміє, що він у Парижі, а не в рідному українському місті.

Район у Києві, що найбільш схожий на Бельвіль, – це Татарка, що також розташована на мальовничій горі Юрковиця, де відкриваються цікаві види на місто. Хоча зараз Татарка - типовий спальний район, де ще залишилися старі і навіть розвалені будинки, раніше тут шукали натхнення художники і на Татарці вирощували різноманітні породи голубів. Дивна атмосфера панує в урочищах Джмелів яр і Стара поляна, відвідуючи які подорожній забуде про міську метушню й проблеми. До того ж, на Старій поляні стоїть найстаріша у Києві дерев'яна Макарівська церква. Згідно з археологічними даними, на цьому місці була фортеця Хорива, тут збереглася частина старого язичницького кладовища.

Існують дані, що Татарка стоїть на місці старого великого кладовища, тому цю місцевість називали "містом мертвих", а нижню частину Подолу, що сполучається з Татаркою, називають "мертвим містом", адже багато будинків залишаються відселеними.

Відомі місця Татарки – клуб "ДМ", де крутять стиль нью-вейв (можна почути навіть записи старого Скрябіна), скандальна недобудова "Еліти-центру" (люди придбали квартири у будинку, який так і не спорудили на місці зруйнованого дому Ульянових), вулиця Нагірна і Смородинський узвіз.

Є моторошна легенда, що під вулицею Нагірною є глибока яма, що веде у нетрі землі, у щось глибоке, страшне і незвідане. Над нею почали зводити будинок, який так і залишився недобудованим і начебто кожному хто проходить коло нього темніє в очах...

На вулиці Нагірній 12 зберігся старий дуб. Під номером 14 є старий особняк. На Нагірній 1 планували спорудити Чорнобильський меморіальний комплекс. Однак у запущеному гаю стоїть лише хрест і недобудований храм, що формами нагадує саркофаг над IV енергоблоком. Це все створює атмосферу зони відчуження.

Смородинський узвіз спорудили для Хрущова, що він міг гуляти тут і збирати ожину. Зараз це місце використовується велисопедистами-екстремалами для найшвидшого спуску на Поділ.

Прогулюючись по Бельвіль, варто відвідати парк. Парк Бельвіль розміщено на схилі, тому сидячи на лавочці поміж зелені, бамбуків, фонтанів-водоспадів і виноградників, можна милуватися панорамою Парижа. У парку є дім повітря, що заохочує відвідувачів менше його забруднювати. Цікавими є пасажі для закоханих: це сходинки над якими споруджено арку із зелені (плющ, дикий виноград тощо).

У Києві шикарна панорама на лівий берег відкривається з парку Слави. Парк починається з алеї пам'яті, де поховані офіцери. Алея веде до обеліску слави, що формами нагадує обеліск площі Конкорд. Коло обеліску горить вічний вогонь – могила невідомому солдату.

Над комплексом голодомору є гірка, з якої найкраще видно лівобережні спальні масиви. На схилі під Палацом дітей та юнацтва є пам'ятник актору Бикову.

Нижня частина парку є дикою і запущеною: ями в асфальті, розбиті лавки, сходи і пляшки, іржава карусель "жар-птиця", оточена битим склом й сміттям, галявини кропиви й лопухів... Тут є багато білок і їжаків. А ще тут можна побачити оригінальну жінку: вона вигулює тут близько десяти дворових собак (серед котрих лише один кобель) і годує кошенят, що живуть під вагончиком працівників парку. 

Нижню частину парку Слави не ремонтують. Її чомусь дивно оздоровлюють – вирубують дерева.    
 
Взагалі парк Слави постійно трансформують: очищують від дерев схили, руйнуть дитячі майданчики, споруджують меморіальні комплекси... Важко зрозуміти, яке відношення має голодомор до перемоги у Другій світовій війні, але на території парку Слави посаджено калиновий гай пам'яті жертв голодомору, встановлено хрести поряд з нижнім дитячим майданчиком, де є майже непомітний сонячний годинник, споруджено меморіал "свічка" – музей голодомору України. Але скульптура дівчинки з невимовно жалісним поглядом змушує здригнутися навіть байдужих до історії України.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Казимир Малевич та його "Чорний квадрат"
В 1916 році Малевич з однодумцями готують виставку. Називають її "Нуль-десять", проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. "Чорний квадрат" художник чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони...
Читати більше