Київ-Париж (Street spirit - part 1)

26 грудня 2014
Bogdan Obraz
У Франції класичні довготривалі стосунки починаються повільно і не одразу: на все потрібен час. Формула залишається приблизно такою: хлопець віддається, а дівчина приймає рішення.  

Наші стосунки з Еммануель розпочалися тоді, коли продавців морозива і прохолодних напоїв повністю замінили продавці смажених каштанів і гарячого вина. Існує стереотип, що француженки - найгарячіші і найрозкутіші в ліжку. Насправді, у Франції є такі аперитиви, коньяки, шампанські й (в першу чергу) вина, після яких будь-яка француженка стане найгарячішою і найрозкутішою в ліжку. Не менш гарячими вони стають після української горілки, від якої у них розсуваються ноги.

Існує версія, що багато французів займаються сексом без любові, їздять одним маршрутом, але це не зовсім так. Принаймні 56% французів стверджують, що вони не можуть мати сексуальних зносин без почуттів.

Згідно з дослідженнями автора, який висловлює подяку за дослідження компанії "TNS", нижче викладені певні статистичні дані:
  • 12% французів – суворі традиціоналісти. Це віруючі люди, для яких секс – це лише задля виконання шлюбних зобов'язань;
  • 25% французів можна віднести до категорії романтики-конформісти. Як правило, це молоді батьки неповнолітніх дітей або особи, що проживають у громадянському шлюби. Ці пари під час сексу реалізують спільні фантазіїі та розповідають смішні історії. А зранку снідають круасанами і кавою разом у ліжку;
  • 25% французів вважають себе вірними коханцями. 60% цієї категорії - жінки Бальзаківського віку, у яких була бурхлива юність. Їхня мета – це оргазм, для цього вони вкладають інтелектуальні й індивідуальні інвестиції;
  • 24% - це дослідники сексу. Цікаво, що 65% цієї категорії – чоловіки, котрі люблять нові пози й іграшки;
  • 14% - розкомплексовані французи. Для них секс – це буденність і вони часто змінюють не тільки пози та темп, але й самих партнерів.
Лібертінаж – це обмін партнерами. Цим займаються здебільшого діти заможних батьків, які мають не тільки власний банківський рахунок, а й справжній значний капітал. Цим діткам "мажорам" не хочеться вчитися, щоб отримати диплом про вищу освіту, їм не хочеться працювати, щоб забезпечити власне життя і процвітання Франції. Їм це не треба. Їм хочеться урізноманітнити своє забезпечене кокаїново-алкогольне монотонне життя. Їм хочеться відкривати щось нове. Для цього існує давній метод – лібертінаж, де змінюють не тільки пози, де змінюють самих партнерів. Це може бути партнер подруги або друга, стать може ігноруватися. Для любителів нових почуттів є лібертінаж з елементами садомазохізму.    

Головне у лібертинажі – свобода вибору і дій, нові відчуття, розваги й насолода передусім.

У Франції практикується також вірогамія – цнотливий шлюб. Це прийнято у традиційних віддалених селах, класичних віруючих родинах та серед вишуканої буржуазії, аби уникнути мезальянсу (нерівного шлюбу).

Ще один стереотип стосовно французів – круасани в ліжко після палкої ночі. Теплі круасани в булочній з'являються ще вдосвіта, тому у робочі дні закохані пари перед роботою чи університетом не завжди встигають насолодитися споживанням сніданку в ліжку. По неділях майже всі булочні зачинені, а в суботу все більше французів віддають перевагу бранчу. Бранч – це їжа між сніданком та обідом (термін походить від двох англійських слів: breakfast і lunch). Суботньої днини, добряче поніжившись у ліжку, дуже приємно "бранчувати" в кафе удвох. Але якщо під час бранчу котрийсь з партнерів поставить на столик маленьку вазу з жовтими квіточками, це означатиме, що вони ніжилися разом у ліжку востаннє... 

Еммануель любила "бранчувати" неподалік неї. Слід зазначити, що француженки часто дивляться не на стиль, тип шкіри чи марку гаманця, а на колір банківської картки (кольори дорогоцінних металів мають більший успіх). Після бранчу ми піднімалися на Бют Бержейр, гуляли разом по Бельвіль і навіть доходили пішки до кінця XX округу.  

Бют Бержейр – це невелика гора в ХІХ окрузі з приватним сектором. Це немов фортеця посеред соціальних кольорових кварталів. Піднімаючись нагору 78 сходинками, подорожній потрапляє у царство маленьких будиночків провінційно-артистичного стилю, де безліч котів. На стіні дому по вулиці Ларденуа 83 є маленький сонячний годинник.

Бют Бержейр називають зеленою терасою. Ще б пак, тут є місце поряд з виноградниками звідки видно Монмартр у незвичному ракурсі. А на городі, де у клітках живуть кролики, восени дітки варять супи з вирощених ними ж овочів і пригощають знедолених та просто перехожих.

В Києві приблизно така ж аура панує на горі Щекавиці, точніше на вулиці Олегівській, куди можна дістатися автомобілем або пішки дерев'яними сходами. Під час підйому на гору слід уважно роздивлятися територію: на стіні є казковий малюнок, дім по вулиці Олегівській 9 – це старий дерев'яний особняк, а дім під номером 43 прикрашають грифон і старі іменні цеглини. На горі стоїть радіовежа, сигнали якої начебто вводять подорожнього у замріяний стан. Це місце прикрашають також мечеть, незрозумілі бетонні геометричні фігури, старі будинки, дитячий майданчик, де живе лагідний рудий кіт, саморобний бар - стіл з лавочками на схилі, гаражі з кузовами вантажівок на дахах, старі малолітражні автомобілі, розбитий мікроавтобус (Рафік), у якому можна крутити руль і натискати педалі, каптьорка, де гріється (зігрівається) сторож. Зі Щекавиці видно чудовий краєвид на Подільський район та чути шум міста. (http://interesniy-kiev.livejournal.com/2209860.html)

Бельвіль – це старий пролетарський райончик, де весь час проживали бідні, митці, дрібні ремісники й імігранти. Особливістю жителів району були типово Паризькі кепки. Так як Бельвіль знаходиться на горі, то під час комуни цей район здався останнім і тут пролилося найбільше крові.

Нині старі будинки поступово реконструюють або руйнують, споруджуючи соціальне житло. У Бельвіль знаходиться найбільше старих булочних й кондитерських. Завдяки імігрантам тут є чимало ресторанів з китайською, тайською, індійською, в'єтнамською, ліванською, єврейською, алжирською, мароканською, тунісійською, єгипетською кухнею. Щовечора у районі знижуються ціни на суші і тістечка.

Вузька вулиця Денуез славилася своїми мистецькими кафе. Зараз тут залишилися арабські кальян-бари і єврейські кабаки.

Прохід вулиці Рампоно заманює цікавим графіті на стіні – зображення апокаліпсису. Але подорожньому слід бути обачним, адже в кінці проходу розташоване наметове містечко безпритульних.

Цікавою і артистичною є площа Фрехель: з розваленого будинку ростуть дерева, стілець в кутку під ковпаком символізує шкільне місце двійошника, на одній стіні є зображення гангстера, на другій видно скелет динозавра, на третій робітники немов застигли на стіні вішаючи стенд з написом "Слід боятися слів" – це все праця молодих митців з Бельвіль, що демонструють свої витвори у центрі сучасного мистецтва "Плато" або у колишньому дитячому будинку – павільйоні "Карре-де-Бедуен".

Поряд з цвинтарем Бельвіль на вулиці Телеграф є найвища точка в Парижі – 144 метри. Раніше тут було встановлено перший телеграф. Зараз це місце славиться розташуванням цікавого високого будинку з різними стінами на вулиці Пеллепорт 131.

На Бельвілі ще можна побачити старі вілли та спільні городи, де жителі вирощують квіти й капусту.

Район Бельвіль закінчується багатоповерховими будинками, що оточили Святкову площу (Place des fêtes), яка має сумну репутацію після короткометражки "Париж, я люблю тебе" (там хлопця підрізали, але це стало нагодою зізнатися у почуттях).



На площі немає нічого святкового, окрім дешевого базару, який діє щосереди і щосуботи. З вікон будинків постійно чути лайку незрозумілою мовою, дехто грає тут у футбол, а посеред площі стоїть скляна піраміда, де помітно дірки від куль...

Українська бібліотека імені Симона Петлюри знаходиться поруч з церквою Св. Жана Батиста з Бельвіль, неподалік Святкової площі.

Вхід до бібліотеки (в першу чергу тут приміщення церкви) зовсім непомітний, а зала презентацій знаходиться на останньому поверсі. Піднімаючись крутими сходами догори важко не помітити на стінах портрет Тараса Григоровича, рушники, обереги та інші традиційні речі. А опинившись у світлиці (залі презентацій) мимоволі переносишся в затишну українську хатину. Тут проводяться засідання українського літературного клубу: відбуваються читання і зустрічі з письменниками.

Бібліотека має дуже цінні книги, газети і журнали української іміграції. Тут зберігаються оригінальні твори Юрія Косача і Віктора Петрова (відомого під псевдонімами Домонтович та Бер), а читаючи старі часописи, подорожній потрапляє у інший час. Зокрема дивує, що навіть під час війни українська інтелігенція обговорювала течії сентименталізму, романтизму, екзистенціалізму, сюрреалізму, друкувала переклади зарубіжних письменників і з усмішками цитувала брехливу радянську пресу.

Вийшовши з бібліотеки, подорожній не одразу зрозуміє, що він у Парижі, а не в рідному українському місті.

Район у Києві, що найбільш схожий на Бельвіль, – це Татарка, що також розташована на мальовничій горі Юрковиця, де відкриваються цікаві види на місто. Хоча зараз Татарка - типовий спальний район, де ще залишилися старі і навіть розвалені будинки, раніше тут шукали натхнення художники і на Татарці вирощували різноманітні породи голубів. Дивна атмосфера панує в урочищах Джмелів яр і Стара поляна, відвідуючи які подорожній забуде про міську метушню й проблеми. До того ж, на Старій поляні стоїть найстаріша у Києві дерев'яна Макарівська церква. Згідно з археологічними даними, на цьому місці була фортеця Хорива, тут збереглася частина старого язичницького кладовища.

Існують дані, що Татарка стоїть на місці старого великого кладовища, тому цю місцевість називали "містом мертвих", а нижню частину Подолу, що сполучається з Татаркою, називають "мертвим містом", адже багато будинків залишаються відселеними.

Відомі місця Татарки – клуб "ДМ", де крутять стиль нью-вейв (можна почути навіть записи старого Скрябіна), скандальна недобудова "Еліти-центру" (люди придбали квартири у будинку, який так і не спорудили на місці зруйнованого дому Ульянових), вулиця Нагірна і Смородинський узвіз.

Є моторошна легенда, що під вулицею Нагірною є глибока яма, що веде у нетрі землі, у щось глибоке, страшне і незвідане. Над нею почали зводити будинок, який так і залишився недобудованим і начебто кожному хто проходить коло нього темніє в очах...

На вулиці Нагірній 12 зберігся старий дуб. Під номером 14 є старий особняк. На Нагірній 1 планували спорудити Чорнобильський меморіальний комплекс. Однак у запущеному гаю стоїть лише хрест і недобудований храм, що формами нагадує саркофаг над IV енергоблоком. Це все створює атмосферу зони відчуження.

Смородинський узвіз спорудили для Хрущова, що він міг гуляти тут і збирати ожину. Зараз це місце використовується велисопедистами-екстремалами для найшвидшого спуску на Поділ.

Прогулюючись по Бельвіль, варто відвідати парк. Парк Бельвіль розміщено на схилі, тому сидячи на лавочці поміж зелені, бамбуків, фонтанів-водоспадів і виноградників, можна милуватися панорамою Парижа. У парку є дім повітря, що заохочує відвідувачів менше його забруднювати. Цікавими є пасажі для закоханих: це сходинки над якими споруджено арку із зелені (плющ, дикий виноград тощо).

У Києві шикарна панорама на лівий берег відкривається з парку Слави. Парк починається з алеї пам'яті, де поховані офіцери. Алея веде до обеліску слави, що формами нагадує обеліск площі Конкорд. Коло обеліску горить вічний вогонь – могила невідомому солдату.

Над комплексом голодомору є гірка, з якої найкраще видно лівобережні спальні масиви. На схилі під Палацом дітей та юнацтва є пам'ятник актору Бикову.

Нижня частина парку є дикою і запущеною: ями в асфальті, розбиті лавки, сходи і пляшки, іржава карусель "жар-птиця", оточена битим склом й сміттям, галявини кропиви й лопухів... Тут є багато білок і їжаків. А ще тут можна побачити оригінальну жінку: вона вигулює тут близько десяти дворових собак (серед котрих лише один кобель) і годує кошенят, що живуть під вагончиком працівників парку. 

Нижню частину парку Слави не ремонтують. Її чомусь дивно оздоровлюють – вирубують дерева.    
 
Взагалі парк Слави постійно трансформують: очищують від дерев схили, руйнуть дитячі майданчики, споруджують меморіальні комплекси... Важко зрозуміти, яке відношення має голодомор до перемоги у Другій світовій війні, але на території парку Слави посаджено калиновий гай пам'яті жертв голодомору, встановлено хрести поряд з нижнім дитячим майданчиком, де є майже непомітний сонячний годинник, споруджено меморіал "свічка" – музей голодомору України. Але скульптура дівчинки з невимовно жалісним поглядом змушує здригнутися навіть байдужих до історії України.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше