Настав час шукати стаж, тобто практику. Безперечним плюсом у французькій системі вищої освіти є можливість, навіть необхідність проходження багатомісячної (терміном до двох років) оплачуваної практики на підприємстві. Це дає можливість студентам здобути досвід, заробити гроші та відпочити від виснажливого навчального процесу. Проблемними є пошук практики і часто студентів експлуатують і неприємно до них ставляться, роблять з них офісних цапів.
Найважче знайти практику іноземним студентам, особливо тим хто погано володіє французькою мовою. Підприємства віддають перевагу французьким студентам, у яких більше досвіду, адже вони починають проходити короткотривалі практики ще з останніх років школи. Якщо у досьє задля уникнення дискримінації фото не є обов'язковим, у Паризьких підприємствах відбувається дискримінація за іменем і адресою у досьє. Тобто у студентів з подвійним іменем на кшалт Жан-Франсуа або П'єр-Луї котрі проживають у VI чи XVI окрузі чи у передмісті Ної-сюр-Сен, шансів отримати хорошу практику й роботу більше, ніж у студентів з іменем Модест, Абдула чи Мохамед, котрі проживають у XIX окрузі або у передмісті 93...
Шукаючи практику, я виконував ту роботу, до якої раніше ставився зі зневагою та глузуванням: працював офіціантом у бістро, стояв на касі у фастфуді, роздавав рекламні листівки на вулиці, сидів з дітьми. У Парижі можна заробити гроші, але дуже важко їх зекономити.
Після довгих очікувань, телефонних розмов, інтерв'ю, відмов та мовчань, я нарешті знайшов підприємство для проходження практики. Це – консалтингова корпорація щодо маркетингових питань та стратегічних рішень по відношенню до конкурентів. Офіси знаходяться у банківському кварталі біля Опери та на Дефанс. Я розпочав практику у хмарочосі на Дефанс. Щоранку їду затиснутим серед однакових людей у вагоні, де змішуються запахи різних парфумів, немов у парфумерному бутіку. Менеджери з доглянутими жіночими кремами обличчями або діловою небритістю роздивляються краватки одне одного. Коли у когось з пасажирів задзвонить телефон, то всі одразу кинуться шукати його у своїх сумках, портфелях чи кишенях, адже парижани ніколи не змінюють стандартну мелодію на своєму стільниковому. Я навіть забув, яка мелодія грає в моєму телефоні, коли мені телефонує Z…
Як тільки потяг метро прибуває на станцію, всі мерщій біжать до своїх офісів, тим самим створюючи неймовірну штовханину в неймовірній тисняві. У Парижі прийнято приходити на роботу за 3 хвилини до шефа і залишати робоче місце за 3 хвилини після шефа. Якщо хтось запізнюється на кілька хвилин, з ним вітаються не "Добрий ранок!", а "Добрий вечір!"
Щодня у черзі до ліфту або до кавового автомату жінки бальзаківського віку питають "Як справи?" без жодної краплини щирості та цікавості. Кожного ранку підіймаюся у ліфті, де закладає вуха, разом з купою шаблонних напарфумлених людей у костюмах-краватках, що стіною стоять між мною і симпатичною незнайомкою з нижніх поверхів. Моє робоче місце знаходиться на 25 поверсі, але з вікна я бачу лише офіс навпроти. Мені чудово видно палац з офісною технікою під бетонним куполом і хто чим займається, які сайти відвідує. Власне відкритий простір (Open Space) в офісах створено не для того, щоб офісний планктон міг легше спілкуватися, а задля того, щоб легше за ним слідкувати.
Стандартний дрес-код у моєму офісі – це джинси, піджак, невипрасувана біла сорочка з розстебнутими верхніми гудзиками і триденна борідка. Це показує, що працівники дуже зайняті й не мають часу побритися і випрасувати сорочку. Нове вбрання або випрасувана сорочка може свідчити про появу або зміну партнера (партнерки). В офісі постійно говорять про успішність та продуктивність, однак тут, як і в більшості офісів, зображення бурхливої діяльності (ЗБД) переважає справжню бурхливу діяльність. Багато працівників вважають, що стрес – це ознака успішності та намагаються виглядати штучно завантаженими і знервованими. Вони намагаються виглядати успішними, хоча насправді вони продали своє життя офісу.
Якщо самотній в'язень офісу подивиться у вікно від 12 до 14, то він побачить безліч мурашок, що немов роботи завчено крокують до кафе у торгівельному центрі, щоби придбати собі бутерброд, салат або суші, і згодом швидко наминати їх перед екраном монітору.
Якщо у деяких офісах англо-саксонських країн, Скандинавії чи Люксембургу, працівник не закінчує працювати о шостій годині, то його сприймають за неефективного, котрий не в змозі закінчити роботу у відведений для цього час. У Франції ж навпаки закінчувати роботу вчасно і виходити з офісу о шостій є поганим тоном. Багато працівників просто не хочуть, щоб директор побачив, що вони йдуть з роботи о шостій годині, адже вони вірять, що слід залишати офіс через три хвилини після того, як пішов директор. Власне, багато працівників не полишають офіс вчасно через абсурдну негативну реакцію колег. Навіть ті, кого вдома чекають маленькі діти або хворі члени родини, змушені тихо й непомітно виходити о шостій годині і навіть користуватися запасними виходами.
Офісні працівники, які навіть не мають роботи, все одно сидять пізно і зображують бурхливу діяльність, переглядаючи сторінки у "книзі облич" чи спілкуючись у "скайпі", хизуються, що вони сидять пізно, надсилаючи вечірні й нічні електронні листи, і мріють, що пізнім сидінням в офісі вони чогось досягнуть. Звісно, мрією кожного працівника є стати керівником, але різниця між доходами працівника і керівника компанії весь час збільшується. Доходи керівника перевищують доходи працівника компанії вже не у рази, а у десятки і навіть сотні разів.
Приблизно о 20 годині перони метро починають наповнюватися стомленими працівниками з незнятими бейджиками. У Парижі такий рутинний спосіб життя називають "métro-boulot-dodo" (Метро-робота-сон). В англо-саксонських країнах це називають "Born-work-die"...
У офісі не чути нічого, окрім клацання мишок і звуків клавіатури. Перед тим як почати щось робити, у офісних працівників дуже популярне слово "Алор" (Alors - отже). Тому тут час від часу лунає звідусіль "Алор".
Власне, працівники офісу опиняються у замкнутому колі, де все одноманітне й монотонне, навіть штучні посмішки та завчені привітання. Тому більшість працівників 70% відведеного часу проводять на інтернет сайтах задля власних потреб. Фредерік Бегбедер цинічно висловився, що "усі ці персональні блоги і сторінки типу "Мій простір", "Живий журнал", "Книга облич" або "Твіттер" створені для того, щоб люди запевняли себе й інших, що їхнє життя цікаве і заслуговує уваги". Ба більше, майже всі (як одружені, так і самотні) відвідують сайти знайомств.
З часом коло спілкування дуже обмежується (школа, інститут, підприємство, тобто офіс) і людям важче знайти кохану людину й розбудувати стосунки. Тому й виникають службові романи на роботі та курортні романи на відпочинку, ті романи, коли відсутні перспективи. А сайти знайомств останнім часом стали найоптимальнішою можливістю створити стосунки (не обов'язково надовго або з коханою людиною). Такі сайти – це немов величезний супермаркет, де можна знайти "товар" на будь-який смак. Їх існує неймовірна кількість для найрізноманітніших категорій населення: парижани й провінціали, люди зі статком і вищою освітою та фермери, геї, лесбіянки та бісексуали, одружені чи розлучені. Останнім часом набули популярності сайти всиновихлопця.ком та зрадьдружині.фр (Adopteunmec.com; trompetafemme.fr). Однак з власних спостережень, сайти знайомств створені не заради знайомства з коханою людиною, а для того, щоб спати удвох. Тому сайти знайомств у Франції називають "диванними" або "фак-сайтами"...
Можливо, працівники офісу не задоволені своїм життям, тому живуть віртуальним у онлайнових іграх типу Second Life або The Sims.
Для самотніх працівників офісу створюють зустрічі: афтер-парті, де після робочого дня і кількох келихів можна розпочати стосунки з новенькою практиканткою (стажерочкою), та паста-паті, де можна споживати лапшу та вішати її на вуха, щоб швидше переспати. Також цікавими є світлофорні паті – якщо у людини хтось є, вона вбирається в червоне, якщо ситуація не зрозуміла – то у жовте вбрання, а коли вона вільна – зелене.
Останнім часом у великих містах дуже поширеним став спід-дейтінг – швидкісне знайомство. У кафе збираються доти незнайомі пари й задають одне-одному запитання. В залежності від правильно заданих запитань та вірних відповідей формуються пари. Дуже часто лише на одну ніч.
Є люди, котрі стверджують, що ми живемо у суспільстві, де завжди бракує часу. Тому легше просто дати жінці гроші за секс з нею, тим самим зекономивши час на побачення та флірт. Однак це ніяк не виправдовує користувачів сексуальними послугами. Навіть у ситуації "Cash rich/Time poor" (багато грошей, мало часу) завжди є місце справжнім почуттям.
Уривок з роману "Київ-Париж": Dark Side
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
