Квіти Зої Скоропаденко на вулиці філософського кохання в Парижі

Українська художниця Зоя Скоропаденко вже понад 20 років активно пропагує українську культуру по цілому світі. Цьогоріч вона розпочала виставковий артсезон у Парижі своєю виставкою Quai aux Fleurs ("Набережна квітів"), створеною на честь історичної вулиці французької столиці. Це культове місце відоме не лише своїми яскравими квітами, але й трагічною історією кохання відомого філософа і теолога П’єра Абеляра.

"Назва Quai aux Fleurs може здатися незвичайним вибором для виставки. Хоча це добре відоме місце для туристів – завдяки будинку дядька юної Елоїзи, в яку закохався Абеляр, ця набережна має захоплюючу історію трансформацій, " – розповідає Зоя Скоропаденко.

Для філософа та його обраниці історія закінчилася трагічно – їх розвели по різних монастирях, що не завадило їм листуватися все життя. І тільки через 20 років після смерті Абеляра, коли померла і Елоїза, їх, за її останньою волею, поховали в одній могилі. А будинок, в якому ця історія починалася, досі приваблює тисячі туристів. Що ж, мабуть, так хотів Бог, який, на думку Абеляра, відрізняється від людей тим, що не має вибору…

«Колись тут розташовувалися магазини вугілля та дров, а зараз набережна стала домом для палацової резиденції Ага-хана та історичного квіткового ринку. Попри цю захоплюючу історію, Quai aux Fleurs досліджували лише кілька видатних художників. Напевно, найвідоміше зображення цієї набережної створене японсько-французьким художником Леонаром Фуджітою у 1963 році. На цій роботі середньовічний замок різко контрастує з сучасним Парижем. Сміливе зображення вузьких вуличок, що ведуть до Нотр-Даму, у поєднанні з графічними вивісками магазинів та готелів, захоплює своїм шармом і складністю», — розповідає художниця.

Скоропаденко каже, що насправді невідомо, чи був Фуджіта знайомий із японським художником Юдзо Саекі, відомим своїм акцентом на паризьких вуличних вивісках та торгівлі. Але, на її думку, у роботі Фуджіти відчувається невловний натяк на дух Саекі.

Виставка, яка відкрилася в галереї Galerie Menouar, розташованій у художньому епіцентрі Парижа — трикутнику музеїв Маре, розгорнулася в один із найжвавіших культурних періодів міста. Відкриття збіглося з основними дизайнерськими ярмарками, зокрема – Maison et Objet і Déco Off, і гармонійно вписалася в ритм культурного життя Парижа.

Розташування галереї, оточеної Музеєм Пікассо, Музеєм Карнавале (Музей історії Парижа) та Музеєм Cognacq-Jay, додало привабливості цьому заходу. Сусідні вулиці, як-от Рю-де-Тюренн, відомі такими світовими галереями, як Перротен, Сюзанна Тарасєв і Таддей Ропак, що притягує шанувальників мистецтва та колекціонерів.

Париж дитячими очима

На виставці  представлено низку робіт Зої Скоропаденко та Клема Чемберса, натхненням для яких став Париж та ніжна краса квітів.

«У своїй роботі я продовжую спадщину старих майстрів», — зазначає Скоропаденко. — У моїй виставці «Париж в гостях у Токіо» я переосмислила перспективу Фуджіти, зосереджуючись на палаці Ага-хана, який видно з того самого кута. Ця робота тепер є частиною «Quai aux Fleurs», як вшанування цього забутого куточка Парижа».

Чіткими паризькими пейзажами Зої мандрує жартівливий дитячий чоловічок Клема Чемберса. Кілька років тому серія починалася як освітній проєкт для дітей до Днів європейської спадщини. На картинах смішні чоловічки роздивлялися історичні пейзажі шкіл Франції.

Однак згодом виявилося, що цілком дорослим шанувальникам мистецтва подобаються смішні чоловічки – і так народився великий проєкт «Blue boy & red boy», в якому знакові офіційні фігури «Синього хлопчика» Гейнсборо або «Червоного хлопчика» Томаса Лоуренса переосмислено очима внутрішньої дитини.

«Ми намагалися завдяки мистецтву викликати у глядача дитячі емоції та гострі відчуття від першого знайомства з різними містами світу», — розповідає художниця. Тож на «Quai aux Fleurs» потрапили чоловічки, котрі мандрують квітучими вулицями Парижа.

Адже виставка, зосереджена на ніжній красі квітів, також досліджувала історичні та культурні пласти Парижа, які формують його ідентичність. Роботи Скоропаденко запросили глядачів заново відкрити непомітні частини міста та оцінити художників, таких як Фуджіта, які бачили красу в несподіваних місцях.

Черпаючи натхнення з історичних квіткових ринків Парижа та поетичної душі міста, мистецтво Скоропаденко викликає відчуття швидкоплинної, але вічної чарівності природи. Її скрупульозна увага до форми, кольору та текстури в "Quai aux Fleurs" запрошує глядачів замислитися над тихою силою квітів як символів життя, крихкості та оновлення, віри в яке так бракує в наш складний час.

Підхід Скоропаденко до натюрморту ґрунтується на її глибокій повазі до класичних традицій, переосмислених через сучасну призму. Відомі ефектним використанням кольору та текстури, її роботи створюють діалог між глядачем і об’єктом, запрошуючи до самоаналізу та подиву.

"Quai aux Fleurs" вшановує багатошарову красу Парижа, його історію та невмирущу мистецьку спадщину. Через ретельне дослідження квітів та їх символіки Зоя Скоропаденко нагадує нам, що мистецтво, як і природа, дарує моменти тихого споглядання у світі, який постійно змінюється – навіть якщо здається, що місця для краси і кохання в ньому майже не лишилося.

Торси, Сумо і коропи

Паризькі квіти відкривають для художниці насичений митецький рік.

Вже в березні Зоя Скоропаденко святкуватиме 15-річчя своєї галереї – «La Vitrine Contemporaine de Monaco». Півтора десятка років цей невеличкий, але потужний проєкт в серці Монако розповідає мешканцям і гостям князівства про українське сучасне мистецтво.

У квітні її несподіваний і епатажний проєкт «Торси», що вразив світ у 2007 році, і виставлявся в Лондоні, Парижі, Токіо –  і навіть в Раді Європи в Страсбурзі, повертається сенсаційною виставкою до Парижа.

У травні на острові Хоккайдо, в Японії, відкриється Зоїна виставка «Життя чемпіона Сумо», над якою мисткиня працювала 7 років.

А в Токіо, на фестивалі коіноборі, знову майорітиме прапор з її картиною. Минулого року твір Скоропаденко було присвячено її однокурсникові –  відомому українському філософу Євгену Гулевичу, котрий загинув на фронті в останній день 2022 року.

Що ж, певно таки правий Абеляр – і в Бога дійсно немає вибору…

В людей, на відміну від Бога, вибір є.

Хтось вибирає пливти за течією, а хтось, як японські легендарні коропи коіноборі, пливе вгору, проти стрімкої течії – аби перетворитися на дракона…

Не перемикайтеся – і ви побачите, як Скоропаденко, з її вдачею тренованого мистецького дракона, доносить українське мистецтво у найрізноманітніші куточки світу, навіть якщо течія намагається зносити в зовсім інший бік… : )