КУПАЛЬСЬКЕ СВЯТО: витоки, звичаї, сценарій заходу. Особливість цьогорічного свята

«НА КУПАЙЛА СОНЦЕ ГРАЄ…»

(КУПАЛЬСЬКЕ СВЯТО: витоки, звичаї, сценарій заходу. Особливість цьогорічного свята)

Свято Купайла – одне з найпоетичніших календарних дійств, бере свій початок із давніх-давен. Купайла припадає на най­коротшу у році ніч: 21 – 23 червня, період літнього сонцестояння. Це свято відзначають кілька днів, коли боги й увесь світ святкують весілля Дани і Даждьбога (Води й Сонця). Саме нинішня ніч – найкоротша у році, а день – найдовший.

Наші предки, святкуючи Купайла, возвеличували розповінь літа. Вони вірили, що в ніч проти Купайла відбуваються всілякі чудеса: розквітає папороть, розрив-трава; цієї ночі мають чудодійну силу вода, купальський вогонь, а особливо зело: дерева, квіти і трави. Вірили, що розрив-трава вказує на скарби. По пучці кожної трави (звіробою, материнки, чебрецю, суниці, подорожника, романцю) повинна мати кожна господиня, щоб лікувати домочадців од застуди, головного болю, від безсоння. Вірили: вони освячені цього дня самим Богом. Збирали цілющі трави з росою до схід сонця. Вмивалися росою: на красу.

Праукраїнські племена, які розбрелися по світі, несли з собою і рідні, українські, звичаї продовжуючи придніпрянські свята. Одне з них – Купайла. Назву воно отримало від ім’я бога Любови, молодости й краси: Купайла. За иншою версією, назва «Купала» утворена від сполучення двох слів: «Ку» і «Палес». Палес – ім’я бо­гині очищувального вогню, опікунки пастухів і черід. На її честь ви­ник звичай перестрибувати через купальський вогонь очищення.

Наші предки первісно відзначали свято Купайла на день літньо­го сонцестояння, коли день стає найдовшим. За новим літочислен­ням, із запровадженням християнства, цей день трохи змістили: з 22 червня на 7 липня – аби він співпав із церковним святом Івана Хрестителя. Та незважаючи на це, свято Купала залишилось-таки народним, цебто язичницьким, святом, яке славить Природу.

Свято Купайла – святом молодости, краси, любови, сподівань, родичання, свято вибуялої волі, молодечої вигадливости, народної бадьорости, духовної нескоримости… Воно приходить до нас, як відомо, у найдовший день року, адже, відповідно, купальська ніч – найкоротша. Про це засвідчує й купальська пісня: «На Купала нічка мала».

За календарем Пращурів Купрайла – це одне з найважливіших календарних народних річних свят. Природа в цей час досягає найвищого розквіту – починається дозрівання плодів. Загальновідомо, що в Купальську ніч рослини набирають найвищої лікарської сили. Це свято супроводжують численні легенди. Зокрема, загальновідомі легенди про чарівний цвіт папороті: вогненну квітку щастя, яка зацвітає, запалена Перуном, тільки в цю ніч; а ще – про дерева, які в цю ніч розмовляють і навіть можуть переходити з місця на місце...

А в людей – це свято кохання, парування, продовження Роду і збереження одвічних народних звичаїв. Свято саме кохання, а не вседозволености, парування, а не розбещености, продовження Роду, а не породження безбатьківщини, збереження звичаїв, а не його їх руйнація… Загальновідомо, що діти, зачаті у ніч кохання на Купайла, народжуються на Великдень і, як правило, бувають здоровими та щасливими.

Різні періоди переживало свято Купайла. Иноді сама можливість святкування залежала від того, чи вдасться задобрити «Лейбу» і чи він дозволить святкувати. Були й часи, коли Купальські Вогні були заборонені, що святкування відбувалось у глухих хащах, а світлий Вогонь заміняли купи кропиви. Тепер читаємо в етнографів, що це були нібито обрядові дійства. Але вони соромливо мовчать, що така форма проведення свята була вимушеною, практично підпільною.

Купайла – громадське свято, як ніяке инше. На Купайла виходили всі: від старого до малого. Адже навіть у пісні жартома співають: «Котра дівка не вийшла на Купала – щоб вона й пропала».

Або ж:

А хто не прийде на Купайла,
То вийде з того душа й пара.
А хто не прийде дивитися,
То той буде казитися!

І це вже не жарт – це позиція громади, її світогляд і традиція. А звідси й значення свята!

Тому у святкуванні беруть участь усі: молодь радіє своєю молодістю та Славою батьків своїх; батьки радіють, спостерігаючи квітування-парування синів і доньок своїх; волхви оповідають про цвіт ліщини, про два колоски на одному стеблі жита, про цвіт папороті… Себто у кожного на такому святі є своє заняття. Але всі радіють, очищуються, ладують себе з Природою й один з одним!

Купайла – це свято на честь життєдайного Сонця (Кола) та його дітей: квітів. Купальське свято було спрямоване і на заклинання врожаю, це збереглося в обряді спалювання Мари, і стрибання через вогонь: чим вище стрибнеш, тим вищим (кращим) буде вро­жай. Діти стрибали через кропиву чи будяк. Це й хороводи навколо дерева. Все це збереглось. І наша місія – не дати пропасти рідним народним звичаям, таким цікавим і мудрим.

Хочете знати, як це відбувалось у давнину? Тож спробуємо відновити їх такими, якими вони були тисячі років тому і донедавна.

Дійство відбувається на березі річки. Біля води споруджені «могутні ворота», прибрані зелом і квітами. Обабіч горять вогні, рядами стоять юнаки, яким 15 років. Обіч воріт – 2 хлопці зі списами в руках, схре­щеними через ворота (списи – довгі палиці з загостреними кінцями).

Волхв (рунтато, старійшина поселення або представник влади):

Добридень, рідна українська громадо! Добривчір усьому чесному людові! Вітаю, віншую, здоровлю зі святом Купайла, одвічно вкраїнським і рідним! Вітаю усіх нащадків Батька нашого, Ора, і Богині Дани, усіх Українців-Русичів зі святом Купайла, із Сонцестоянням! Слава Рідним Богам!  

Ми українці-русичі єсьмо внуки Дажбожі. Нащо нам чужого Бога, свій стоїть коло порога?! І Схід, і Захід, і Південь, і Північ охоронені мечами нашими і осяяні силою Дажбожою. І живемо ми, щоб відрікатися від злих діянь наших, а чинити добрі діяння. І дітей ми навчаємо своїх, щоб розум їхній ширшав і душа відважнішала, і такі ми є, і се таїна велика єсть.

Прабатьку наш Оре, Прамамо наша Лель, ми – нащадки Ваші; маємо тіло ваше, маємо кров вашу, маємо душу вашу, маємо віру вашу і покони ваші. І ми не хочемо мішатися ні з татарами, ні з греками, ні з варягами, або иншими зайшлими людьми, щоб не втратити вдачу нашу, і се таїна велика єсть. Косаки, ви на світі рать нескорима, бо той, хто смерти не боїться, стає володарем Неба й Землі, і смерть на ратньому полі миліша, як неволя, і се таїна велика єсть!

Між Небом і Землею відважно стоїмо ми, онуки Дажбожі. Ми вміємо помирати, щоб вічно жила мила нашому серцю Україна-Русь! Слава Дажбогові!

Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас до злагоди, до порозуміння, до єднання, до праці та звитяги в ім’я святої нашої Батьківщини!

Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас здійснити обряд очищення вогнем і водою! Цей обряд зможуть здійснити всі, хто захоче.

Читець речита­тивно промовляє:

У пастухів свято щорічне і в місті гуляння.

Трунки та страва смачна повнять застілля села.

Через розкидане всюди підпалене сіно

Скаче юрба, босі забруднивши ноги. (Проперцій).

Волхв: Іменем Господа нашого Дажбога благословляю ваш праведний шлях до очищення вогнем і цілющою водою. Прошу відчинити Могутні Ворота. Йдуть онуки Даждьбожі! Сьогодні юні онуки Даждьбожі переводяться у стан косаків! А відкрийте їм Могутні Ворота!

Юнаки, розводячи списи, відкривають хід у Ворота. Під гул литаврів (барабанів) відбувається обряд переводу юнаків зі стану дітей у стан косаків. Їм голять голови, залишаючи одне пасмо волосся на маківці. Ця коса підкреслює, що віднині юнак – уже косак. Неподалік, спо­глядаючи, стоять юні дівчата у вінках і вишитих сорочках. Юнаки за командою опускаються на коліно. До них підходять їхні батьки і ко­саки-богатирі, вручають косакам щити і мечі, беруть за руки і парами йдуть через уквітчані «Могутні Ворота». Вони цілують рідну землю, виголошують присягу:

Між святим небом і рідною землею

Стоїмо ми, внуки Даждьбожі, відважно.

Ми готові гідно жити і з честю померти

Заради щастя народу та України во віки віків.

Слава Даждьбогові! Слава Україні!

Всі: Героям – слава! Слава!! Слава!!!

Ведучий: Так було. Наш славний князь святої Руси царевич Свя­тослав мав від народження 15 років, коли йому атіман Яр поголив голову, що ознаменувало прийняття його в косаки. Нашим юнакам теж 15 років від роду, як і відважному царевичеві Святославові.

Ведуча: Юні косаки! А випустіть у небо вогняні смолисті стріли!

Ведучий: О прекрасні юнки! Запаліть свічки на честь загиблих косаків!

Новоприйняті косаки запалюють стріли і пускають їх у небо. Дівчата запалюють свічки і пускають із ними віночки на воду.

Ведуча: Хай запалені свічки звеличують пам’ять про тих воїнів-косаків, які полягли на полі брані. Вшануймо пам’ять Предків і Богатирів…

Хвилина мовчання.

Волхв: А тепер – молитва богатирської душі:

Хто дрімає у неволі, той – вода стояча.

Хто в неволі рве кайдани, той – швидка ріка.

Хто лякається катів, той лише щасливить їх.

Хто в борні святій загинув, той щасливо жив.

Хто втратив земні скарби,

а вірність Вітчизні, як душу свою, бе­реже,

Той нічого в житті не згубив, бо багатий безсмертям своїм.

Ведуча: Хвалу життю і молодості, коханню і відвазі символізують новоприйняті косаки. Подивіться, які вони врочисті, дорослі, засмаглі, обвітрені й рішучі. Вони щомиті готові стати на захист рідної землі, свого народу. Їхні тугі м’язи наповнені силою, міццю та витривалістю. Хай же покажуть, які вони у герці.

Косаки (козаки-характерники) виконують козацький рукопаш або «Гопак».

Ведучий: Славні наші юнаки-захисники не лише у серйозних справах. Умілі, веселі, завзяті вони і на дозвіллі. Отож повеселимося разом із ними під час купальських ігор.

Ведуча: Свято Купайла – це якраз середина літа, коли сонце стоїть най­вище і квіти, дерева, трави буяють у зелені, набираються цілющої сили. Тому це свято сонця і квітів, якими вінчають себе дівчата, прибирають вербу.

Знахарки напередодні Купайла збирали ці­люще зілля, примовляючи: «Святий Велес орав, Дажбог насіння дав, Сварог сіяв, а Перун росою поливав, всім людям допомагав. Я зриваю, не я допомагаю».

Це переломний час у житті природи, коли день найдовший, а ніч найкоротша. Після цього дня природа і сонце починають наче по­вільно помирати. Наближатиметься зима, і треба буде їм здолати цю зиму, себто смерть. А як? Спалити Зиму! Ось і робили солом’яну ляльку, одягнуту в жіночий одяг. Дівчата і хлопці водили навколо неї хороводи, оплакували її, потім ляльку-опудало розривали і палили.

Ведучий: Називали ляльку Марою, Мареною. Це обряд дуже давній. Пізніше опудало Мари замінили гарно вбраним у стрічки деревом: вербою, сосною або кленом, – яке називали Мареною-Купайлицею. Всі обряди відбувалися навколо цього дерева.

Дівчата (співають):

Ой ти молода молодице!

Ой вийди, вийди на вулицю.

Та винеси нам Купайлицю,

Бо наші хлопці – недбайливці:

Не вирубали нам Купайлиці.

Юнаки несуть «Купайлицю» і співають:

Наше Купайло з верби, з верби,

Люба дівчино, прийди, прийди.

Бо вже Купайло заквітчане.

Прийшло дівчатко засмучене.

У нас Купайло з верби, з верби,

А ти, Богдане, прийди, прийди

До нас Купайло оглядати,

А Світославу цілувати.

А хто не прийде на Купайла,

То вийде з нього душа й пара.

Дівчата заквітчують вербу вінками, квітами, стрічками, намистом, закріплюють по свічці і запалюють їх. З другою запаленою свічкою танцюють хоровод:

Ой на Купайла, Купайла ой там Купайло купалося,

На бережечку сушилося,

На рушничкові білилося. У-у-у-ух!

Дівка Любавка журилася, що ще хустинок не надбала,

А вже Богданкові сподобала. У-у-у-ух!

Волхв: Свято Купайла – найчарівніше свято літнього циклу. Пре­красне воно ще й тим, що це свято молодости і краси, кохання і сподівань, родичань і волі. Цього теплого переджнивного дня українці-русичі збиралися, щоб славити Даждьбога: того, хто дав бутя. Співали хвалу життю і молодості, коханню і відвазі. Святом Купайла наші пращури звеличували літо, оспівували Природу, освячували високі людські почуття і щирі взаємини. Нинішнє квітування молоді в майбутньому принесе злюб, себто шлюб. Бо ж недарма ліщина цвіте по 2 квіточки, на одному стеблі жита 2 колосочки. І недарма саме цієї ночі, кажуть, розквітає папороть. Наші предки вірили: хто знайде її вогнецвіт, тому розкриються всі чари. Купальська ніч сповнює серця любов’ю до життя. Хай усіх вас любов супроводжує всюди й завше!

Дівчина: Наша Мареночка-Купайлиця буде кращою, ніж хлопчачий Купайло. Заспіваймо, дівчатонька!

Ой на Купайла вогонь горить.

Ой там Росаву перевозять.

Ой помаленьку її везіте,

Її віночка не загубіте.

Її віночок рутв’яненький,

Її Гордійко молоденький.

Дівчата ведуть хоровод навколо Купайлиці:

- Кругом Мареноньки ходили дівоньки. Стороною дощик іде!

- Стороною та й на мою роженьку червону.

- Ой на морі хвиля, при долині роса, стороною дощик іде!

- Стороною та й на мій барвіночок зелений.

- Рано-вранці сонце зійшло,

- Рано-вранці та й на мою роженьку червону. У-у-у-ух!

Читець: декламує вірш «Свято Купайла»:

О, ця найкоротша у Колі Сварожому ніч!

Вогонь-цар і цариця-Водиця світ сотворили.

Перéстрибом через огень скинь пута сумні.

А рідний Купайло додасть наснаги і сили.

Дай, Боже, прозріти! Сміливости, Боже, дай!

Даждьбоже Велике Око, ставай на чати!

Бо першооснови буття – се Огень і Вода,

Творять і злюб, і кохання на роду зачаття.

В багаття купальське лахміття чуже поскидай!

Оте, що скувало на довге тисячоліття.

Хай змиє весь бруд чужинства свята ця вода

І хай оживуть прадавні звичáї і міти! (Любов Сердунич)

Хлопці тягнуть Купайло (солом’яне опудало, Купайлицю), підпалю­ють його, скидають у воду.

Косак: Наш Купайло – лінивий, боязливий, зажурений, неохайний! Утопімо його! А Марена – сумна і темна! Утопімо її!

Парубок: Потонула Мареночка, потонула! Наверх кісочками зринула.

Хлопці і дівчата намагаються облити один одного водою, але не ку­патись із Мареною, бо вона «накличе бурю». Грають сопілки, сурми, рокочуть гуслі. Дівчата і хлопці очищаються вогнем, перестрибуючи через окреме невеличке вогнище, помінявшись вінком і шапкою. Так тричі.

Ведучий: Вогонь і вода – це ті життєві сили, які очищують, звільня­ють від страху, втоми, лінощів, неохайности. Наші мудрі предки знали, що вода, земля і повітря оскверняються і лише вогонь зберігає свою первинну чистоту і цілющі сили. З вірою в силу божественного вогню очистімо тіло і душу й ми. Закликаємо всіх вас здійснити таїнство очищення вогнем, аби зцілити здоров’я, набратися бадьорости і молодечого духу. Запрошуємо закохані молоді пари пройти через очищувальний вогонь і цілющу купальську воду.

Дівчата (співають):

Ой на Купайла, Купайлочка

Там купалася Ластівочка.

На бережечку сушилася.

Дівка Надійка журилася:

– Ой, ще рушничків не напряла,

А вже матінка заміж оддала.

Ой, ще рушничків не білила,

А вже матінка одділила. У-у-ух!

Дівчина з гурту: Час розбирати Купайлицю! Дівчата, ставайте колом, знімайте з неї прикраси, та не забудьте взяти на згадку якусь де­щицю на щастя, щоб «заталанила доля».

Гілляку кидають у воду, відламавши собі маленькі гілочки.

Ведуча: Дівчатонька, а гілочки з Купайла не забудьте кинути на грядку, щоб гарно в’язались огірочки. Бо деревце, як і кожна травинка, на Ку­пайла велику силу має.

Дівчата (у вишитих сорочках, босі) знімають з голови вінки, розгля­дають їх.

Ведучий: Гуляння тривало цілу ніч. Іще до світанку хлопці йшли в ліс, бо існувало повір’я, що в Купальську ніч зацвітає папороть, а хто побачить її цвіт, той буде щасливим у коханні. А дівчата ворожили на віночках, пускаючи їх на воду.

Читець (юнка): В вишневім садочку скопаю грядочку,

Та й посію я квіток на Купайла на вінок.

Заплету віночок, заплету шовковий,

На щастя, на долю, на чорнії брови.

Та й пущу віночок на биструю воду,

На щастя, на долю, на милого вроду.

Попливе віночок тихо за водою –

На щастя, на долю милому зі мною.

Ведуча: Дівчата, а ви маєте свічки?

– Маємо.

– Скільки у кого свічок, стільки треба й віночків.

– А навіщо?

– Один – для себе, г’инший – для коханого. Якщо вони спливуться докупи, то ви одружитесь.

Дівчина 1: А мій віночок, дівчатонька, попливе у той бік, де мій судже­ний, і він знайде його.

Дівчина 2: А мій віночок сплетений із купальських квітів: із барвінку, материнки, м’яти, полину, ромашки, васильків і папороті. Він – справжній оберіг.

Дівчина 3: Ходить дівка над водою, пуска долю за водою...

Пливи, мій віночку, пливи із Іквою-водою,

Приплинь же, приплинь, мій віночку, до доброї долі.

Дівчата співають:

Ой на Купайла, на Купайла

Красна дівчина зілля копала,

Квіти збирала, віночки плела,

Далі водою вінки пускала.

– Ти плинь, віночку, по синій хвилі,

Пливи, віночку, де живе милий.

Хлопці намагаються дістати вінки, а той, хто дістане вінок «своєї» дівчини, цілує її. Вінок зберігає.

Ведучий: Розповіли ми тут вам про свято Купайла,

Що дуже давно не з неба упало,

А від неньки-Землі узялося

І дуже гарно нам нині вдалося!

Ведуча: Допалимо та соломоньку і підемо ми та й додомоньку.

Лежи, лежи, та Купалочку, в червоному та й багаттячку.

Розваги, ігри продовжуються...

І наостанок – суттєва заувага! Цей, 2020-ий, рік – особливий. 21 червня 2020 року відбудеться кільцьове Сонячне затемнення. Щодо нього відомий цілитель В.Бабій зазначає і застерігає:

«Характерною ознакою є те, що воно відбувається в рік Ката (Палача). Людство на деякий час втратить можливість отримувати ельфонну енергію Сонця, що призведе до викиду у кров гормонів агресії і страху. В цей проміжок часу відбудеться зниження імунітету й активація хвороботворних мікроорганізмів. Тому бажано в цей день перебувати вдома, у приміщенні і не робити спроби глянути на затемнення, щоб не нашкодити собі. Особливо оберігайте дітей. Ще одна особливість цього дня – при недостатку ельфонної енергії серце відкрите і тому дуже легко можна позбутися душевних ран-образ, розчарувань, страждань, прийнявши факт, що завдяки цим ранам ваша Душа стала чутливішою і мудрішою й ви усвідомили, що навчилися ставитись чутливо і бережно до інших людей, побачивши, що в них теж є Душа, щоб не нанести їм душевних ран. Візьміть відповідальність за все на себе, бо всі інші люди і події – це лише знаряддя, замовлені вами раніше. Такий рік буває раз на 2 тисячі років. Прокидайтесь. Радійте життю. Випромінюйте любов в оточуючий простір. Най щастить!».

Мабуть, до думки мудрої Людини слушно прислухатись і внести відповідні корективи у святкування, тим паче, що особистий досвід не спрацьовує: тут потрібні знання! До речі, ситуація з коронавірусом повністю вкладається в цю подію. Тож святкуймо Купайла цього року вдома, або невеличкою спільнотою, та головне – зі шляхетними намірами відроджувати рідний звичай і щирими побажаннями здоров’я, любови й миру нам усім і рідній Неньці Україні!

(Любов СЕРДУНИЧ, етнограф, просвітниця)