Крихітка

У великому і трохи метушливому місті жила маленька дівчинка. Мрійлива, задумлива, усміхнена й тендітна Крихітка. 

Щоранку на підвіконні у Крихітки збиралися білосніжні голуби й балакучі янголятка, що невпинно теревенили про земне й небесне буття. Дівчинка ще спала, але крізь сон вона чула, що у квіткарки з сусідньої вулиці замерзли троянди в саду, що у сирітки Сіда розірвалося вітрило на іграшковому кораблику, і що кондитер з кав’ярні за рогом не може знайти ключ від комори, а тому вранішні відвідувачі можуть залишитися без ванільних тістечок…

- Я знаю як допомогти квіткарці, - відповідав один з ангелів. Її просто треба відвести до музиканта, що мешкає в зеленому будинку. В його домі розпустився кущ з брунатними оксамитовими трояндами, і він з радістю поділиться квітами з нею.

- Чого це раптом? – допитувався другий ангел.

- Бо його серце вже давно належить квіткарці, і всі свої музичні етюди він присвячує їй одній.

Третій ангел задумливо сказав:

- Блакитна хустинка…

- Про що це ти? - запитали інші…

- Щойно герцогиня де Трюфель загубила блакитну шовкову хустинку - це ідеальне вітрило для кораблика Сіда. Он, бачите, лежить біля входу в церкву…

Янголятка всі разом перехилилися через парапет і захитали голівками.

- Люди такі роззяви! Згадайте нашого кондитера з кав’ярні – сам не пам’ятає, що ключ від комори поклав під восьму банку на третій полиці на згадку про день народження дружини…

Раптом Крихітка потягнулася, пробуджуючись від сну, і розплющила волошкові очі. Ангели хутко розправили легенькі крильця, й полетіли у своїх справах. Крихітка придивилася до голубів, але нічого дивного не помітила. Вона підвелася з ліжка, і взялася розчісувати пшенично-золотаві пасма кучерявого волосся. Ранок зустрічав її свіжою прохолодою та дивним передчуттям.

Дівчинка вибігла на вулицю та поспішила у кав’ярню. Добрий пан кондитер розгублено стояв на порозі й щось бурмотів.

- Доброго ранку, пане кондитер! -  присіла в легкім реверансі Крихітка. Нагадайте-но мені, будь ласка, чи скоро день народження у вашої дружини? Здається, мені сьогодні наснився той неперевершено смачний пиріг, що ви приготували на минулорічне святкування…

- День народження? – кондитер сплеснув у долоні і розсміявся, - Як я міг забути! Ну, звичайно – це ж восьме березня!

Крихітка побігла далі, а вже через півгодини з кав’ярні доносилися запахи ванільних і марципанових сумішей у ніжній здобі. Ще до вечора кондитер вигадав новий торт, прикрашений розкішною вершковою вісімкою, який потім місцева газета навіть назвала "Міським шедевром", і хоча до дня народження дружини кондитера було ще далеко, жителі міста вирішили вважати восьме березня святом усіх жінок.

Минаючи церкву, Крихітка ще здалека помітила засмученого Сіда з дерев’яним корабликом в руках. Замість вітрила на ньому гойдалося дві ганчірки. Саме в цю мить дівчинка помітила під ногами шовкову хустинку та підняла її.

- Уявляєш, Крихітко, - звернувся похнюплений хлопчик до неї, - Тато колись зробив мені цей кораблик, а вітрило геть зіпсувалося…

- Не засмучуйся, друже. Дивись, що у мене є.

Вона приклала блакитну хустинку до кораблика і зав’язала кілька маленьких вузликів. Хлопчик захоплено роздивлявся кораблик з розкішним шовковим вітрилом. Крихітка злегка розкуйовдила волосся малюка і озирнулася навколо. Ледь чутно доносилися до неї звуки музики, змішані з ароматом свіжих троянд. Крихітка залишила щасливого Сіда з його корабликом, та поспішила далі.

За кілька хвилин з церкви вийшла герцогиня де Трюфель. Вона намагалася розгледіти через витончене пенсне свою хустинку на бруківці, а натомість побачила миловидне хлоп’я з корабликом в руках. Малюк стояв на холодному камінні майже босоніж, але очі його світилися радістю.

Герцогиня смутно пригадала, як мріяла про власних дітей, і якою б щасливою була, якби щодня бачила це усміхнене маленьке обличчя.

- Як тебе звати, хлопчику? - спитала герцогиня схвильовано.

Малюк підвів очі до жінки і відповів:

- Сід, пані. Мій батько був теслею. – Він глибоко вдихнув холодне повітря і почервонів.

- Чим же ти займаєшся, Сіде?

- Окрім того, що знаходжу собі їжу, нічим, пані.

- То може ти знайдеш час, щоб завітати до мене в гості? – допитувалася герцогиня.

- А у вас вдома є печена картопля і корито? – запитав хлопчик, примружуючи очі.

Герцогиня посміхнулася і відповіла:

- Можу запропонувати тобі одразу декілька картопляних страв та цілу ванну кімнату.

- Тоді у мого кораблика буде власне море… - зробив висновок Сід, і узяв герцогиню за руку.

- У твого корабля дуже гарне вітрило, - тихенько мовила пані де Трюфель, витираючи манжетою сльозинку, й повела малюка до екіпажу…

В цей час Крихітка підійшла до відчиненого вікна зеленого будинку, в якому мешкав музикант. Зсередини лунала чарівна соната, й перехожі весь час зупинялися, аби вловити прекрасні звуки цієї мелодії. Лиш квіткарка сумно йшла по вулиці з порожнім кошиком, сьогодні закохані мали залишитися без троянд, а вона - без заробітку.

Крихітка підбігла до квіткарки та схопила її за руку.

- Ми попросимо музиканта дати нам квіти. У нього в домі розпустилися троянди!

Крихітка потягнула здивовану дівчину до дверей зеленого будинку, та впевнено постукала у двері. Музика змовкла. І за декілька секунд двері відчинив молодий господар.

Поки тривала німа зустріч поглядів квіткарки і музиканта, Крихітка діловито роззирнулася і мовила:

- Пане музикант, чи не зріжете ви кілька десятків ваших троянд для пані квіткарки? Вони нам дуже потрібні.

- Звичайно, – відповів господар, - забирайте хоч усі… Мені не шкода.

Квіткарка вражено поглянула на музиканта:

- Ну, що ви, пане, хіба я смію брати ваші квіти. Вони дуже дорогі, повірте мені. Якби ж ми були добрими друзями чи родичами…

- Я мав би за честь вважати вас своєю подругою! – мовив музикант рішуче. - А квіти для мене не мають цінності, лише музика і… почуття.

- Ви гарно граєте. – Сказала квіткарка, й сором'язливо відвела очі.

- Ви так вважаєте? – Майже не вірив у її слова музикант.

- Безумовно. Коли до мене доносяться звуки ваших мелодій, хтось наче огортає мене пухнастою ковдрою ніжності та втіхи. Так, наче ви граєте для мене одної…

Господар відступив від дверей, запрошуючи гостю всередину і, трохи зніяковівши, промовив:

- Власне кажучи, так воно і є, панно. Бо вже кілька місяців я бачу тільки вас у своїх снах. Ви – моя муза, моє натхнення, і навіть ці квіти розпустилися, напевно, лише для того, аби потрапити у ваші тендітні руки.

Очі квіткарки засяяли щастям і ще якимось новим почуттям. Крихітка подивилася на двох закоханих з певним подивом, але й з радістю. Непомітно вона вийшла з будинку музиканта і задоволено попрямувала додому.

Ангелики лежали догори крилами на даху церкви та спостерігали за тим, що відбувається.

Один з них сказав:

- Крихітка підслухала наші розмови, треба її покарати!

- Ще чого? – мовив інший, - Не підслухала, а почула, бо ми надто балакучі! До того ж вона зробила сьогодні стільки добра, скільки іноді не вмістить і в ціле людське життя!

- Значить треба не покарати, а нагородити! – вирішив третій ангел, й зашепотів щось на вушка своїм друзям, щоб цього разу їх ніхто не міг почути.

***

Минули роки. Крихітка стала дорослою. Зовні вона була сповнена красою і грацією, а душею, приречена творити добро. Словом, це була прекрасна і щира дівчина.

Іноді Крихітка чула крізь сон голоси ангелів. Вітер любив плутатися в її кучерявому волоссі, а небо наче шукало своє відображення в її очах.

Одного засніженого ранку Крихітка подивилася у вікно й побачила елегантно вбраного молодого чоловіка. Він ніби впізнавав у довколишньому дещо знайоме. Щось далеке, але водночас близьке, промайнуло у спогадах Крихітки, і вона вирішила заговорити до незнайомця.

- Вам допомогти, пане? – запитала дівчина.

Юнак озирнувся і відрекомендувався:

- Седрік. Я просто намагаюся розібратися. А ви пані...?

- Крихітка. – Усміхнулася дівчина.

- Перепрошую? – Наче не зрозумів він.

- Так мене звати. – Відказала вона.

- Не можу повірити! – вигукнув юнак, - Крихітко, яка ж ти стала доросла і… прекрасна! Пам’ятаєш малого Сіда, сина теслі?

Крихітка хитнула головою.

- Це я. Ось дивись. – Седрік дістав з сумки дерев’яний кораблик з вицвілим блакитним вітрилом…

Крихтка розсміялася й привітала друга. Седрік розповів їй, як став вихованцем герцогині. Як зростав у її будинку, а пізніше навчався та подорожував. Тепер же вирішив повернутися, розшукати все, що пов’язувало його з дитинством.

- Як там наш добрий пан кондитер, квіткарка й музикант? – запитував Седрік.

- У пана кондитера трійко онуків і з десяток правнуків, рум’яних наче рогалики з джемом. Пані квіткарка вийшла заміж за музиканта і він написав на її честь симфонію, а вона вивела новий сорт троянд… Всі вони дуже милі та приязні, як і колись. Ну, може стали трохи старшими й дивуються, що час минає так швидко. Та годі про нас. Краще розкажи, що ти бачив, Сіде?

Седрік на хвильку замислився, а тоді сказав з легкою усмішкою в очах:

- Я бачив достатньо краси та жорстокості, щоб дізнатись ціну справжньому, і тепер можу сказати, що лише в одному місці знайшов дійсно мрію – те, на що міг би дивитися ціле життя!

Крихітка слухала Седріка схвильовано і майже тремтіла:

- От би й мені побачити те, про що ти говориш…

- Це дуже просто, - відповідав юнак, виймаючи з кишені невеличкий сріблястий предмет.

Він простягнув його Крихітці зі словами:

- Нехай це буде моїм подарунком.

Крихітка взяла у руки витончену округлу річ, прикрашену вишуканим візерунком – мереживними золотими квітами й метеликами на тлі блакитного каменю. Дівчина натиснула на срібний виступ, і предмет відкрився наче скринька. Всередині нічого не було лиш маленьке дзеркальце, що спіймало обличчя Крихітки у свою безодню, та затримало його там на одну нескінченну хвилюючу мить. Зачаровано дивився на неї у цю мить Седрік, бо більшого щастя, ніж бути поруч із Крихіткою годі було шукати.

У місті панувала зима. Крихітка грілася в обіймах Седріка, у кав’ярні пахло ванільними тістечками, із зеленого будинку лунали звуки музики, білі голуби метушилися на підвіконні, а маленькі ангелики гралися у сніжки.