Крізь століття…

       В сайті Szumlanski genealogy Resources наводиться велика інформація щодо роду Шумлянських в різних країнах Світу.
       В США: BOREK.Web.Site, Drewniak. Web. Site, Sumlanski/Oliver Family Tree. Web.Site; site de la famille. DUBUISSON-RASSENEUR.Web Site (усі сайти в http://www.myheritage.com), а також http:aad.archive.gov.
Цікаво, ще у сайті “Szumlanski Family History and genealogy”, повідомляється, що походження прізвища Шумлянський їм невідоме і серед роду Шумлянських немає визначних людей.
        Автор статті, що пропонується (тобто Владислав Шумлянський), зібрав факти, які дозволяють детальніше освітити це питання. В ХІІ-ХІІІ ст. в Крилосі, серці старого Галича, стояв великий і багатий Успенський собор, його розміри за шириною і довжиною менші лише на півтора метри від розмірів храму св. Софії в Києві. Перша літописна згадка про собор в Галичі належить до 1187 р., вона пов’язана зі смертю і похованням князя Ярослава Володимировича (Осмомисла). Припускається, що в соборі було написане Галицьке Євангеліє 1144 р., яке збереглося до наших днів. Інші дослідники просто вважають, що собор збудовано до 1157 р., коли була створена самостійна Галицька Епископія. З собором пов’язано багато подій, остання письмова згадка про нього належить 1254 р., вірогідно, що він дуже потерпів від татаро-монгольських завойовників. Після цього він лежав у руїнах, тому що 1465 року польський король Казимир ІV заборонив відновляти кафедральний храм – святиню руського народу. Наразі від храму залишився фундамент (як у Десятинної церкви у Києві), та лежить гранітна плита на місці поховання князя Осмомисла. Починаючи з 1569 р. Крилос стає резиденцією одного з кандидатів на галицько-львівський єпископський престол – Гедеона Балабана. За його часів на гроші, надані Марком Шумлянським, була збудована церква Успіння Пресвятої Богородиці (1584 р.) на відстані півсотні метрів від фундаментів стародавнього храму Успіння.
 
ХVІ століття
 
       Перші згадки про Шумлянських надходять з ХV ст. (про село Шумляни – з 1465 р.). Й. Пеленський вважав, що Марко Шумлянський був потомком боярської родини. Він разом із сином Максимом, крім дідичного села Шумляни і декількох сіл поблизу Галича, тримав місто Косів, в якому в 1472 р. вже була жупа, тобто копальня солі, яка давала значні прибутки. За їх рахунок і була збудована церква Успіння в Крилосі.
Після смерті Марко Шумлянський був похований у церкві під надгробною плитою, з напису на якій можна узнати, що церква була побудована в 1584 р., а її фундатором був Марко Шумлянський, на Великих і Малих Шумлянах дідич, який прожив 85 років.В польській же генеалогії Шумлянських указано, що він народився в 1520 р., тобто на 20 років пізніше.
       На могильній плиті, яка зараз вмонтована в постамент поблизу церкви Успіння, викарбовано герб, до якого належала родина Шумлянських – Корчак. Цей герб Марко Шумлянський отримав разом з польським шляхетством у 1550 році. Значна частина подільської шляхти належала до цього герба (село Шумляни розташоване на Поділлі, точніше в Опіллі), тоді як руська галицька шляхта звичайно отримувала герб Сас.
       Герб Корчак (іноді його називають «Човники») являє собою три срібні смуги на червоному полі, кожна над другою, перша з них найдовша, наступна коротша. Вони нібито символізують три ріки – Дунай, Саву і Драву. На холмі під короною знаходиться золота чаша, з якої виглядає чорний пес, повернутий лівим боком (він символізує відданість королю). Щодо герба існує легенда, яка уходить в часи короля гунів Атили.
Наразі невідомо, за що польський король надав Маркові Шумлянському шляхетство, в усякому разі, він повністю «відпрацював» почесний дарунок, побудувавши своїм коштом церкву в Крилосі.
       Церква Успіння належала монастирю пророка Іллі в Крилосі, ігуменом якого був Марко. Вірогідно, він прийняв чернечий чин вже в старшому віці, після отримання шляхетства. До того він був одружений з Ляходовською, разом з нею народив сина Максима. Оскільки Марко був  шляхтичем, то в подальшому він попав в усі польські гербовники, як і його рід. В генеалогії Шумлянських повідомляється, що рід Марка Шумлянського був поширений в Україні, Литві, Познаньському краї і королівстві Польському. З нього походять п’ять унійних (тобто греко-католицьких) єпископів, декілька старост, ватажків повстанців, римо-католицькі духовні постаті, володарі дрібних маєтків на Волині і Галичині і навіть митці. На жаль, в цій невеликій статті неможливо згадати усіх, помічених в генеалогії, тим більше, що тепер рід Шумлянських поширився цілою земною кулею.
Згадаємо тільки деяких, найбільш помітних, але інші також не менш шановані, ніж ті, кого ми тут згадуємо.
 
ХVІІ століття.
 
Максим, син Марка Шумлянського, одружившись з Опришовською, став батьком дев’яти синів. В ті суворі часи всі вони пішли на військову службу Речі Посполитої. Павел брав участь у багатьох битвах, дослужився до ротмістра і загинув у Москві, Іван загинув в битви з волохами, Андрій поліг під Смоленськом. Олександр, четвертий син Максима Шумлянського, став королівським ротмістром. Він одружився з Ганною Понятовською, яка походила з Краківського воєводства і належала до гербу Цьолек. Тим самим рід Шумлянських поріднився з польськими королями, оскільки набагато пізніше, в 1764 р., Станіслав Август Понятовський був обраний і коронований королем Польщі. Один з синів Олександра – Павло, був полковником у великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, другий – Євстахій Станіслав Шумлянський – ротмістром коронним, під час польсько-шведської війни 1555 – 1600 рр., він командував кавалерійським загоном шляхти, який озброїв своїм коштом. Станіслав Шумлянський одружився з Ганною Гошовською, родина якої походила з перемиської землі і належала до гербу Сас. Це старий український рід, який отримав шляхетство ще 1400 року. За Ганною Станіславу Шумлянському відійшло село Гошів, біля якого був монастир, на той час сплюндрований і спалений татарами. Монастирський літопис 1570 р. свідчить, що Станіслав на свої кошти відбудував монастир і церкву Успіння Пречистої Богородиці, Володарки Карпат. На схилі літ він став ченцем цього монастиря, а по смерті був похований під головним вівтарем. Остап (Станіслав) Шумлянський і Ганна Гошовська народили дві дочки і шість синів. Троє з синів – Афанасій, Іван і Гедеон стали епіскопами. Найбільш відомий з них Іван Шумлянський, який народився 1643 р. в дідичному селі Ганни Гошовської – Малих Дідушичах коло Стрия. В часи короля Яна Казимира, коли на Волинь вдерлися російське військо під проводом київського воєводи Василя Шереметова і українські козаки Юрія Хмельницького, Іван Шумлянський пішов до королівської залізо-панцерної хоругви і отримав перше бойове хрещення у битві під Чудновим (1660 р.), містечком в 40 км на південний захід від Житомира. Тут він зазнав, як висловився король Казимир, «чимало ушкоджень на тілі». Після лікування він залишився служити в панцерній роті, а наприкінці 1663 р. у складі польського війська ходив у військовий похід на Лівобережжя.
       В березні-квітні 1665 р. Іван брав участь у штурмі Уманської фортеці. Отримавши військовий чин ротмістра, він  був призначений товаришем (заступником командира) панцирної хоругви (роти). Після підписання Андрусівського мирного договору між Польщею і Росією в січні 1667 р., Іван Шумлянський звільнився з війська і був обраний, після смерті Львівського єпископа Атанасія Желіборського, його наступником. Інша половина руської шляхти обрала своїм єпископом Євстахія Свистельницького. Боротьба між двома єпископами точилася до 4 липня 1674 р., поки новообраний король Ян ІІІ Собеський не визнав Івана (чернече ім’я Йосиф) Шумлянського дійсним Львівським єпископом. Перипетії цієї боротьби описані в багатьох працях про єпископа Шумлянського (див. посилання), а також в найбільш повній статті Владислава Шумлянського. Йосиф Шумлянський, будучи другом Яна ІІІ Собеського (спочатку великого коронного гетьмана, а потім короля), брав участь в багатьох битвах проти турків. В 1676 р. під Журавном турецька куля вбила співачка Петруся, який стояв позаду нього, в 1683 р., під Віднем, куля попала в праве плече єпископа, коли він в лавах козацької піхоти йшов на штурм турецьких позицій. Ще перед Віденською битвою він  поховав свого племінника Дем’яна Шумлянськго, який мав чин ротмістра і командував загоном легкої кавалерії. На початку вересня Д.Шумлянський отримав завдання захопити турецьких «язиків». Його загін спіймав семеро яничар, але ротмістр при цьому був тяжко поранений пострілом у живіт і за кілька днів помер.
Навіть в липні 1701 р. Й.Шумлянський брав участь в битві під Клішевим на боці польського короля Августа ІІ проти шведів. Йосип Шумлянський виконував дипломатичні доручення короля Яна ІІІ, брав участь в перемовинах з гетьманом П.Дорошенком та І.Мазепою.
Й.Шумлянський написав декілька церковних творів, в тому числі «Метрику або реєстр….», яка вийшла у Львові, в друкарні при монастирі св.Юра (жовтень 1687 р.), а наступного року вже у створеній ним друкарні. Ця ж друкарня випустила в світ його «Псалтир».
Єпископ писав літературні твори, серед них – «Думу про битву з турками під Віднем», в якій закликав козаків взяти участь у боротьбі за християнську віру. Тут він звертається до лівобережного гетьмана Івана Самойловича, який захопив Дніпровські переправи, щоб запорожці не йшли на допомогу ляхам.
«Пане славний, додай слави,
Не боронь же переправи
Нам, козакам –неборакам,
Щоб піти на поміч ляхам.
Вже, гетьмане, наша нива
Достигає, будуть жнива,
Вже весна зелена йде,
Служба козаку гряде.
Йдіть із Низу, запорожці,
К королеві, його мосці,
Йдіть із нами, задніпряни,
Утішати христіяни,
Всі візьмемося за руки,
Щоб зуміти вийти з муки.
Запорожці, станьте з нами,
Чей же буде Бог за нами!
 
       Хоча є багато свідоцтв про прихильність єпископа Йосифа Шумлянського до католицької віри, він, незважаючи на заклики короля Яна ІІІ до унії, вагався аж до 1700 року. Нарешті, під тиском обставин, в неділю 6 червня 1700 р., у Варшаві, в церкві Чину ОО Капуцинів, Шумлянський склав на руки примаса Радзейовського, в присутності нунція, короля і сенату, заяву приступлення до католицької церкви.
       Проголошення з’єднання народові відбулося 11 липня того ж року у Львові в церкві Св. Успіння. В 1701 р. коштом Й.Шумлянського була збудована церква св.Бориса і Гліба в с.Шумляни.
       Помер Йосип Шумлянський 16 червня 1708 р. і був похований, після бальзамування, 5 вересня у гробниці під святоюрською катедрою.
       Олександр Шумлянський – старший син Євстахія – Станіслава Шумлянського, брат єпископа Йосифа Шумлянського, був одружений з Ганною Демовічівною. Ще світським, чашником подільськім, він народив з нею п’ять синів і дочку. За згодою короля Яна ІІІ, єпископ Й.Шумлянський в 1687 р. висвятив свого старшого брата Олександра (чернече ім’я Афанасій) на Луцького православного єпископа. Як писав український гетьман Іван Виговський, Афанасій «був цілком нездатний до сану ієрейського, а не те, що до єпископського. При цій нездатності і тайнім уніатством своїм він мало міг нашкодити Луцькій єпархії, кафедру якої займав від 1688 до 1694 року». Після смерті Афанасія, його брат Йосиф Шумлянський перебрав на себе обов’язки адміністратора Луцької єпархії, аж поки в 1702 р. на Луцького унійного єпископа був висвячений Деонісій Жабокрицький, який до того часу міцно стояв на позиціях православ’я.
 
ХVІІІ століття.
 
       Син Олександра Шумлянскьго Гедеон, василіанин, в1702 р. був обраний католицьким архієпископом Смоленської єпархії, потім – Мінським єпископом. В енциклопедії під ред. В.Кубійовича вказано, що він був також перемишлянським унійним єпископом і помер 1715 року.
       Інший син єпископа Афанасія (Олександра) Шумлянського, племінник єпископа Йосифа, виховувався в православному Угринівському монастирі, потім став ігуменом цього монастиря. В 1710 р. православна шляхта волинського і київського воєводств обрала його єпископом на Луцьку кафедру. На це погодився король, який сподівався, що Кирило також стане уніатом. Але після обрання він порозумівся з православними і дістав висвяту під іменем Онуфрія від Київського православного митрополита. Тоді під тиском короля Августа ІІ і уніатів він покинув Луцьку катедру, поїхав у Київ і невдовзі був призначений єпископом Переяслівської єпархії (1715 - 1724) та коад'ютором  митрополита. Єпископ Кирил, маючи старі зв’язки з польськими можновладцями, захищав інтереси своєї православної парафії. Особливу увагу він приділяв Свято-Троїцькому Мотроненському монастирю в лісовому урочищі Холодний Яр. Цей жіночий монастир був заснований ще 1037 року, але 1240 року сплюндрований монголами. Відновлений за допомогою родини Шумлянських, він був прихистком для козаків, яких розшукувала польська влада, і знаходився під патронатом Січі. В 1717 р., за проханням переяславського єпископа Кирила Шумлянського, чигиринський староста князь Ян Каетан Яблуновський допоміг відбудувати зруйновану обитель та звільнив монастир від податків. У зв’язку з тим, що монастир був зруйнований в 1685 році польським військом, навкруги нього козаки створили укріплений табір, який відомий під назвою «Мотроненська Січ». Єпископ Кирило помер 1726 року, а невдовзі за тим відділ польського війська, ніби то шукаючи грабіжників, варварські пограбував та понищив монастир.
       Павло Шумлянський, син Яна Шумлянського, який був братом єпископів Афанасія і Йосифа, мав звання жидачівського мечника. Ще гусарським поручником він одружився з Демидецькою. Подружжя мало 4 синів, деякі з них переселилися до Віленьского повіту Литовського князівства, тим самим заснувавши литовську гілку роду Шумлянських.
       Третій син Павла, Йосиф, дослужився до звання полковника у польському війську, але потім став католицьким священиком. З 1740 р. він виконував обов’язки коад'ютора перемиського єпископа Ієроніма Устріцького, а після його смерті у 1746 році був обраний католицьким єпископом перемиським, саноцьким і самбірським з ім’ям Онуфрій. Пізніше він обіймав також посаду адміністратора київської єпископії. В 1751 р. разом з іншими ієрархами Онуфрій Шумлянський звернувся з петицією до папи Бенедикта ХІV про повернення до грецького обряду тих, що перейшли на латинський. Папа відповів 1755 р. конституцією «Allotae sunt»13. Помер єпископ Онуфрій 1762 р.
       ХVІІІ століття завершують дві видатні постаті, брати Шумлянські з української гілки роду.
Старший і найбільш відомий з них, Олександр Михайлович Шумлянський – засновник російської гістології, лікар-акушер, відкривач  «клубочку Шумлянського». Олександр Михайлович народився в 1748 році, але місце його народження точно не визначене: с.Яківці (тепер територія  міста Полтави), с.Панасівка Харківської області, с.Янівка (тепер у межах Полтави), с.Мала Будища поблизу містечка Опошня на Полтавщині. Батько Олександра, Михайло Шумлянський, був козаком і мав нижній офіцерський чин значкового товариша. Мати – Марія Семенівна належала до відомого роду – її брат Василь Семенович Могилянський був полковим суддею Полтавського полку, родич її – С.Г.Миславський (1736-1796) – викладачем філософії і ректором Києво-Могилянської академії, а потім – православним митрополітом Київським і Галицьким.
       Олександр Михайлович закінчив Київську Духовну Академію і до 1773 р. був перекладачем у Московському державному архіві. Згодом закінчив медичну школу при Петербурзькому адміралтейському шпиталі (1776). Захистив у Страсбурзькому Університеті докторську дисертацію про будову нирок (1782), в якій на 60 років раніше В.Бовмена описав капсулю навколо судинного клубочка нирки. У справах неодноразово виїздив до країн Європи. Професор вищих медичних шкіл у Петербурзі і Москві, де керував організацією медичної освіти і боровся проти засилля німців в російській медицині. 1744 року обраний почесним членом Медичної колегії. Автор низки праць, в тому числі книги «Мнение одного истиннолюбца о поправлении наиполезнейшей для людей науки» (1787). Помер 1795 р., похований у Москві.
       Шумлянський Павло Михайлович – лікар-хірург, молодший брат Олександра Михайловича. Перший декан медичного факультету Харківського університету. Народився в 1750 р. (за іншими даними 1754 р.). Як і старший брат, він закінчив Києво-Могилянську академію, потім медичну школу при Петербурзькому ген.шпиталі (1774). Служив військовим лікарем, після старшого брата відбував студії у Страсбурзі (1784-1789), де захистив докторську дисертацію про головну причину місцевого запалення (1789); професор анатомії та хірургії в Петербурзі і Москві; перший професор хірургії та декан медичного факультету Харківського університету (з1805). Павло Шумлянський склав проект реорганізації медичної освіти (1798) та організував за ним навчання на медичному факультеті в Харкові. Праці Павла Михайловича  присвячені вивченню лікувальної дії води (1792); мінеральних вод Полтавщини (1806, 1809), протипожежної допомоги (вперше сформулював ідею гасіння пожеж за допомогою інертних газів (1819), вивихів суглобів (1820) тощо. Помер П.М.Шумлянський 1821 року, похований у Харкові.
 
ХІХ століття.
 
Кінець вісімнадцятого і дев’ятнадцяте століття в Польщі відзначились повстаннями проти Росії та наполеонівськими війнами, в яких родина Шумлянських брала активну участь. Найбільш помітною постаттю тут є Юзеф Шумлянський, син Томаша Шумлянського і Розалії Глембоцької, праправнук єпископа луцького Олександра (Афанасія) Шумлянського. Юзеф народився приблизно 1770 р. В гербовнику Несецького його життеопис починається з того, що він служив галицьким хорунжим, тобто був командиром ополчення Галицького повіту, з чого можна припустити, що він народився або жив у Галичі чи поблизу нього. В Польщі в цей час починались демократичні реформи, які підтримував король Станіслав Август Понятовський. Проти реформ  виступила частина польських магнатів, які були підтримані російською імператрицею Катериною ІІ.
Опозиціонери підписали 27 квітня 1792 року акт генеральної конфедерації (Торговицької), а Катерина ІІ надіслала в Польщу майже стотисячну російську армію. Король Станіслав Август взяв на себе командування військами Речі Посполитої, призначивши польовим командувачем свого племінника – князя Юзефа Понятовського, а його заступником – Тадеуша Костюшка, генерала польської армії. До війська примкнуло і галицьке ополчення на чолі з Юзефом Шумлянським. Поляки під Зеленцями розбили один з корпусів російського генерала Маркова. Проте вже 23 липня король прийняв умови Катерини ІІ і склав зброю, керівники польської армії ємігрували до Саксонії, а Йозеф Шумлянський повернувся до Галича. Та вже 12 березня 1794 року почалося повстання на чолі з Т.Костюшком, була об’явлена мобілізація, і Юзеф Шумлянський разом з галицьким ополченням прибув до Кракова. Польське військо рушило до Варшави і поблизу с.Рацлавіце зустріло корпус російського генерала Тормасова, який частково розбили. Але 6 червня під містечком Щекоціни Краківського воєводства поляки зазнали поразки від переважаючого війська росіян і прусів. Юзеф Шумлянський отримав поранення. Після поразки поляки пішли до Варшави, яку 13 липня обложили пруси і росіяни, але після повстання у Великопольщі зняли облогу. 10 жовтня Т.Костющко був атакований російським корпусом генерала І.Ферзена. Це сталося під містечком Мацейовіце, де російські війська завдали тяжкої поразки війську Т.Костюшка. У цій битві брав участь Ю.Шумлянський, який був поранений вдруге, разом з корпусом Я.Домбровського він відступив у Саксонію, тоді як Т.Костюшко потрапив до російського полону. Придушення повстання 1794 р. потягло за собою ліквідацію Речі Посполитої, вона втретє була поділена між Росією, Австрією і Прусією.
       Восени 1796 р. до Парижа приїхав генерал Ян Домбровський, який запропонував Деректорії створити польські легіони, які мали допомагати Франції у війні з Англією. Директорія ж відіслала Домбровського до генерала Наполеона, який воював в Італії проти Австрії. 9 січня 1797 року були створені польські легіони при Ломбардській республіці, до яких потрапив і Юзеф Шумлянський разом з іншими польськими емігрантами.  За участь у військових діях свого легіону Юзеф Шумлнський отримав звання ротмістра (капітана) і першу нагороду – кавалерський Мальтійський хрест. 1798 року він брав участь у битві Першого польського легіону проти Неаполітанських військ, яка відбулась під Цівіта-Кастельяно. Італійці були розбиті, але потім польські легіони були майже знищені в боях з автрійсько-російськими військами під командуванням О.Суворова. Та ротмістр Юзеф Шумлянський не брав участі у цих битвах, бо вступив до французької армії і був надісланий з депешею до Наполеона, який перебував з армією в Єгипті. Разом з французькими військами, як капітан сьомого полку гусарів, Юзеф бився під Шабре, Пірамідами і Салахе.
       29 серпня 1799 року він вже в чині майора разом з іншими відбірними військами і на чолі з Наполеоном відплив до Франції. Судно, на якому перебував майор, було змушене зайти до устя ріки Сіффант, де було захоплене турками, які воювали проти Наполеона. Юзефа Шумлянського серед інших військовополонених відправили на каменоломні. На протязі 16 місяців, закутий в кайдани, він тяжко працював, а потім знайшов випадок звернутися до турецького паши з пропозицією щодо викупу. Князь Адам Чарторийський, якому передали листа Ю.Шумлянського, вніс викуп. Звільнений з неволі, Юзеф Шумлянський деякий час жив і відпочивав у Стамбулі, а 1803 р. під час підготовки третьої антинаполеонівської коаліції повернувся до Польщі (у складі Росії). Тут він за порадою князя Адама вступив до російської армії в чині майора гвардії.  В 1805 р. він отримав звання полковника, але після розгрому австрійсько-російських військ у битві під Аустерліцем, Юзеф Шумлянський звільнився з російської армії. Було створено князівство Варшавське, почалось формування польського війська під керівництвом князя Юзефа Понятовського. Полковник Юзеф Шумлянський отримав другий батальйон полку уланів і 14 червня 1807 р. взяв участь у битві під Фрідляндом, де польсько-французкі війська розбили російську армію під командуванням генерала Беннігсена.
       На весні 1809 р. польска армія під командуванням князя Юзефа Понятовського зупинила інтервенцію Австрії, захопивши в полон рятівника Ю.Шумлянського, австрійського фельдмаршала князя Адама Казимежа Чарторійського. Князь Юзеф Понятовский призначив Юзефа Шумлянського одним з своїх польових ад’ютантів.
Війна проти Росії розпочалась у червні 1812 року. Наполеон наказав скликати у Варшаві надзвичайну сесію Сейму, яка проголосила відновлення королівства Польського під загальною назвою Генеральної Національної конфедерації. На її чолі став старий князь Адам Казимеж Чарторийський, маршал варшавського сейму.
Вночі 24 червня Наполеон наказав почати переправу через Німан, і 300 поляків тринадцятого полку першими переправились на другий берег ріки. За ними пішла уся французька армія.
       Полковник Юзеф Шумлянський, як ад’ютант князя Ю.Понятовского, разом з польським п’ятим корпусом взяв участь в битвах під Смоленськом 17 серпня, Бородіном 7 вересня, Чиріковим 29 вересня, Вінковим 18 жовтня. У битві під Вязьмою 29 жовтня князь був тяжко контужений і невдовзі передав командування підрозділом корпусу генералу Зайончикові, а сам разом з пораненими їхав в лавах армії, яка відступала. В битві на переправі через Березину 27 листопада Юзеф Шумлянський врятував від полону князя, візок якого застряг перед мостом. Князь поїхав далі у Варшаву, а Ю.Шумлянський залишився, очоливши полк польської кавалерії. За участь у кампанії Наполеон нагородив його кавалерським хрестом Почесного легіону. Взимку він був викликаний до Варшави, де князь Ю.Понятовський формував нову польську армію, яка 5 лютого 1813 р. вийшла з Варшави до Кракова. Армія посунула через Австрію до Саксонії, князь командував УІІІ корпусом, який взяв участь у битвах під Лютценом 9 вересня і Зедліцем 10 жовтня.
       12 жовтня, снідаючи з маршалом Мюратом, князь був заскочений підрозділами російської армії. Його ад’ютант Ю.Шумлянський вчасно поспів на допомогу з польською кавалерією і врятував ситуацію. 16 жовтня, в перший день «битви народів» під Лейпцигом, князь Ю.Понятовський, перший з іноземців, був удостоєний звання маршала Франції, а Ю.Шумлянський отримав звання генерал-майора і був нагороджений найвищим польським орденом Вертуті Мілітарі. В перші ж дні битви він зазнав тяжкого поранення і був евакуйований за наказом князя в лазарет. Сам же князь 19 жовтня 1813 р. загинув при переправі через Ельстер. Після одужання від поранення Ю.Шумлянський повернувся в Галичину, яка перебувала під Австрійською владою. У Львові він одружився з Ганною, дочкою Станіслава Пенчиковського, родина якого належала до шляхетського гербу Бжезна. У Юзефа і Ганни народилися діти: син Станіслав і дочка Сидонія. Після бурхливої кар’єри військового, багатьох битв, пригод і поранень, генерал – майор у відставці Ю.Шумлянський ще довго жив у Львові і помер в родинному колі 1839 р.
       Треба сказати, що в руському поході армії Наполеона взяли участь багато військових з роду Шумлянських, деякі з них прославилися у битвах: Ян Шумлянський, кавалер золотого хреста Вертуті Мілітарі, помер в 1828 році; Ігнатій і Ян Шумлянські, герої війни 1812 р.
       В середині ХІХ століття багато Шумлянських взяли участь у Кримській війні 1856 р. на боці Росії, але в 1863 р. вони примкнули до шляхетського Січневого повстання, яке закінчилося поразкою поляків. У повстанні загинув Веніамін Шумлянський. Едмунд Шумлянський, спочатку поручник російської артилерії під час Кримської війни, потім січневий повстанець, народився 1838 року, а помер 1877 р. в Мерано; Станіслав Шумлянський, який народився 1818 р., брав участь в угорському повстанні 1848 р., під час Кримської війни був офіцером штабу Польської дивізії, потім в 1863 р. – січневим повстанцем у званні капітана, після поразки емігрував у Лондон, де був публіцистом, помер 1871 р. в Парижі.
       Відомими представниками роду Шумлянських в ХІХ ст. були Целестин Шумлянський – генерал російської армії, а потім володар пароплаву в Києві, Станіслав Шумлянський – професор в університеті міста Болонья (Італія).
       Після війни 1812-1813 рр. багато поляків разом з французькою армією потрапили до Франції і поклали початок французький лінії роду.
       Після поразки січневого повстання 1863 р. частину повстанців (переважно шляхту) вислали до Сибіру і Середньої Азії, деякі з них стали відомими вченими і мандрівниками. Багато представників шляхти отримали заборону діяльності в Польщі і переїхали для життя і роботи в Центральну Росію. Взагалі, після поразки січневого повстання почалась інтенсивна еміграція поляків до Англії, Сполучених штатів Америки, в Австралію тощо. Значна кількість членів роду Шумлянських розсіялась в Україні, де вони живуть і зараз.
 
ХХ століття
 
       Важливою постаттю з роду Шумлянських є болгарський просвітитель, викладач в болгарських школах в Македонії Юліан Шумлянський. Він народився у Львові наприкінці ХІХ століття, в 25 років брав участь у польському визволительному русі. Був схоплений царським урядом і після суду відправлений на каторгу в Сибір, звідти втік і оселився в Болгарії. Викладав в гімназії «Княз Борис І» у місті Русе, в чоловічій гімназії в Салоніках (тепер Греція), та інших школах Македонії. Він підтримував болгарський національно - визвольний рух, допомагав дипломатичним шляхом визволенню багатьох революціонерів. Одружився з македонською болгаркою Захарією Василевою і разом з нею заснував сирітський притулок в Битолі, де виховував 120 дітей, які залишились сиротами після розгрому Ілінденського Преображенського повстання в 1903 р. Після поразки Болгарії в Балканській війні 1912 р., він був схоплений і разом з дружиною висланий грецькою владою в 1914 р. на острів в Егейському морі. Там він тяжко захворів, тому був звільнений і в 1920 р. помер в Софії.