Новатор як творець нововведення є головним суб'єктом інновацій- ної діяльності. Проте в цілому суть такого феномену, як новатор, вивчена ще менше, ніж все, що пов'язане з новацією та інновацією [232]. У науковій літературі активно ведуться спори, чи варто використовувати цей термін взагалі, чи слід обмежитися термінами "творча" або "креативна особистість". Адже всі ці поняття взаємопов'язані. Численні публікації, що розкривають проблематику інноваційного менеджменту, надзвичайно рідко звертаються до аналізу центрального елемента цього процесу – самого новатора, особистості, схильної до діяльності такого роду. Вважається цілком справедливо, що такою може бути людина з високими креативними здібностями. І чим сильніше ці здібності у неї розвинені, тим успішніше вона проявляє себе в інноватиці [195]. В історико-етимологічному сенсі термін "новатор" визначається як "творчо ініціативний працівник фізичної або розумової праці; кожний, хто у своїй трудовій діяльності генерує та втілює в життя нові, прогресивні прийоми, методи, принципи роботи"[128]. Більшість економістів визначають новатора як творця новацій, уні- кальні творчі та інтуїтивні здібності якого необхідно формувати спеціаль- но. На це може знадобитися не одне десятиліття та істотні витрати, треба також ураховувати високий суверенітет новатора на ринку праці та його мобільність [92]. Е. Хаген пропонує використовувати термін "інноваційна особистість", яка формується в суспільстві при особливих обставинах та характеризу- ється допитливістю, творчим потягом, стимулюючим самобутність і прагнення до новизни, здатністю брати на себе відповідальність [128]. Проте необхідно розрізняти характеристики новатора та інно- ватора. Новатор здійснює відкриття на індивідуально-особистісному рівні, самостійно вирішує креативні завдання, але може не застосо- вувати власні розробки. Інноватор же здатний практично використо- вувати нововведення, створюючи передумови для зміни соціокуль- турного середовища завдяки інно- ваціям. 10 Новатором може бути як індивідуальний винахідник, так і ціла організація. Діяльність новатора може бути проектною, виробничою, дослідницькою тощо. Класифікація новаторів. Питання класифікації новаторів не є широко дослідженим. Відповідно до міжнародної та вітчизняної класи- фікації в статистиці інноваційної діяльності підприємств існує розділення всіх фахівців, зайнятих дослідженнями й розробками, на [57; 223]:
а) дослідників – наукові та інженерні працівники, які безпосередньо здійснюють загальні дослідження і розробки, а також керівництво проектами, розробляють концепції, нові знання, процеси, системи, а також менеджери та адміністратори, які планують науково-дослідну роботу, аспіранти і докторанти;
б) техніків – спеціалісти, які виконують науково-технічні завдання під керівництвом дослідників, а саме: проведення бібліографічного пошуку, підготовка комп'ютерних програм, виконання розрахунків, проведення експериментів тощо;
в) інший допоміжний персонал – кваліфіковані та некваліфіковані спеціалісти, які займаються фінансовими й особовими справами щодо обслуговування досліджень і розробок, а саме: секретарі, канцелярські працівники та адміністратори. Ця класифікація зручна з точки зору обліку, а не аналізу діяльності новаторів, оскільки не вказує на відмінності в підході до роботи та мотивації трьох категорій працівників. Одне з центральних місць у проблематиці класифікації науково- технічних кадрів посідає робота американського соціолога Д. Белла, в якій здійснено дослідження класу інтелектуалів у постіндустріальному суспільстві з виділенням наукової еліти і вищих адміністраторів, серед- нього класу інженерів і професорів, пролетаріату, що охоплює техніків, викладачів та дослідників-асистентів [54, c. 39]. Дана класифікація розкриває суспільну значущість особистості й може застосовуватись скоріше на рівні глобальних соціологічних досліджень, а не в рамках управління трудовими процесами у промисловості. Деякою мірою новаторів класифікували американські вчені. Так, існує класифікація типів експериментаторів Д. Поларда [234].
Він виділяє 9 типів новаторів: співробітники (не працюють самостійно); помічники і вчителі; демонстранти (показують, як і що працює); генератори ідей; новатори (реалізовують хороші ідеї); дослідники (вивчають, що зроблено 11 іншими, і розповсюджують це знання); конектори (об'єднують членів команди); будівники моделей (проектують і будують те, що може бути адаптовано іншими); засновники (запускають нові підприємства, орга- нізації тощо).
Недоліком цієї класифікації є те, що відсутні необхідні характеристики працівників кожної з виділених груп колективу. Крім того, дана класифікаціє є занадто громіздкою, коли мова йде про колектив нова- торів, оптимальна кількість членів якого за багатьма дослідженнями не перевищує 5 – 15 осіб. Група вчених Стенфордського дослідницького інституту, що працює над маркетинговими дослідженнями цінностей і способу життя спожи- вачів (VALS: values and life styles), створила класифікацію людей на основі їх первинної мотивації [239]. При цьому люди діляться на "новаторів" (успішні, досвідчені лідери з високою самооцінкою та особистісним потенціалом) та "тих, хто виживає" (вузько сфокусовані, орієнтовані на задоволення потреб, а не бажань люди з низьким особистісним потенціалом). Новатори діляться залежно від первинної мотивації на: "філософів" (мотив – ідеали); "лідерів" (мотив – досягнення); "експериментаторів" (мотив – самовираження). На противагу цим трьом типам у групі "тих, хто виживає" виділяються відповідно "ті, хто приймає на віру"; "ті, хто намагається"; "ті, хто працює". Дана класифікація побудована для виділення груп споживачів з точки зору їх основних мотивів споживання і не придатна для новаторського колективу. Існує ділення фахівців на категорії, які становлять інтерес з погляду їх цінності для інноваційного процесу [217]:
1−й тип: творчі пасіонарії – працівники, які активно розробляють нові ідеї і проекти незалежно від того, наскільки позитивно або негативно сприймаються їх пропозиції, а також заохочують інших співробітників, активізуючи їх творчість. Такий тип співробітників найбільш рідкісний і цінний, оскільки не потребує додаткової мотивації й активно реалізує дві компоненти: творчу і психологічно-мотивуючу;
2−й тип: ті, хто активно виробляє нові ідеї – співробітники, які займаються творчим процесом незалежно від умов, проте без впливу на інших – активних креатив-працівників;
3−й тип: володіють високим творчим потенціалом – працівники, які пропонують свої ідеї, і якщо вони не знаходять відгуку, перестають проявляти ініціативу;
4−й тип: здатні до творчого процесу – працівники, які починають проявляти активність, якщо очікують отримати винагороду за свої розробки;
5−й тип: працівники, які мають творчі здібності та починають діяти тільки в разі спонукальної дії, конкретних керівних вказівок або повчань;
6−й тип: прагнуть в умовах високої мотивації до творчості, але відчувають нестачу знань і професіоналізму, здатні й готові до навчання;
7−й тип: мають приховані творчі здібності, про які не підозрюють та які можуть проявитися в умовах спонукання, організації чи змагання;
8−й тип: не здатні до творчої діяльності – не проявляють себе як креативні працівники ні за яких умов. Дана класифікація також не вказує на передумови високого чи, навпаки, низького рівня мотивації працівника. У дослідженні Л. Спенсера [168] розглянуто типові узагальнені компетенції для таких груп: "технічні фахівці і професіонали", "продавці", "працівники соціальних служб", "менеджери" та "підприємці". Група "новатори" формально може бути віднесена до групи "технічні фахівці і професіонали", проте потребує поглибленого й детального вивчення та складання власної моделі компетенцій. Отже, наведені класифікації не допомагають у виконанні таких завдань управління персоналом, як підвищення креативності працівників, оскільки спрямовані на констатацію приналежності працівників до певної групи без зазначення відмінностей у їх компетенціях і мотивах. Вони не передбачають важелів та інструментів стимулювання і розвитку працівника. Поняття "нововведення" та "інновації". Основним об'єктом інноваційної діяльності є нововведення – це продукт діяльності новатора, що має вагомі відмінності від існуючих продуктів та споживчу цінність. Нововведення можуть бути подані у вигляді відкриттів, винаходів, патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій, документації на новий або вдосконалений продукт, матеріал, метод, технологію, управлінський або виробничий процес, організаційної, виробничої або іншої структури, послуги, ноу-хау, понять, наукових підходів або принципів, результатів маркетингових досліджень тощо. 13 Аналізуючи точки зору сучасних авторів [1; 74; 124; 212], можна виділити такі типи нововведень як результатів креативної діяльності новаторів: а) за технологічними параметрами: продуктові – нова продукція у сфері виробництва (як засоби виробництва) чи у сфері споживання (як предмет споживання або праці); технологічні – нові технології (способи) виробництва продукції; організаційно-управлінські – нові методи органі- зації робіт і управління виробництвом; б) за спрямованістю дії: базисні інновації (великі відкриття та вина- ходи); поліпшуючі інновації (дрібні та середні винаходи); псевдо-інновації (часткове поліпшення застарілих поколінь техніки); в) за масштабами новизни: у світовому масштабі; у масштабі країни, галузі або підприємства. Інновація – це впровадження і використання нововведень у вигляді нових технічних, технологічних, організаційно-управлінських, інформацій- них, соціальних рішень виробничого, фінансового або іншого характеру. Неодмінними ознаками інновації є новизна споживчих властивостей, виробнича застосовність та можливість комерційного впровадження. Важливо відрізняти нововведення, що є результатом креативного процесу новаторів і з точки зору бізнесу є напівфабрикатом, та інновацію, що є результатом процесу отримання й використання нововведення, коли споживач [212]: усвідомлює потребу в нововведенні; здійснює вибір інноваційної стратегії щодо використання нововведення; прагне до пошуку і придбання нововведення; засвоїв нововведення; використав нововведення. Загалом виділяють декілька наукових підходів до визначення понять "інновація" та "нововведення": процесний, функціональний та предметний. Так, відомий угорський вчений Б. Санто визначає інновацію як "суспільний техніко-економічний процес, який через практичне викорис- тання ідей і винаходів призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів та технологій, та у випадку, коли вони зорієнтовані на економічну вигоду, їх поява на ринку може принести додатковий дохід. Таким чином, інновація охоплює весь спектр видів діяльності − від досліджень і розробок до маркетингу" [105, с. 35]. Б. Твісс вважав, що нововведення – це пропозиція на ринку чогось нового, за що споживач готовий платити. Винахід стає нововведенням, якщо здобуває успіх на ринку. Інновація визначається як процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту [114]. 14 Яскравим прикладом функціонального підходу є визначення інновації П. Друкером як специфічного інструменту підприємця, що надає ресурсам нові можливості створення багатства [53]. Ознакою предметного підходу є результативний характер інновації. Так, Д. Соколов, А. Тітов, М. Шабанова під інновацією розуміють підсумковий результат створення й упровадження принципово нового чи модифікованого, що задовольняє конкретні суспільні потреби і створює ряд ефектів, а саме: економічний, науково-технічний, соціальний та екологічний [34, с. 45]. В. Прищепенко виділяє такі завдання формування особистості новатора і генерації нововведень [92]: сприяння усвідомленню державними інститутами цінності новаторів і створюваних ними новацій; підвищення якості людського ресурсу, здатного до генерації нових знань за стратегічними напрямами розвитку; створення мереж інкубаторів для "вирощування" і відбору новаторів в освітніх організаціях з урахуванням їх здібностей та інтересів; розробка освітніх програм розвитку логічного й аналітичного мис- лення, творчості, інтуїтивного та практичного мислення; перехід до активного навчання і консультування та підготовка тренерів-наставників, особливо із середовища новаторів; створення механізмів мотивації, методичного і матеріального забезпечення новаторів та осіб, що сприяють новаторській діяльності; розробка ефективного механізму управління діяльністю щодо гене- рування нововведень, у тому числі щодо скорочення "витоку кадрів"; підготовка інноваційних менеджерів, маркетологів та інших спеціалістів інноваційної сфери. Аналіз поглядів щодо понять "новатор" та "нововведення" дозволив узагальнити існуючі підходи та виділити їх інваріантне ядро. Дане дослідження присвячено новаторам будь-яких професій та посад, що працюють у сфері промисловості та формально підпадають під категорію фахівців, які займаються дослідженнями й розробками. Таким чином, у рамках досліджуваного предмета термін "новатор" трактуватимемо як працівника підприємства, який займається розробкою продуктових і технологічних нововведень, що є результатом креативного процесу й мають вагомі відмінності та споживчу цінність.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
