Країно, плач!

         Країно, плач!
Твоїх людей
Нужда по світу розкидає,
Бо у кишенях надлюдей
Ні дна, ні совісті немає!
         Країно, плач!
Твоїх синів
Війна калічить і вбиває,
А в посадовців-хробаків
Від хабарів душа співає!
         Одплач!
За горе матерів
        Одплач!
Прошу тебе, країно!
Народ твій в бідах постарів,
Але не стане на коліна!
За стариків у злиднях плач!
І за дітей напівголодних
На фоні прокурорських дач
І плач не завтра, а СЬОГОДНІ
     Сьогодні, зараз відридай!
Слізьми втопи пихату владу,
Не дай їй дихати, не дай!
Відплач як слід, відплач до ладу...

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше